Глава 7 У родині Цевнігів

мів він мову погано, тому більшість завдань Пестря пояснював йому жестами і це страшенно виводило господаря із себе.
У них було не велике господарство: Пестря тримав птицю і декількох собак, було троє ніссів, пятеро непуа – тварин схожих на наших в’єтнамських свиней, такі ж чорні, але великі кілограм до 200. Рилом нагадували наших бульдогів, теж такі приплюснуті із звисаючими складками шкіри, подібного колись вполювала Багіра. Чомусь згадуючи її на очі Сергія завжди находили сльози, вона була рідна йому, шкода що намагаючись захистити господаря віддала своє життя. 
Спав юнак в окремому сарайчику зробленому з гілок і глини. Так, не п’ятизірковий готель, але порівняно з тим у яких умовах жили інші раби, то йому пощастило. Тут зберігали сіно та різний мотлох потрібний у господарстві, якісь інструменти, горщики, а напроти дверей висіло дерев’яне колесо для возу, неначе найважливіша цінність на господарстві. Хоча можливо так і було. Колесо річ не дешева і місцевий тесля працює над його створенням не два дні і потрібне воно, як і запаска на авто. Годували його, тим що їли господарі, та й Пестря роботою сильно не загружав, працював завжди на одному рівні з рабом: поралися коло худоби, чимось схожим на серп косили траву. Часто допомагали з будівництвом огорожі для поселення. Також намагалися зайнятися землеробством, але як зрозумів Сергій, у них це виходило не ефективно, якоюсь мотикою били ямки і саджали зерно, сходило воно погано, рідко і тд. Юнак знав, що це безглузда трата часу але пояснити нічого не міг. 
Юма часто приходила вечорами у сарай погратися, хлопець любив проводити з нею час. Своєю енергією вона наповнювала його душу радістю, допомагаючи забути про те у які умови він потратив. Так граючись вона вирішила стати для Сергія викладачем і почала вивчати з ним мову. Видно було що ця справа приносила їй величезне задоволення. Вона називала речі на мові Світл, а він говорив їхню назву на Українській мові, часто це викликало величезні приступи сміху, адже слова які у нас називали одну річ у них означали зовсім інше і навпаки. Хоча інколи траплялося так що слова на обох мовах звучали однаково, наприклад: колесо, вогонь, спис, меч, кузня дивно, але схожих слів було чимало.
Одного разу, коли вони з Пестрею виїжджаючи з лісу, везли колоди для будівництва, підвода наїхавши на камінь перевернулася. Їхні намагання поставити її не принесли результату і Пестря вже збирався іти за допомогою. Сергій зупинив його пояснюючи використовуючи той набір слів що знав.
іти.. я.. сокира… ти..
Прозвучало це дивно, але Пестря зрозумів, що хоче від нього раб. І вирушив за ним. Сергій прихопивши сокиру зайшов у ліс, аж раптом натрапив на стежку, здається саме вона вела до його прихованої хатини, але відкинувши свої думки геть юнак вибрав високе, деревце і зрубав.
Я… Ти… нести…
Удвох віднесли його до підводи. Потім відкидавши подалі колоди, якими був завантажений віз Сергій вибрав одну, найтовстішуі теж жестами попрохав Пестрю перенести її. Змонтувавши противагу він запхнув один кінець деревця під віз і став з усієї сили давити на інший. Здивований погляд господаря дав зрозуміти що той взагалі нічого не розуміє, та коли підвода стала підніматися очі Пестрі стали круглими, Сергій надавив ще усім тілом –  віз майже перевернувся, не вистачало зовсім трішки, Пестря підхопившись став допомагати Сергію, штовхаючи віз, і з коли вже здалося що нічого не вийде підвода з гуркотом стала на колеса. З посмішкою, щось весело говорячи, хазяїн постукав хлопця по плечу, на знак схвалення. Чому, такий доволі розвинутий народ, не знав противаги? Сергій дати відповідь не міг, навіть під час будівництва він не звернув на це уваги.  Вони обробляли метали, знали колесо, підковували коней, а противага для них новина. Наступного дня, коли прийшли на будівництво, Пестря з друзями перевернув воза і жестами попрохав Сергія підняти його, після того як віз став на колеса всі здивовано щось почали обговорювати. Хлопець захотів чимось допомогти і став малювати на землі схему примітивного крану, з колесами, для пересування прямо на землі. Погукавши усіх до себе показав малюнок, світли мовчки дивилися. Він почав промальовувати деталі своєї ідеї. Почувся гул і жваве сперечання, Сергія хлопали по плечу.  
    Ідея сподобалась, і поступивши у розпорядження коваля і теслі, робота над краном закипіла.
Навчання Юми дали свої плоди. Сергій уже міг більш-менш висловлюватися на мові Світл, можливо не ідеально, але його  зрозуміли, і він міг второпати все. 
Коли роботи над краном підійшли до кінця на оглядини цього агрегату зібралася сила-силенна народу, одна група людей виділялася. Як зрозумів Сергій то був вождь їхнього племені – Звіра: висока, статна, міцна жінка років тридцяти весь вигляд вказував на її статус, а те як до неї зверталися інші ще більше його підкреслювало. Поряд постійно крутився якийсь чоловік, уже не молодого, для їхнього народу віку точно за п’ятдесят, зморшкуватий, але з дуже гордовитим і пихатим виглядом. Крізь одяг, який покривав усе його тіло, проглядалася міцна статура. Це був місцевий шаман –  Девис, люди говорили, що він на пряму спілкувався з духами, мав неабиякі знання і міг навіть воскресити мертвого. Звичайно в усі ці казки Сергій не вірив. Та й не має у селищі воскреслих, тому підтвердити ці побрехеньки нікому, а от що лікував шаман багато люду, то це беззаперечний факт –  за це йому непогано платили і робили пожертви, саме тому був досить не бідною людиною. 
Помітивши, що вождь підізвав до себе Пестрю Сергій напружився.  Що хочуть від його господаря? Пестря показав на рукою на свого раба. Юнак почув імя яким його називали – Руам і в це час спіймав на собі погляд шамана, що свердлив його наскрізь. По спині пробіг холодок. Все таки якусь силу Девис мав, чи то може його погрозливий погляд, викликали таку хвилю страху.  Скинувши з себе навалу моторошного відчуття Сергій заходився допомагати з краном. 
Після тяжкого дня увечері, як завжди чекаючи на Юму, Сергій лежав у себе в сараї. Знову на нього насіли ностальгічні згадки про дім, про рідний світ. Прийшла думка про стежку, яку він знайшов у лісі, коли вирубував дерево, можливо втекти у свою хатинку, але що там? Постійно ховатися, труситися що тебе знайдуть, дичавіти. Ні, так проводити життя не хотілося, тут все ж люди. Прив’язався він до Юми, Пестрі, Кіни, якісь вони йому вже наче рідні стали. Сьогодні  замість дівчини двері відкрила Кіна.
Руам, ходімо сьогодні до нас.
До столу господарі його зазвичай не звали, просто передавали Юмою вечерю. Тому запрошення було дивним. Коли він зайшов до суабу, а саме так вони називали свої помешкання, то побачив, що низенький стіл ломився від їжі. Пестря показав йому на подушку біля себе. Взагалі, устрій був у Світл цікавий здавалося це не патріархат і не матріархат. Жінки воювали поряд із чоловіками, головна богиня – жінка, вождь племені і той жінка. У них чоловік міг виконувати важкі роботи, а міг господарювати на кухні. Не було гендерного розподілу. Сергію, як вихідцю із патріархального суспільства таке було в новинку. Хлопець присів до столу. 
Вождь подарував нам свою милість і дав трохи коштів за твою допомогу, - сказав Пестря, - весь цей стіл твоя заслуга.
Коли сіла Кіна вони приступили до їжі. Постійне відчуття голоду не покидало Сергія ні на мить протягом усього його перебування у селищі, тому він прямо накинувся на м'ясо. Юма засміялася і стала йому підкладати різні смаколики.
Руам, ти так і не розповів звідки ти?  - запитала Кіна
Я з далеких країв, там усе інше, інші люди, інші боги, навіть життя інше.
Поясни, - промовив Пестря.
Ну, наприклад, у нас немає рабства і ми харчуємося отак багато, як зараз майже постійно
Усі посміхнулися…
То ти у нас велике цабе, Руам?, - з посмішкою сказав Пестря, - не інакше як якогось царського роду. 
Ні, я звичайний роботяга, як і ви просто у нас так живе кожен. 
А де ж скільки харчів набрати? – поцікавилася Кіна
Все це завдяки технологіям. У нас великі машини обробляють землю, сіють і збирають врожай. У нас величезні ферми вирощують корів, цілі заводи годують птахів. І так в усьому. 
Все це звучить неначе якась вигадка, чи казка, - сказав Пестря. 
Ніяких вигадок тут немає. От ти, Пестря, обробляєш землю своєю мотикою. Багато ти виростив зерна?
Та не дуже
Отож, а якби в тебе був плуг і хороше зерно, то ти з двома помічниками нагодував би п’яту частину селища.
Не вірю. – посміхнувся Пестря.
Ну щоб перевірити це дня мало та й потрібно зробити багато чого…Тим паче клімат у вас тут такий що можна декілька разів засівати поле.
Так з погодою нам щастить, бувають звичайно і зливи, і посуха, але все це короткочасно, колись навіть приморозок був, але все ж, - очі його опустилися.
Сергій розумів, що все одно того, що вони вирощували не вистачало, тому Пестря і вів себе так. А клімат тут – рай для землероба. Температура цілий рік плюсова, лише взимку іноді падала, але до справжнього морозу їй було далеко, та й дійсно траплялося це вкрай рідко. Сезон злив був короткий два-три тижні, та й опадів випадало не так і багато, ріка розливалася не широко. Зате засуха тривала довго, інколи по два місяця не йшов дощ, але з цим можна було якось боротися.
 Розмова перейшла на більш приземисті теми. Перстря розповідав, як вождь хвалив їхню роботу по побудові крану, скільки коштів дали і що тепер буде з ними робити. От саме тут Сергій і осмілів.
Пестря, а що як ми дійсно за ці кошти побудуємо плуг, що скажеш?
Ще не вистачало щоб ти вирішував що мені робити, -  гаркнув Пестря.
І тут в розмову втрутилася Юма.
- Тато, ну поглянь яку класну штуку вигадав Руам, можливо він все ж таки має рацію. Господар задумався, але нічого не сказав. 
- Пестря, а пам’ятаєш, коли у нас перевернувся віз і я пішов вирубувати деревце, то натрапив на якусь стежку. Куди вона веде?
Намагаючись трохи поліпшити ситуацію запитав Сергій.
То дорога до священного місця, саме там з’явилася Богиня Світла, коли потрапила у наш світ. Два рази на рік ми ходимо туди, молитися і приносити жертви. 
Мені звичайно ніяково, але чи не розкажете мені побільше про Богиню?, - зацікавився хлопець.
Звичайно. Дуже давно, коли ще наш народ носив кам’яну зброю, полював на паувів і не знав вогню. Про це дізналася богиня Світла, а саме так її зовуть. Їй стало шкода нас. Вона прийняла людську форму і спустилася у наш світ зі світу богів. Саме богиня подарувала нам вогонь, привела нісса і наказала служити нам, навчила робити металеву зброю і показала колесо. Наш народ зажив багато, ми стали могутніми воїнами, скотарями, навчилися шити одяг. Всі боялися народу світлів, аж поки нам не зустрілися Мари. Це також великі воїни.
         Дивно, але про ворогів Пестря говорив не зі страхом, чи ненавистю, а з великою повагою. – Вже декілька поколінь ми воюємо. І нажаль програємо, – він зітхнув і продовжив, – Наші землі перейшли у володіння Марам. Тепер нам немає де полювати і ганяти свої стада. Із З могутнього кочового народу ми перетворилися на землеробів і осіли на одному місці. Війна йде і досі, час від часу ми нападаємо відбиваючи частину території, час від часу вони. Говорять що прийде час і Світла повернеться, тоді наш народ знову стане ситим і могутнім. Звичайно я не знаю всієї легенди, але говорять у шаманів існують стародавні книги в яких написано про її пришестя.
У його словах звучали нотки надії, глибокої віри і переконання що саме так і буде. Сергія ж трохи спантеличила розповідь про священне місце і світ богів. Але його роздуми перервала Юма.
- Руам, ну що сьогодні займатися будемо?
- Ти знаєш, сонечко, з тебе такий гарний учитель, що я вже доволі непогано розмовляю на вашій мові.
Юма засміялася. По ній було видно, що вона задоволена собою.