Глава 15 Шаман – ворог, чи друг

Нісси Сергія, хоч спочатку і були худі та миршаві, погладшали і набралися сил. Непуа теж підросли і вже скоро можна буде запрошувати гостей на свіжину.

    Хлопцю хотілося завести кроликів таких, як для нього постійно знаходила Багіра, але поки що було не до цього. Сьогодні по плану потрібно відвідати священну галявину. Попросивши у Пестрі воза хлопець заходився запрягати ніссів.

 - Де збираєшся, - побачив його дії Корця

 - Сьогодні треба помолитися Світлі, хочу відвідати священне місце, - на моргнувши оком завів звичну пластинку юнак.

 - То можливо мені піти з тобою? Дорога завжди несе в собі чимало небезпек, до того ж ти сам знаєш, як Девис до тебе ставиться, а він така людина, що не забуває нічого., - говорив раб

 - Тихіше, не навроч. І взагалі, погана прикмета таке говорити в дорогу.

 - А що я? Я лише запропонував піти з тобою, - розгубився Корця.

 Звичайно Сергію дуже хотілося, щоб він був поруч, але таємницю галявини він теж видавати не хотів.

 - Дякую, друже, але молитва це дуже інтимна річ, тому дякую, але я краще сам. Все буде гаразд не хвилюйся. Зі мною піде Багіра, - почувши, що мова іде про неї кішка неначе проявляючи готовність до подорожі підійшла до Сергія і стала тертися об нього.

  Після того, як у житті Сергія з’явився Корця хлопцеві стало набагато легше. Тепер можна було виділити час на інші речі, а то за худобою, землею і суабом не було часу на важливіше. Потрібно взяти з будинку літературу. Книги потихеньку перекочовували до селища і юнак частенько проводив час гортаючи їх. Корця на все це дивився не розуміючи і з підозрою, йому книги здавалися чимось таємничим зі світу Богів, але він мовчав, а до книг боявся, навіть, торкатися. Сергій це помічав і теж нічого не казав. У них була така собі мовчазна гра і вони виконували її правила, хоча не знали, чи повинен хтось у ній перемогти, чи ні.

 Приготування до від’їзду були завершені і хлопець вирушив. День сьогодні був не такий спекотний, як останнім часом, мабуть мінялась пора року. Тому і кольчугу одягнув без заперечень. Зими тут не були морозними снігу світли не бачили, хоча температура і опускалася майже до нуля. Цей клімат давав їм змогу збирати два, а то і три врожаї на рік, шкода, що землероби із Світл ніякі.

   У лісі стояла тиша, стежка, що вела до статуї  заросла і доводилося інколи прорубувати собі дорогу, видно, що сюди ходять рідко. Коли добрався до галявини Сергій прив’язав ніссів і впевнившись, що за ним ніхто не стежить поліз до схованки.

  Будинок здається застиг у часі, все було тут так, як він залишив, хоч не покидало відчуття, що тепер тут ніхто не живе. Не дарма говорять, що будинок, як живий організм: відчуває, що він не потрібен. Хлопець хотів провести тут цілий день і відпочити. Ввімкнув музику, Боже, як він за нею скучив. Відкоркував вино, накрив стіл делікатесами, які були у нього в наявності і знайшов новеньку книгу, поринувши у вир пригод фантастичного роману. Так минуло чимало часу, він і не помітив, як напустилася ніч, вирішивши, що залишиться на ночівлю, нагодував свою худобу і поліз у ванну. Як не вистачало усіх цих зручностей у селищі. Потрібно буде щось схоже зробити. Витираючись полотенцем його погляд  упав на старенький комп’ютер, що стояв на столі коло вікна, його так і не вдалося запустити. Що ховає він у собі, які таємниці?  Але настрою вишукувати відповіді на ці запитання у нього не було, тому відкинувши думки хлопець розтягнувся на ліжку. Тіло побите постійною працею, тренуваннями і кольчугою мало можливість відпочити, насолодитися хоч маленькими, але благами цивілізації.

  Із самого ранку Сергій заходився все перевіряти. Зерно, яке він не забрав минулого разу не пропало, як і насіння, але знову вантажити на воза такий важкий багаж Сергій не хотів. Сьогодні інші плани. В першу чергу книги – їх хлопець відібрав відразу. Деякі прочитані ним після минулої поїздки були повернені назад на полиці, бо зберігати у селищі їх не було де, та й не було сенсу. На очі потрапили сірники і запальнички їх теж прихопив. Наступними були інструменти, йому страшенно хотілося узяти генератор, але він розумів що надовго того палива, що у нього було не вистачить, та і як у селищі пояснити що це за монстр такий. Склав те, що не влізло минулого разу, набрав ліків, вони завжди були в нагоді і нарешті черга дійшла до зброї.     

   Його дуже цікавила доля гвинтівки, яку колись відібрала Аса. Та й речі йому ніхто не повернув. Де ж вона, у кого зараз? Потрібно було таки її знайти і повернути ще ненароком потрапить не у ті руки.

   Сергій узяв не багато набоїв, заряджених як кулями, так і дробом. Ну і звичайно набрав продуктів, хотів порадувати Юму солоденьким, а себе і друзів гарним вином. Врешті все було підняте нагору, спаковане і завантажене. Потрібно було вирушати, але чомусь його не полишало відчуття небезпеки. Хлопець натягнув кольчугу, зверху куртку «Береженого Бог береже», -  пронеслося в голові старе прислів’я.

  Далі черга рушниці: він її  перевірив, почистив, зарядив і тримаючи в руках зброю, нарешті, вирушив.

   Стежка прочищена ще дорогою сюди, тому ніссів пустив попереду а сам підганяючи їх плентався позаду. Хоч спека останнім часом і спала, в куртці було страшенно жарко, хотілося скинути її, але інстинкт самозбереження говорив йому нетреба. Підходячи до узлісся хлопцеві здалося що попереду промайнула якась тінь. На землю опускались сутінки, і ліс неначе заповнювався таємничими образами і звуками. Здавалося, що духи прокидалися і водили свій дикий хоровод, тому юнак не звернув увагу на рух попереду, але дарма. Тишу розрізав тонкий звук і глухий удар у груди повалив хлопця на землю. Голова закрутилася. Ліс зірвався криками і неначе крізь воду Сергій побачив людей що неслися на нього. І падаючи інстинктивно натиснув курок гвинтівки з верхівок дерев зірвались птахи. Все відбувалося немов на уповільненій кінострічці, постріл здійснений у небо не зупинив нападаючих, ще кілка кроків відділяло їх від хлопця. З останніх сил він повернув зброю у бік нападаючих і вистрілив ще раз. Далі настала темрява…