Глава 21 Водогін

  Свято «Явлення» про яке розповідав Девис пройшло дивно. З ранку все селище заходилося готуватися: жінки варили смачні страви і  одягли красиве вбрання, чоловіки  наносили бойові малюнки і брали в руки найкращу зброю. З обіду на майдані грала музика і всі святкували зібравшись разом. Девис, старійшини, вождь та ще деякі поважні люди вирушили на галявину Світли. Сергія також запросили, щоправда шаман попросив його  не втручатися,  а лише спостерігати. Із собою прихватили молодого непу і корзину продуктів

  Прибувши на місце розпалили вогнище і стали пити якийсь напій передаючи чашу один одному. Настала черга і Сергія зробивши ковток той відчув, шо рецептори неначе заклало, рот онімів і геть не відчував смаку, навіть язиком поворушити було складно. Далі все було немов у тумані. Заграла музика і усі почали дико танцювати: нагадуючи танці африканських племен. У напої був якийсь наркотик це зрозуміло було відразу і дія його була дуже сильна. Тіні танцюючих, в очах юнака, розмальовувалися різними фарбами, здавалося, що світ увесь не реальний, а він перенісся кудись у інше казкове місце. Скільки ішов цей шабаш юнак сказати не міг. Темп мелодії що грали музики, то наростав, то уповільнювався. І раптом різко все затихло. Девис щось прокричав і всі впали на коліна. Слідуючи їхньому прикладу так поступив і Сергій,  аж раптом по усій галявині почали стрибати блискавки.  Одна з них своїм язиком торкнулася до Сергія, відчувся легкий удар током. Все це було якимось не зрозумілим явленням. Танок блискавок закінчився так само раптово, як і почався. Учасники дійства встали, знову заграла музика. Девис відв’язавши непу підвів його до кам’яної статуї і перерізав горло. Кров полилася на кам’яного істукана фонтаном, музика стала набирати темп, в руках Сергія знову опинилася чаша з напоєм. Цього разу він вирішив з неї не пити, а лише зробив вигляд.  Танці продовжувалися до самого ранку і все їхнє зібрання втомлене і хворе, мабуть від дії наркотику, побрело до селища, де також танцювали люди.

  Наступного дня Сергій не задавав ніяких питань та й Девис мовчав не пояснюючи нічого. Для себе ж юнак вирішив, що більше на святкування «явлення» він не піде, хоча ніхто не знає як складеться доля в подальшому. Як то кажуть, - «ніколи не кажи ніколи». Врешті викинувши все з голови Сергій приступив до буденних справ

Робота на полях уже ішла майже автоматично, лише догляд за урожаєм потребував уваги, а його Пестря тримав пыд своъм контролем, тому можна було приділити час іншим справам.  І хоча в першу чергу хлопець вирішив зайнятися житлом для Ларни все ж таки довелося це відкласти, адже поля потребували організації поливу, тому згадавши старі фільми про Рим вирішено було прокласти щось на зразок акведука, часу і грошей на таке будівництво не було, тому потрібно було побудувати його якомога дешевше. Згадавши про безліч відходів квазу –  цукрової тростини, вони взяли ці трубки і з’єднали у водогін, використовуючи для склеювання листя і патоку із цього ж таки квазу. Сергію довелося добряче потрудитися створюючи цю інженерну конструкцію, адже треба було зробити додаткові резервуари і систему регулювання подачі води, до того ж вона повинна була рухатися самопливом, адже насосів, нажаль, тут не було. Звірі страшенно сподобалася пророблена робота і Пестря запропонував створити такий водогін і у саме селище. Ідея сподобалася усім і з допомогою Звіри вони приступили до втілення і цього задуму. На площі був встановлений резервуар а з нього вода рухалась у найбільш віддалені частини селища, окремо проклали труби до суабу Звіри, Девиса, та Сергія з Цевнігами. Авторитет Пестрі, як і Руама у селищі виріс до неабияких величин, він почував себе важною особою. Це страшенно тішило Сергія, адже така добра і трудолюбива людина заслуговувала на повагу.

  Коли люди почали користуватися водогоном до Сергія завітав Фемос. Його жирний живіт з’явився на порозі коли вони зі Звірою і Пестрею обговорювали створення додаткових складів для зберігання урожаю. Хлопцеві страшенно хотілося створити погреби, які б були довговічні і добре справлялися із поставленою на них задачею.

 - Доброго дня, - писклявий голос работорговця страшенно бісив Сергія.

 - Чим можу допомогти?, - стримуючи себе запитав юнак.

 - Я з приводу водогону, - повернувши своє обличчя до Звіри сказав він, - чи можливо провести його і до мого суабу.

 - Вибач, Фемос, але це творіння Руама і я навряд чи зможу тобі допомогти, питай у нього, - відповіла повелителька, - я не можу йому наказати, він і так робив це безкоштовно.

 Помітно було, що товстун почервонів від злості. Він і досі вважав Сергія рабом, не вартим його уваги. Що творилося в цей час у душі Фемоса можна було лише здогадуватися, але обличчя його видавало.

 - Чи не можна мені провести водогін?, - крізь зуби процідив работорговець

 - Чого б і ні, але це ж не дешево, сам розумієш, - бажання помститися за ті часи, коли він купував у Фемоса Корцю і Ларну переповнювали Сергія.

 - Розумію, - заскрипів зубами Фемос, - скільки?, - коротко запитав, щоб зекономити час спілкування з бувшим рабом.

 - Я навіть не знаю. Шановна Звіра, а оті раби, що зараз працюють на мене кому належать?

 - Я їх орендувала у Фемоса., - відповіла вождь

 - Чудово, тобі ціна водогону коштуватиме дванадцять рабів, тих що зараз у мене., - сказав Сергій.

 - Але ж…, - Фемос за своєю звичкою спробував торгуватися.

 - І ніяк не менше, - відразу зупинив його юнак, - можеш відмовитися, це твоє право, а зараз вибач, але я зайнятий.

 - Та це просто знущання!, - закричав він звертаючись до Звіри, - я взагалі зараз же заберу своїх рабів у вас. Взагалі тоді нічого не побудуєте.

 - Можеш забирати, але і я тоді не дам тобі з урожаю ні зернини, адже домовленість анулюється., - різко відповіла повелителька ставши на сторону Сергія.

 Здавалося, що товстун зараз лопне, його переповнювали емоції. Він вагався між тим щоб піти і тим щоб залишитися. Сергій розумів, що ціна була завелика, але дуже вже йому подобалося знущатися над Фемосом. А водогін коло будинку – це престиж у селищі.