Глава 22 Коваль та учні

Фемос таки виконав обіцянку, правда зрозумівши, що Сергій хоче конкретних рабів він виторгував зменшення їх кількості. Тому волю отримали лише дружина та двоє діток Палана, саме так було звати схожого на цигана.

 Справа із працівниками вирішена не була, але переговоривши зі Звірою він залучив до праці вільних людей за плату. Днів через десять їх замінили звільнені раби, правда не в повному складі, троє ще лікувалося, але справа не зупинялася, навіть водогін Фемосу побудували.

 Приїзд Тосуса заставив знову повернутися до думки про розширення кузні. Кошти тепер були, але все одно Ковалю зі своїм помічником не осилити поставлених задач. Потрібні були люди. Якось випадково йому знову потрапили на очі два хлопчака, що приносили рибу.

 - Привіт, бешкетники, - не пригадавши як зовуть хлопців сказав юнак, - а йдітьно сюди.

 - Ми не бешкетники, - образливо відгукнувся один з них.

 - Та добре, добре, - посміхнувся Сергій, - дякую вам за рибу, дуже смачна

 - Ми завжди повертаємо борги, - не аби як поважно відповів хлопчисько.

 - А чи не можу я вам віддячити і також пригостити чимось?

 Очі хлопців заблищали, але вони намагалися себе не видати.

 - З якого дива така щедрість?

 - Та ні з якого, просто хочу віддячити вам за смачну рибу, погодьтеся ви ж могли принести і не дуже свіжу, або гіршу, але ви постаралися і догодили мені. Що тут такого?

 На це хлопцям не було чого відказати, все здавалося зрозумілим і вони з відчуттям гідності рушили в суаб Сергія.

 Пригостивши хлопчаків солодощами юнак став розпитувати як вони і за який кошт живуть. Виявилося що проживає дітвора в сімї тітки, яка забрала їх після смерті батьків. Промишляють мисливством та рибальством, окрім них ще п’ятеро ротів, котрі потрібно годувати.

 - А що ви скажете на те, щоб піти учнями до Варці?, запитав раптом Сергій.

 Місцевого коваля знали всі, як знали і про те, що у нього вже є підмайстер.

 - Ну, та чи ми потрібні йому. Він поважна людина, а ми хто. Та й тітці не буде тоді кому  допомагати, а вона сама не справиться., - похитав головою Бонвис – найговіркіший з двох братів

 - Ну питання з ковалем я вирішу, та й без коштів вас не залишу. Ви будете виконувати роботу за яку отримуватимете платню. До того ж праця коваля не легка, тому і заробітки гадаю будуть теж хороші, щоправда не відразу, декілька місяців повчитеся, освоїте хитрощі, так би мовити ази…, - помітно було що хлопчак щось хотів відказати, але Сергій зупинив його, - весь час поки вас не допустять до роботи я забезпечуватиму вашу сім’ю всім необхідним.

 В розмову включився Стінвус, що сидів мовчки доки його брат вів розмову. Він поклав руку на ногу брата, чим заставив того замовкнути.

 - Ми згодні, - коротко прозвучав його тихий голос

 - Ну от і добре, - посміхнувся Сергій, - якщо у вас є ще такі сильні та розумні друзі, то можете запросити і їх, гадаю знадобиться ще четверо учнів.

 - Ого! Так багато!, - знову заговорив Бонвис, - і що всім ви будете допомагати?

 - Так, усім. Можете іти питати дозволу у тітки. Приходьте підвечір поговоримо.

 Склавши їм торбину припасів юнак відправив хлопчаків додому. Вони спершу перечили  і брати нічого не хотіли, але аргумент про те що це просто аванс за їхню роботу заспокоїв хлопчаків, та й рідню потрібно було переконати в тому, що це не безглузда справа.

 Перекусивши Сергій побрів до Варці. Коваль, як завжди, зустрів його насупленим і невдоволеним. Відношення у партнерів були натягнуті, але цього разу майстер прямо кипів.

 - Які учні, нащо вони мені?! Я цим займатися не буду, не маю часу! Шість чоловік, ти знущаєшся?!, - хряпнувши дверима прокричав коваль.

 Відносини зайшли у глухий кут, відчуваючи що нічого не вийде з Варцею Сергій вже думав іти додому аж раптом помітив Лінтуса – учня коваля. Він саме брав вугіль у кузню з купи, що лежала на подвірї.

 - Хай береже тебе Богиня, - привітався Сергій.

 - І вам її милість в родину, - відказав Лінтус, заганяючи лопату в землю.

 Його рухи наштовхнувнкли Сергія на те, що потрібно «винайти» і совкові лопати, а то штиковими не зручно насипати такі матеріали, як вугіль, чи пісок, але відкинувши цю думку юнак вирішив ризикнути і поговорити з учнем.

 - Як працюється?

 - Ой, важко ви прямо завалили нас роботою геть не встигаємо. Я вже скоро житиму у кузні, а вдома ще ж господарство.

 - Нащо воно тобі, тобі що не вистачає коштів?, - здивувався Сергій, адже знав що Варця отримує непогані суми.

 - Я ж лише учень, тому платню отримую невелику, дякую Світлі, що Варця мене взагалі взяв у учні, все це тому що у нього сина немає, так би ніколи мені сюди не потрапити. Ех, можливо колись і у мене буде своя справа, - зітхнув Лінтус., - А поки що потрібно працювати.

 - А скільки ти вже тут?

 - Четвертий рік.

 - І за чотири роки вже хоч щось назбирав на кузню?

 - Та де там, все пролітає, мов крізь пальці. Іноді мені здається, що геть ніколи моя мрія не збудеться.

 Сергій бачив, що майже вся робота тримається на плечах учня. І переманити його до себе здалося хорошою ідеєю. Хоча це і обіцяло закінчитися сваркою з ковалем, але справа понад усе. Не приготуєш шашлик не вбивши порося.

 - Лінтус, а чи не міг би ти підвечір зайти до мого суабу.

 - Якщо Варця відпустить, - знову тяжко зітхнув учень.

 - Вигадай щось! Є дуже важлива розмова.

 - Добре, спробую.

 Попрощавшись Сергій пішов додому, поле,як і будівництво відвідувати не потрібно всі справи пов’язані із землею він передав Пестрі, а будівництвом верховодив Палан, - раб сімю якого викупив у Фемоса. Його вдячність була безмежна і тому, він заходився контролювати геть усе. Інші раби спочатку опиралися, але якось не помітно, він все ж таки, перехопив важелі впливу і робітники почали його слухати. Великий вплив мали його слова про те, як їм тепер добре живеться, який хороший господар Руам, тому підводити його не можна.