Глава 24 Бій

 Сергій слухаючи цю історію щиро дивувався кмітливості Корці, а коли той посеред розповіді дістав золото і сказав що це його доля почав відмахуватися, мотивуючи це тим, що ці коштовності дісталися їм у чесному бою і він ніякого відношення до них немає, але Корця наполягав, тому йому нічого не залишалося, як прийняти дарунок. Дорогоцінне каміння хлопці взагалі не ділили Тосус сказав, що йому воно не потрібне, а Корця на ньому не розумівся, тому все воно перекочувало до Сергія, той пообіцяв, що якщо дізнається його вартість усе чесно поділить. Друзі засиділися до ранку, адже розлука і безліч пригод дали привід для довгої розмови. Ларна вже спала на купі дорогих тканин одягнувши на себе прикраси що подарував їй коханий. Компаньйони вже добряче захміліли і хоч душа і потребувала продовження бенкету все ж таки час було розходитися.

 На ранок Корця прийшов до суабу господаря з графином вина, який був дуже доречний, адже стан у Сергія був такий, як у пожованої жуйки. Перехиливши по келиху цих чудодійних ліків бувший раб став розпитувати про новини у селищі. Почув про водогін, історію про конфлікт з работорговцем, про куплених рабів, будівництво житла для них і для Ларни з Корцею, про його зі Звірою маленьку агрофірму, також Сергій розповів про плани щодо кузні і ненадійного Варцю. Якось непомітно, але за розмовою скінчилося вино.

 - Зараз я ще збігаю, - сказав бувший раб,

 - Друже, а ти бува не взявся за старе, - поглянувши у очі Корці запитав Сергій, натякаючи на любов останнього до спиртного.

 - Та що ти таке кажеш., - обурився товариш, - ми півроку не бачились, до того ж вчора добряче підсадили здоровя, та й свято – я приїхав

 Вони удвох засміялися, але раптом на порозі зявилася Ларна. Сергій спершу подумав, що зараз вона почне щось говорити Корці, але ні… Вона підійшла і мовчки поставила їм ще вина.

 - Так і знала, що вам одного мало буде, - хлопці які перед цим затихли і сиділи так ніби чекали урагану глянувши один на одного знову засміялися.

 - Золота в мене жінка, - гордо мовив Корця, посунувся звільняючи місце Ларні

 - Які в тебе далі плани?, - запитав Сергій

 - Такі які ти накажеш, але торгівля мені подобається, я б нею так і займався.

 - Я ж не твій володар, - обурився юнак, - ти вільна, до того ж багата людина  і можеш будувати своє життя сам.

 - Як я без тебе?, - аж підстрибнув Корця, - якби не ти мені б і досі гнити в руках Фемоса, а з тобою я вже мабуть став і за нього багатший., -  Вони знову розсміялися і налили вина., - якщо погодишся я б хотів і тут влаштувати «торгові ряди»

 - Чудова ідея. Я за!!!

Їхню розмову перервав шум на вулиці і гарчання Багіри, яка постійно чатувала коло входу.

 - Корцю пропустила, мабуть не забула, - у голос подумав Сергій і підвівся, - ходімо глянемо що там?

 - Руаме! Руаме!, - почулося з вулиці

 - Що сталося?, - виходячи із суабу запитав Сергій. Перед ним стояв незнайомець, хоча здається він його бачив перед житлом шамана.

 - Девис терміново тебе викликає, біда!!!

 - Яка  біда? Про що ти верзеш?

 - Ходімо швидше сам усе побачиш.

Вони пішли до шамана. Перед його суабом зібралася сила-силенна народу. Розштовхавши зівак Сергій побачив страшну картину: прямо на землі лежало зо два десятка поранених, були і мертві. Моторошна картина.

 - Чого став, як стовб? Давай допомагай, - голос Девиса повернув у реальність. І Сергій заходився лікувати.

 Чомусь у тому, іншому світі професія лікаря хлопця ніколи не захоплювала, а тут він неначе відчував себе у своїй стихії. Наказавши Корці принести чемодан з інструментами перше що він зробив прощупав пульс і звелів мертвих перенести в інше місце. Далі швидко проаналізувавши картину вирішив першими лікувати поранених середньої тяжкості, бо розріз руки був не смертельним, а поранення в живіт не віщувало нічого хорошого: швидко його не вилікуєш, та й знань у хлопця замало, а втратити дорогоцінний час за який він міг вилікувати когось іншого було запросто. Тяжка доля вирішувати кому жити, а кому ні. Корця приніс інструменти і Сергій зітхнув і заходився дезінфікувати та зашивати рани. Хміль вийшов швидко, хоча тіло знову накрила хвиля похмілля, але юнак узяв себе в руки, адже від нього залежало життя інших. Він працював, мов робот переходячи від одного пораненого, до іншого. Посильний, якого послав Девис бігав то за водою, то за спиртом. Ларна з Корцею раз по раз бігали до його суабу, то по ліки, то по інструменти. З 20-ти чоловік семеро не вижили: п’ять вже були мертві, а двоє полишили цей світ, доки він лікував інших. На душі неприємно шкребло, можливо він і змігби їх врятувати, але лікар просто не дав шансу поборотись за життя. Відкинувши ці думки з голови Сергій поглянув на інших пацієнтів і це трішки його підбадьорило. 13 чоловік якесь прямо знакове число, хлопець труснув головою і зайшов до суабу Девиса.  Тут ще лежали люди.

 - О, Боже!!! Як після Хіросіми, - в очах спливла цифра 13, таки не дарма її називають чортова дюжина. Робота не закінчилась і смерть ще не відступила від їхнього поселення.

 - Чого стоїш?, - знову голос Девиса мов ніж врізався в думки, - допомагай.

 Шаман теж тримав у руках голку і видно було, що він вже вибивається із сил, як і Сергій. Людей було у двічі більше ніж на вулиці, їх заносили сюди і клали прямо штабелями. Сергій побачив що чоловік десять лежать перев’язані, а шестеро окремо. Все ж таки на всяк випадок перевірив пульс і впевнився що їм уже не допомогти.

 Помічників у шамана не було, мабуть людей сковував страх перед Девисом, і Сергій дуже дивувався, як цьому на перший погляд слабкому, старому чоловіку вдалося перетягти трупи. Юнак вийшов на вулицю і взявши корцю і Ібока, який також вештався серед зівак, наказав винести трупи і вже оглянутих пацієнтів із суабу. Повітря було в середині важке і це геть не допомагало лікуванню. Оглянувши тих, хто залишився юнак знову приступив до роботи. До пізньої ночі вони з Девисом рятували поранених, але знову не обійшлося без втрат. Троє тяжко поранених: один у голову, двоє у корпус, покинули цей світ. Було шкода, хоча Сергій відразу побачивши їх зрозумів, що тут не допомогти, тому просто вколов знеболювальне. Уже близько півночі вони наклали останній шов і просто валилися з ніг. Антибіотики у Сергія скінчилися ще на вулиці, тому максимум що він міг – це дезінфікувати рани і колоти знеболююче, якого якраз у нього було вдосталь. Шаман постійно прикладав до ран ганчірки з налитою на них рідиною. Коли Сергій запитав що це, той відповів що це ліки зроблені з ківтуга – квітки смерті.  Як виявилося пізніше для приготування цього розщину використовувалася пліснява, яка росла у віддалених місцях на стовбурах дерев, що це був антибіотик хлопець зрозумів відразу.