Глава 25 Покарання

 Селище було пустим: ні людей, ні тварин. Здавалося, що воно вимерло. Аса заборонила грабувати, тому воїни нудилися обходячи все довкола. Новоспечений ватажок влаштувався у найкращому суабі, статус, як не як. Поранених звезли у великі намети і Сергій приступив до праці. Відпочивати дійсно не було коли. Під вечір він уже просто валився з ніг, але лише коли оглянув останнього пацієнта впав прямо на місті і заснув. На ранок було вже декілька померлих, юнак розумів, що врятувати усіх не вдасться, тому лікував лише тих, кому конче необхідна допомога. Вже не так болісно він сприймав смерть, легше робив вибір кого лікувати і прирікав тяжкохворих. Цей світ його змінив: зробив твердішим і холоднокровнішим. Професія лікаря вже не так йому подобалась, як на початку. На неї потрібно було багато сил і витримки, але вже діватися не було куди. 

 Десь під обід юнак вирішив вийти зі свого госпіталю і дізнатися що відбувається і поплентався до житла Аси.

  Там окрім вождя був Ібок, який розплився у посмішці побачивши Сергія. Виглядало це досить кумедно: здоровенний воїн радіє, мов дитя, не вистачало лише машинки на мотузці, або повітряних кульок. Сергій не стримав смішок, але поглянувши  на Асу, яка була цілком серйозна і усім своїм виглядом виражала впевненість, відразу взяв себе в руки. Вождь кивнула, даючи зрозуміти, щоб той підходив ближче. І лише зараз він помітив людину, що стояла перед нею зв’язана в оточенні воїнів.

 - Руам, хочу запитати тебе дещо?, - її голос пролунав неначе лезо ножа розрізаючи слух., - що робити із цим селищем? Спалити, чи може є якісь інші ідеї? Це  їхній вождь –  Олтрун, він зрадник і боягуз, що вирішив напасти на селище Світл – на наше селище. Відправив людей, а сам залишився тут, щоб не замурзати руки у брудній справі. Світли не стають рабами Світл, але і не нападають один на одного, ми служимо нашій богині.

          Скажи, Олтрун, невже у тебе не вистачило сміливості піти в похід на Мар і ти вирішив нанести удар в спину своїм землякам?

 Полонений мовчав, дивлячись в землю. Не озброєним оком було зрозуміло, що йому соромно, але він зціпив зуби і чекав на вирок.

 - Єдине, що вас пробачить – це смерть., - грізно вигукнула Аса, - У жодному суабі не приймуть зрадника. Ви не достойні жити на цій землі. Виведіть його, - наказала дівчина охоронцям.

 - Що ти будеш робити?, - запитав її Сергій коли вивели бранця.

 - Взагалі не знаю, - розгублено сказала дівчина, - Не покарати їх – це дати привід іншим нападати на нас. Зробити з них рабів я не можу, вони – світли. Стратити ціле селище земляків?. Уяви, що про мене говоритимуть інші? Ні, це не варіант, але і залишити все так як є теж неможливо.

Дійсно, ситуація була неординарна, але вихід потрібно було знайти і Сергій задумався.

 - Асо, ну сама посуди їхніх кращих воїнів ми покарали, принаймні більшість, та й на злочин цей їх змусив голод, а не жадібність. Покарай вождя і його радників, якщо дуже потрібно, а іншим дай вибір. Харчу у нас вистачить, а от людей не вистачає. Я особисто можу взяти все на контроль. Тим більше, якщо ти їх залишиш без захисту, то загибель – питання часу.

 - То що ти пропонуєш, я так і не зрозуміла?, - розгубилася Аса

 - Пропоную забрати їх до нас. Виходу у них немає: воїнів залишилося мало, голод точно дасть про себе знати. Хай присягнуть на вірність тобі і нашому селищу. Хто погодиться – тих милуй, хто ні – страчуй.

 Дівчина задумалася… Вони були одні, тому ця тиша гнітюче давила на Сергія. Хвилин на п’ять Аса немов поринула у якийсь транс, хоча юнак знав, що вона просто намагається усе зважити і прийняти правильне рішення.

 - Добре, - раптом випалила вона, - хай буде по твоєму, але їхнім добробутом і влаштуванням займатимешся сам.

 - Не заперечую, - погодився хлопець, - єдине прохання. Кошти які я на це витрачу хочу щоб вони мені повернули.

 - Гадаю це справедливо, - відрізала вождь і Сергій зрозумів, що час іти.

У клопотах за хворими день проходив швидко, навіть про те що голодний, юнак згадав аж під вечір. Сьогодні померло двоє односельчан і троє полонених. Він, мабуть, уже звик до втрат і сприймав це спокійно. Так, було шкода, але розуміючи, що тут не вистачить його знань хлопець лише розводив руками. Багато пішло на поправку, дуже допоміг антибіотик Девиса. Була єдина проблема – шприци, їх катастрофічно мало. Щоб зекономити легкопораненим Сергій давав його випити, лив ліки на відкриту рану, використовував один шприц, щоб вколоти двічі одного пацієнта, навіть клізма шамана,зроблена зі шлунка тварини, пішла в хід. Від робочого процесу лікаря відірвав звук рогу, що трубив загальний збір. Якось миттєво турботливий лікар по цьому сигналу перетворився на жорстокого воїна, який швидко одягнувши бойові обладунки і прихопивши зброю летів, щоб стати в ряди війська.

 На площі перед суабом вождя зібралися воїни, полонені ж  розташувалися по ліву сторону оточені охоронцями. Вийшла Аса. На майдан вивели шість чоловік. Сергій відразу впізнав вождя, інші, мабуть, були його радники, або командири.

 - За злочин перед народом світл, за підступну, грабіжницьку спробу нападу на наше селище засуджую вас на страту, - голос Аси лунав, мов грім твердо і впевнено.

 Кат зробив свою справу швидко і шестеро трупів лежали коло ніг Аси. Полонені мовчали, мабуть чекали на свою чергу. Серед в’язнів були лише чоловіки, бо житла залишилися пустими до приходу нападаючих. Усіх жінок і збіжжя вивезли раніше.

 - Кожен хто присягне на вірність мені і моєму селищу залишиться живий. І ми радо приймемо його у нас з усією сім’єю,  а той хто не погодиться – буде страчений.

 Серед бранців почувся шепіт перемовин. Аса ж стояла сяючи впевненістю, кожне слово було наче камінь, що котився з гори: тверде і сильне.

  Сергія , дуже бентежило те що своє селище всі називали просто селищем, без назви. Це страшенно бісило хлопця. Хоча він розумів, що це вплив  кочового способу життя. Світли ніколи не були прив’язані до якогось конкретного місця на карті і постійно кочували. Потрібно було дати назву їхньому поселенню, адже такими темпами воно точно скоро стане містом.