Глава 29. Відлюдник

Суаб відлюдника стояв високо на горі і до нього вела вузесенька стежка, тому підніматися доводилося по одному. Все це було зроблено для того  щоб вберегтися від грабіжників, адже наскільки зрозумів Сергій таких банд, як ті що напали на їх маленький караван тут водилося багатенько. Гори давали можливість ховатися від правосуддя. На півдорозі подорожніх зупинив голос, що лунав з гори.

 - Стійте! Що вам тут потрібно ?

 - Я Аса вождь поселення між ріками Вайцудеж і Лубзадеж., - прокричала у відповідь Аса

 - Мені здається там інший вождь, - пролунало у відповідь.

 - Нажаль Звіра загинула.

 - Прикро, гарна була людина, - сказав шаман, а це був саме він., - Хай Світла дарує їй спокій.

 - Ми прийшли по справі, - Втрутився Сергій.

 - Які справи можуть бути зі старим, проклятим шаманом? Ідіть звідси, дайте спокій мені і моїм молитвам.

 - Ми поважаємо твій спокій, але справа наша невідкладна і гадаю корисна і нам, і тобі., - продовжував юнак.

 Запала пауза, але не надовго, мабуть старий зважував усі за і проти.

 - Добре, можуть піднятися лише вас двоє, - усі зрозуміли, що це стосувалося Аси і Сергія - Але зброю залиште там. І не рекомендую мене дурити. Мене охороняє Світла і її гнів спуститься на вас лавиною вогню.

 Сергій зрозумів, що стежка замінована, чи ще щось, якщо шаман володів технікою виготовлення пороху, то міг зробити і якусь вибухівку, тому наказавши воїнам залишатися на місці Сергій та Аса знявши зброю пішли до суабу шамана.

 Старий був невисокого зросту, борода приходилася йому майже до пояса вся обпалена, як і волосся на голові. Це винні експерименти з вибухівкою, - подумав Сергій.

  Рухався шаман підтюпцем і усім своїм виглядом нагадував гнома з романів Толкієна. Не вистачало лише дворучної сокири і обладунків.

  Хоч прохід і був вузьким, крутим і довгим на горі їх чекала простора галявина. Огорожене подвіря нагадувало житло якогось орка старий не сильно хвилювався за санітарію, хоча таке відношення  було притаманне не лише йому у цьому світі. Скрізь валялося сміття, декілька будівель зроблених з гілок і вкритих соломою відігравали роль сараїв і складів Сергій це зрозумів по характерному запаху і голосам худоби, що доносилися звідти. Краєм ока гість помітив сліди вибуху, що відламав шматок скальної породи.

 - Нічого собі, - подумав у голос, - це ж який вибух повинен бути.

 Шаман примружився поглянувши на гостя

 - Це все гнів світли!

 - Талановитий служитель у світли, якшо він зміг досягти таких результатів у своїй роботі, - відказав Сергій, даючи зрозуміти відлюднику, що не вірить він у божественний гнів богині, а от у талант шамана навпаки.

 Старий не відповів нічого, але вираз обличчя змінив з жорсткого і незадоволеного на більш добродушний.

  Сама оселя зроблена з гілок обмазаних глиною. Таке житло вперше трапилося на очі юнакові зазвичай тут жили в суабах. Будинок являв собою одну кімнату з лівого боку якої знаходилося вогнище схоже чи то на піч, чи то на камін –  з першого погляду було не зрозуміло. Ліжко старого складалося з оберемку соломи що лежав з іншого боку. Поряд валялася купа якихось сувоїв з записами. Взагалі житло чимось нагадувало хату мазанку, але звичайно втілення було значно гірше. Старий запросив гостей присісти на лавку коло входу і відразу перейшов до справи, помітно було що він не довіряв новоспеченим друзям і весь час тримався на відстані.

 - Що ж могло привести вас до мене – запитав шаман.

 - Ми чули що ти дуже розумна і талановита людина, що знає таємницю виготовлення чарівного порошку, - відразу взяла ініціативу в свої руки Аса.

 - Все може бути, - не впевнено відповів відлюдник, - нашо він вам цей порошок?

 - Нам потрібен не порошок а ви?, - перебив Сергій.

Шаман миттю напружився готуючись до нападу.

 - Ну не так буквально, - поклавши свою руку на руку Сергія втрутилася дівчина. –  Ми хочемо запропонувати вам переїхати з цього забутого богинею місця до нас у селище?

Помітно було що старий здивувався такій пропозиції

 - Не боїтеся накликати на себе гнів духівництва? Я проклята людина і мою особу не дуже поважають у тих колах.

 - Боїмося, - відверто відповіла Аса, - але ваші знання варті цього ризику. Та й наше селище останнім часом не викликає захвату у служителів Богині.

 - Хм, - задумався шаман.

 Пропозиція була дуже цікава. Життя на самоті не віщувало нічого хорошого. Так, він створив захист своєї оселі такий, на який був здатний, але все одно бандити не цуралися інколи провіряти його на міцність. Голод не тітка, а в горах поживитися дуже немає чим, як пляма в очах одинокий шаман у якого сто відсотків є запаси харчів. Лише дивом йому поки що вдавалося виживати і колись один з таких нападів стане останній. Та й харчів тих кіт наплакав. Він час від часу міняв порох на продукти у блукаючих служителів світли, але траплялося це не часто, дуже вже не спокійні місця тут були.

  Помітивши вагання старого слово взяв Сергій.

 - Гарантую, що вам житиметься краще. Зі свого боку обіцяю тепле житло, продукти і фінанси – куди ж без них. Від вас лише займатися виготовленням вашого порошку. Чесно скажу це нам потрібно для захисту від майбутнього ворога.

 - Що ж у вас за ворог такий, що ви навіть мене вирішили запросити, - примруживши очі запитав шаман.

Розповідь про можливий напад співвітчизників могла відлякати потенційного союзника. Тому юнак обмежився скупим, - Не лише у вас проблеми з духівництвом.

 Очі старого блиснули, можливість помститися з тими, хто загнав його в гори додала оптимізму. Ворог мого ворога – мій друг, - так звучало земне прислів’я, яке в будь якому світі не змінювало свого змісту.

 - А знаєте, я згоден, - останній аргумент таки відіграв визначну роль.

 - Обіцяю ви не пошкодуєте про своє рішення.

   Звичайно, Сергій лукавив ніхто не знав чим може закінчитися назріваючий конфлікт, але точно великими ризиками. Інколи і у юнака підступав ком в горлі при думці про це. Він не був гарним воїном, його минуле виховало з нього скоріше пацифіста, і хоча життя у цьому жорстокому світі наклало свій відбиток все ж таки не змогло повністю зламати стрижень виховання. Сергій вже змирився, що тепер він Руам, змирився з усією жорстокістю свого положення, з тим що можливо він уже ніколи не побачить свій світ, тому життя потрібно налагоджувати усіма можливими способами, а слабкість на фоні оточуючої його картини дійсності була рівнозначна смерті, або банальному рабству, а він уже там бував і повертатися до цього становища зовсім не хотілося.