Розділ 3

«Іноді щось може йти не так, як хотілося б, але ви не повинні зупинятися.»

Майкл Джордан

Вернувшись додому, Лія хотіла хоч якось відволіктись, щось її дуже вже мучило оте незрозуміло що з Остапом. По дорозі ще й голова розболілася, від настирливих думок, мабуть, про слова Марка і її дії, які здавалось їй, підтверджують їх.

• Ти уже вдома? Я думала, ти сьогодні будеш пізно, — Неля сиділа на дивані, накривши плодом ноги, і поїдала морозиво. — Щось сталося?
• Кінець! Усьому кінець! — Лія примостилась біля подруги і теж взялась до морозива, яке так і манилось усю дорогу. Про що говорить Неля вона не розуміла, але, знаючи її, сама зараз все по полочках розкладе. — Микола, той козел, гуляє десь всю ніч, зранку його вдома нема, а він мені каже, що я щось зробила не так! Уявляєш?!
• Я не цілком зрозуміла, але трохи зрозуміла, — коли обидві взяли ще одну ложку морозива і поспіхом його проковтнули, Лія наважилась сказати те, що і так уже повторювала подрузі. — Кинь ти його. Скільки можна гратися в ігри? Ну, Нель? Досить вже погоджуватись на його «не зараз», «не можна». Рік, Нелька! Рік! А про вас ніхто не знає! Навіть твоя мама думає, що ти в активному пошуку.
• Ти права.
• Справді? — Неля погодилась занадто швидко, зазвичай такі розмови супроводжувались багатьма причинами «за Миколу» і виправданням усіх його обмежень щодо їхніх стосунків. Тому така швидка зміна поведінки насторожила. — То ти закінчиш стосунки з Миколою? Так?
• Ні!
• Господи! Нелька, ти мене в гріб зведеш! Тобто «ні»? Що ти вже придумала?
• Помсту, подруго. Таку, що він на колінах до мене приповзе і благати буде, щоб ми були разом, — напівпорожнє відерці з морозива уже було під повним контролем Наталі, ложка за ложкою солодке зникало, а вона лише могла мати погане передчуття.
• У мене погане передчуття, Нель. Можливо, все таки просто порвеш з Миколою? Нема Миколи — нема проблеми.
• Ми з ним працюємо разом, він завжди буде. Крім того, я не хочу з ним розійтися. Я хочу, щоб він зрозумів, що втрачає мене.
• І має на коні прискакати в обладунках з букетом і з промовою, який він телепень, що мало тебе не втратив?
• Так!
• Це був сарказм, Нель! — Наталя чудово розуміла безнадійність подальших переконань, як завжди, але залишити Нелю на самоті із планом було б помилкою. Та й цікавість з’їдала, що там такого надумала подруга. — Що за план? Коли почнеш його реалізовувати?
• Та прийшов сьогодні до нас на кафедру мій план, — Неля таємничого усміхалась, Лія ж то пробувала зловити суть сказаного. — Я тобі ж казала про наглого типа, який обмацав мене, а потім відгороджувався тим, що рятував мене.
• Ні, — Лія була шокована від сказаного і завмерла на хвилину. — Обмацав? Рятував?
• Ну, не те, щоб обмацав... Можливо, я трохи замислилась і неуважно переходила дорогу.
• Тобто він тебе таки врятував. І при тому стався близький контакт, — рухи рук Наталі видавали досить непристойний контакт, але Неля раптом зашарілась від спогадів про ту недовгу мить, що була між нею і Анатолієм.
• Не смішно! Перестань версти дурниці!
• Ох! Як це мило, ти зашарілась! Нелька, може таки Кіт уже того, фух, і хай іде собі? Розкажи щось про цього.
• Анатолій. Навіть прізвища його не знаю. Андрій Іванович казав, шо він наш випускник, блогер відомий ще казав. Щось про подорожі, здається.
• Блогер? Ну, то інстаграм зараз нам знайде цього Анатолія, — Лія почала ритись в стрічці інстаграму, вписуючи різні хештеги і саме ім’я. Потрібний Анатолій з’явився досить швидко. Неля то не дивилась, казала, що не цікаво, але краєчком ока поглядала. Не могла себе стримувати, цікавість перемогла.
• Ну, добре, покажи, що там?
• А він красунчик. Ти мені вибач, подруго, але я за Анатолія двома руками. Твій Кіт програє йому у всьому.
• Ліє! Він!.. Та він самовпевнений хам! Ти його ще наживо не бачила. Сама не розумієш, що говориш, — Неля завелась, нервувати чогось почала, потрібно терміново змінити тему. — До речі, про красунчиків, як там Остап?
• Присягаюсь, не знаю, чи я добре вчинила, але послухала я тебе і погодилась з ним зустрітися знову.
• Молодець!
• Щось я в цьому не так впевнена. Завтра пообідати маємо. Неспокійно якось мені.
• Усе буде добре. Цього разу все пройде просто супер. Я впевнена.
• Ох, сподіваюсь.

***

Марко сидів за столиком у визначеному кафе, чекаючи на Остапа, який запізнювався. За столиком навпроти сиділи дві молоді дівчини, вони голосно, а то і занадто голосно, сміялися, поглядаючи в його сторону щораз частіше. Усе було цілком зрозуміло, хочуть привернути увагу. Тільки Марко не хотів такої уваги, попри те, що дівчата були симпатичні. Одна, що була брюнеткою, з досить довгим хвилястим волоссям особливо двозначно гляділа в бік його столика, та чомусь пішло порівняння брюнетки з подружкою Остапа. Білі кросівки, дрібні квіточки на платті, солодкуватий запах парфумів, усе ожило заново.