Розділ 6

«І не важливо з якої ноги Ви встаєте, важливо – з яким настроєм Ви живете!»

Неля увірвалась в коридор, як ураган, при тому ногу мало не підвернула. Щось там хруснуло, коли нога пішла вбік на височезних підборах, але їй було байдуже.

Світло не вмикала, коли побачила постать на дивані, освітлену ліхтарями з надвору.

—    Я правильно все бачила? Лія! Що, в біса, це було? З ким ти цілувалась? Розказуй і то вже!

—    Це мене цілували.

—    Ну, виглядало зовсім інакше. То хто це був? І чому він тебе цілував?

—    Марко, — Неля скинула взуття і сіла біля подруги з роззявленим ротом.

—    Нічого собі. Але чому?

—    Він вчепився, що я брешу Остапу. Знову почав про те, що я маю йому все сказати. Коротше, я й сама не знаю, навіщо він це зробив.

—    Охрініти! І як було?

—    Нелька, блін!

—    Що?! Я маю сказати, як це виглядало збоку?

—    Я хочу забути про цей поцілунок.

—    Та не вже?! — Лія хотіла забути, так себе переконувала, але в її мозку був інший план. Єдине про що вона думала, це якраз і був поцілунок. — Що було потім?

—    Я втекла, коли Марко нарешті відсторонився трохи.

—    А Остап?

—    Я сказала, що голова розболілася. Та й це уже був кінець вечора.

—    Ні, кінець не був. Остап тебе відвіз і вернувся.

—    Клас! Зіпсувала йому виставку.

—    Не думаю. Думаю, він більше тобою переймався, аніж усіма людьми на виставці. Ти йому справді подобаєшся.

—    Так. Але...

—    Але він тобі ні. Я зрозуміла, коли вас разом побачила. Що тепер робити будеш?

—    Чесно поговорю з Остапом. Я не хотіла його образити, а що вийшло? Його друг дитинства мене цілує, Остап відкрито натякає, що відчуває до мене більше, ніж симпатію, і готовий зробити все. А я не маю сміливості йому про все розказати.

—    То ти поговориш з ним? Точно?

—    Так.

—    А Марко?

—    Сподіваюсь, ми не зустрінемося більше.

—    Сто відсотків, що зустрінеться. Який це раз був? Третій? Це уже не випадковість.

—    Ще й Роман додається. Я ж лише роботу хотіла знайти.

***

Неуважність Марка на дорозі мало не закінчилась аварією, на роботі теж сидів і в одну точку глядів. Весь час минулий вечір крутився в голові і той поцілунок. Слова Богдана теж луною дзвеніли щораз голосніше про його нетерплячість.

Так, він поплатився через свою нетерплячість. Він не міг більше чекати, коли Остап зрозуміє, що Дія не хоче з ним бути. Він знав, що вона не передумала. Але цілувати не треба було, хоча сильно хотілося.

Вловив момент і одразу його використав, але одразу опісля Лія зникла разом з Остапом. Килинський боявся, що дівчина на зло йому справді зблизився з другом дитинства.

—    Друже, що ти витворяєш? — Толік навіть пропустив нараду в університеті, щоб поговорити з другом. Випадково вони з Нелею зловили пікантну ситуацію між Марком і Лією. Чубач не признався, що він знає цього ловеласа, як Неля назвала. — З яких це ти пір незнайомих дівчат цілуєш? На тебе не схоже.

—    Я її знаю. Три рази бачилися, — Анатолій стрибнув на крісло з круглими очима від здивування.

—    Багато. А хіба в тебе нема дівчини? Белла — щось таке пригадаю.

—    Знову дуркуєш? А щодо Белли, то х реакції не мій від’їзд, роблю висновок, що ми не пара більше.

—    Та ти в розпачі, друже! Я бачу. Белли тут нема, а ця дівчина є. То чого цілував її? Сподобалася?