Глава 7

- Знову ти мислиш заплутано і по людськи, все міряєш своїми устоями! Навіть якби ми були друзями, згідно із законом я зобов'язаний йому підкорятися - він старший за мене і він вожак. А охоронець Алішеру взагалі не потрібен, що за маячня? У нас немає свити та придворних дам, як десь у вашій частині світу. Просто він мій брат. Адже це просто? Алішер мій старший брат, - роздратований Каміль, помітивши, як я знову почала тремтіти, владно притягнув мене до себе. Мені навіть перед собою стало соромно, що я з подякою сприйняла тепло його оголених грудей. Але мені кортіло дізнатися подробиці!

- Брат? Але ж ви з ним абсолютно не схожі!

- У нас один батько, але різні матері. Повелитель вольфгарів має багато дружин. - Дуже просто пояснив Каміль, як само собою зрозуміле.

- Вольфгари багатоженці?!! - вигукнула я, ще більше здивувавшись. - Який жах! Так ось чому ви «не морочитися»! - передражнила я його недбале висловлювання. - А виявляється все так розпущено і не постійно. Захотів - живеш з однією, набридла - пішов до іншої, або до третьої. До чого ускладнювати собі життя якимось почуттям, головне щоб було добре.

- Ти зараз мені тут насміхаєшся над вольфгарами? Ти нестерпна і вперта сіроока пташка зібралася засуджувати наші традиції? - його тон був ще глузливим, але вже в нього закрадалися нотки загрози.

- А чому б мені й не засудити це? Я не знаю, як можна так жити і не повбивати один одного з такими традиціями! Я не змогла б ділити свого чоловіка з іншими жінками. В голові не вкладається. Це огидно!

- А як же щодо того «любити, віддаючи все, нічого не вимагаючи натомість. Радіти думкам, що він живе в цьому світі»? Твої власні визначення любові якось не збігаються з твоїми міркуваннями! - Каміль зухвало хмикнув. - Ти власниця, Таро.

- Добре, я додам до свого визначення, що я буду кохати лише вірного мені чоловіка! - випалила я голосно, щоб заглушити його сміх. - І взагалі давай змінимо тему. Розкажи мені краще про свою сім'ю, Каміль. Може, тоді я краще почну розбиратися в ваших законах.

- Моя сім'я? О, вона величезна! Це цілий клан, який підкоряється батькові Алішера, тобто, ... і моєму батькові теж. - Каміль раптом напружився, його голос прозвучав похмуро, з прихованим гнівом. І я вже пошкодувала, що запитала про це. Але найдивніше, що я сиділа і розуміла, що про те, що я опинилася тут, з ним, серед ночі - я не шкодую ні краплі. Тут мені було краще, ніж удома.

- З батьком у мене немає того зближення, - продовжував вольфгар. - Що є з Алішером. У Раміра мерзенний характер і бачимося ми з ним досить рідко. У мене є ще один брат і по батькові і по матері - Міхас, ти бачила його, він ще хлопчисько зовсім. А мати, ... мати загинула десять років тому. ... Її вбили ваші воїни. - Каміль замовк. Або стало занадто тихо, або я занадто голосно зітхнула.

- Вибач. - Що йому я могла ще сказати? Вибачатися теж нерозумно, причому тут я, хоча мені й шкода. На моє співчуття йому взагалі наплювати. Я відчула, як вольфгар напружився всім тілом, спогад приносив йому страшний біль.

- У мене теж немає матері. Я ніколи не бачила її, тому навіть не можу її собі уявити, - промовила я, після невеликої паузи. - Може, вона була такою ж , як і я. Батько мені не розповідав якою вона була, він тільки повторював: «що я повинна своїм життям довести те, що мама померла не дарма, що це я вбила її під час пологів». Мені весь час здається, що якби вона була жива - моє життя склалося б зовсім інакше, я була б іншою. Я б не здригалася кожен раз, коли хто-небудь до мене торкається, була б весела і безтурботна, знала б усіх в Кріленді, бігала б з ранку до вечора, як вся звичайна дітвора, грала, вчилася б жити, і ніколи не зубрила б ці карти маршрутів!

- І як усі ненавиділа б вольфгарів. - Тихо додав Каміль. - У тебе ж не те, що злоби, у тебе немає навіть страху по відношенню до нас, того, що є у інших людей. Вони забули тобі все це прищепити. Коли я тебе побачив тоді на виступі, подумав: «Перший ворог, який симпатизує вольфгарам більше, ніж власному народу»

- Так, я знаю. Ти постійно натякаєш мені, що я ненормальна навіть для людей, не кажучи вже про вольфгарів! Але я не знаю, чи залишуся я такою назавжди. Може, зачерствію, і стану вас люто ненавидіти, а може ... і зовсім не зможу вижити в цьому не підходящому для мене світі. Вважаєш мене занадто слабкою?

- Що б ти мене, нарешті, почула, скажу - я не вважаю тебе поганою, Таро! – своє роздратування, Каміль дуже вдало намагався приховати за миролюбним тоном. - Просто твій народ інший. Не слабкий, інший. Називають нас монстрами, а самі не менше схожі на безжальних тварюк! - Груди Каміля стали немов кам'яними від напруги. - Ця розмова мені набридла, чайко! Краще помовч. Потрібно дочекатися ранку, може, тоді твоя голова проясниться і ти повернешся в своє поселення.

Я так довго слухала, як шумить вітер і стукає його серце, що не помітила, як заснула в обіймах вольфгара.

А прокинулася від того, що мені захотілося розтягнутися на весь зріст, але щось мені заважало. Піднявши голову, я зустрілася очима з Камілем, який спостерігав за мною зі спокійною усмішкою:

- Ну, ти й страшна, Таро! - протягнув він. - Тут поруч є струмок, сходила б ти відмилася, дивитися на тебе не можу. Вже не кажучи про те, що від тебе досі несе кров'ю, і поки ти спала, я все тут слиною залив.

Я виразно зітхнула. В цей подих, я вклала і вибачення за свій божевільний вчинок, свій зовнішній вигляд, а заодно показувала, що у мене теж є характер.