Розділ перший. Добре бути поганою

Розділ перший. Добре бути поганою

Ліка похнюплено пленталася безлюдним похмурим провулком, намагаючися знайти відповідь на питання, які вирували в її голові.

Що дратує її більше? Нове місце проживання чи нові колеги, які з'явилися в її житті раптово.

Арендоване житло, в якому їй доведеться існувати найближчі три місяці, чи співробітники Окружного Департаменту Поліції?

Відпрацювання практики для кожного студента Юридичної Академії після закінчення третього курсу було обов'язковим. Але коли Ліці нарешті вдалося дістатися до місця проходження практики, то ніякого більш-менш пристойного житла їй знайти не вдалося. І довелося оселитися в невеличкій кімнаті старого будиночка.

За комірку на горищі, яку власниця будинку гордовито називала мансардою, Ліка віддавала третину своєї невеличкої платні. В кімнатці було тісно, похмуро і чомусь волого. Навіть ретельне прибирання, влаштоване дівчиною, мало що змінило: все одно вона почувалася там дуже незатишно.

Чи все ж таки «пальму першості» за неприємність варто було б віддати її тимчасовим колегам ? Ліка абсолютно не планувала змарнувати все літо в пустопорожніх балачках, якими займалися більшість її колег.

Але вже на другий день від початку практики Ліка зрозуміла, що розраховувати на участь в реальному розслідуванні справи їй найближчим часом – зась. Справа була навіть не в тому що вона – студентка не надто престижної в Імперії Магічної Академії.

Хоча, якщо бути чесною перед собою, Ліка чудово усвідомлювала, що і поганеньке житло, і дратуючі колеги – це все тимчасові ускладнення. І все це – абсолютні дрібниці, порівняно з

с напастю, яка переслідувала дівчину все її життя.

Цим роком, фатумом, «рукою долі» стало для неї власне волосся - вогнянно руде та неслухняно кучеряве.

Дражнилки на кшталт

«Ой ти миша руда,

Не ходи де вода.

Буде тобі біда,

Як відмиється руда!»

переслідували її ще з дитячого садочка. Школа лише погіршила ситуацію. Дико бісило Ліку те, що навіть подруги, а іноді і вчителі, дозволяли собі фамільярно називати її Рудьком.

І навіть вступ до престижного юридичного факультету київського універу особливо ситуацію не змінив.

Відчайдушно та захоплено боролася Ліка зі своїм волоссям, вершиною цього протистояння стала спроба перетворитися на блондинку. Але як же вона була шокована, коли після фарбування світові явилася кучерява копиця зеленого кольору. Пояснити цього не змогла навіть досвідчена майстриня салону краси Віка, адже хімічний процес чомусь пішов за власною схемою, наплювавши на всі її знання та навички, отримані на найкращих майстер-класах.

Аж тут мейнстрімом раптом стало кольорове волосся, що дуже і дуже виручило Ліку. Адже серед яскравих плямок в натовпі серед острівців фіолетового, рожевого, бірюзового кольору її зелений колір здавався не таким вже і дивним, навпаки – просував її одразу до найвищої касти модниць.

До цієї категорії багато хто хотів долучитися, навіть тітка Джейн (насправді Женя, яка за свою неординарність отримала від оточуючих переформатоване на англійський манер ім'я) ризикнула і виплела з волосся незліченну кількість різнокольорові дреддів, які створили оптимістичну веселку на голові тітоньки. Правда, кольори вони втратили вже через кілька тижнів, на відміну від волосся Ліки, яке вперто продовжувало радувати світ освіжаючою зеленню.

Отримавши відкоша від власного ж волосся, Ліка вирішила зробити вигляд, що все так і було задумано від початку, але деколи все ж таки заглядалася на дівчат, що ризикнули зовсім поголити голову. В них на те були свої причини, часто ідеологічні , світоглядні: хтось був радикальною феміністкою, хтось був захоплений езотеричними практиками. А у Ліки була одна мета - вийти переможцем у цій боротьбі з непокорним волоссям! Але ж така війна з власною натурою добром не закінчується…

Це сталося три роки тому, коли Ліка гуляла Володимирською гіркою. Гуляла без особливих планів, прогулюючи другу пару заради теплого осіннього дня, який тієї дощової київської осені був просто дивом. Дівчина обожнювала спостерігати за поодинокими перехожими, які теж покинули свої справи і вийшли на київські пагорби щоб встигнути насолодитися днем, налитим теплим золотом осіннього сонця. Аж раптом погляд Ліки затримався на молодому хлопцеві. І це було не дивно, адже він беззаперечно притягував увагу до себе.

Він був дуже привабливим та водночас химерним, і Ліка в перші ж секунди дала йому прізвисько – «двометрове породження троля». Хлопець рухався з якоюсь нелюдською, навіть дещо тваринною грацією, час від часу різко випростовуючи корпус, злегка напржуючи шию ніби дикий олень у пошуку якогось запаху.

Мабуть це колишній спортсмен, наприклад боксер, якому добряче прилетіло по голові, або пауерліфтер, якого привалило «млинчиком» зі штанги, вирішила Ліка і перевела свій погляд на Дніпро.

Ця невловима мовчазна зустріч не мала б ні розвитку, ні продовження, якби вогняно руде волосся Ліки не потрапило в поле зору компанії підлітків, що якраз проходили з екскурсією поруч.

- Гей, диви яке рудько! - захвату в їх вигуках не відчувалося, зате відчувалося кепкування.