Русалка

27

…По дорозі в місто Христина трохи задрімала. Заколисана ритмічним погойдування автобуса жінка й незчулася як в душі вгамувалися роздратування, злість і сум. Їм на заміну непомітно прийшли приємні спомини минулого. Барвисті картинки безтурботного дитинства котрі здатні зігріти й звеселити серце чи не кожної людини. Спогади яких не забути і які назавше залишаються в наших серцях.

Давним-давно вона, як і всі дітлахи її віку, з шаленою нетерплячістю очікувала на це особливе свято. Коли ж ввечері в їхній квартирі з’являвся Святий Миколай у маленької Христинки від хвилювання серденько готове було вирватися з грудей. І хоча в довгожданому гості нескладно було впізнати загримованого сусіда і батькового приятеля дядька Славка, дівчинка щиро вірила в те що це справжній Святий Миколай. І щоб заслужити у нього подарунок вона розповідала всі молитви котрі знала й урочисто обіцяла бути слухняною дівчинкою весь наступний рік.

Спливали роки, реальність брала своє, та відчуття приємності й тепла так і залишилися в її серці. З особливим трепетом вона зустрічала Миколая вже зі своїми діточками, а коли згодом і вони почали підкладати їй під подушку свої скромні сюрпризи жінка літала в небесах від щастя. Хто б тоді міг подумати, що незабаром все так сумно закінчиться, вона стане самотньому і вже нікому буде передавати подарунки від доброго святого.

Що поробиш, таке життя, сумно подумала Христина в найглибших закапелках своєї свідомості все ще плекаючи надію, що Миколай не забув про неї і все ж порадує хоч якимось подарунком в цей вечір. Як згодом виявилося сподівання жінки були не марними. Півдня пішло на те щоб впоратися з завданням мегери-начальниці. Після цього до від’їзду чергової маршрутки в рідне місто часу вистачило лиш на те щоб забігти в найближчу кав’ярню й посмакувати філіжанкою кави й трійкою львівських прецлів.

І тут мобільний озвався її улюбленим рингтоном: «Розпустили кучері дівчата,
Ще й підвели брови для краси…» Жінка невдоволено зітхнула не бажаючи відмовлятися від солодких ляґомінів, проте на фразі «…я ж тобі, моя чарівна вишне, сам троянди в коси заплету…» не витримала й витягнувши телефон прийняла дзвінок.

– Алло! – почула в слухавці такий знайомий й дорогий їй голос Христина. – привіт, Русалко! Як ти?

– Привіт! Та нормально, – все що зуміла витиснути з себе очманіла жінка.

– Я скучив за тобою, – лунало дальше в трубці. – Зараз в Львові, та за дві години буду вдома. Давай зустрінемося.

– Давай, – ще не прийшовши до тями відповіла Христина. – Тільки нікуди не треба їхати. Я тут, в місті.

– Де саме?                     

– На автовокзалі.

– Де саме?

– На Хмельницького.

– Знаю де це… Будь на місці… Нікуди не пропадай… Я скоро буду…

Дякую тобі святий Миколаю подумала Христина з усмішкою ховаючи телефон…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше