Глава 6

На календарі було  тридцять перше грудня. Олеся взяла телефон у руки й набрала номер, щоб подзвонити до матусі

-Привіт, донечко! Як там у тебе справи?

-У мене все добре. Мені дуже тут подобається

-Я рада чути, не сумнівалась у цьому

-Так,- з посмішкою відповіла вона,- а у вас як справи? Як тато і Надійка?

-Усе добре. Маленька допомагає мені на кухні. Так хотілося провести цей Новий рік з тобою, але твій голос говорить що ти щаслива, а це найголовніше.

Її слова перервались. У слухавці дівчина почула діалог, але слова розрізнити так і не змогла, через це вона почала переживати, але через декілька хвилин почула низький бас, який належав її татові:

-Привіт, котику

-Тату, що там трапилось?- Стурбовано почувся її голос

-Усе добре, я просто відвоював телефон у твоєї мами. У неї тут аварія – вода вилилась з каструлі, тому вона полетіла на допомогу. А розмову з тобою довірила мені, тому я з благородством беру цю ношу.

Один із найголовніших чоловіків, який обожнював лякати свою дочку, а потім переводити це у жарт. Він неодноразово це робив, але дівчина все ніяк не могла звикнути до цього. Вона лагідно посміхнулась їм у слухавку, навіть якщо вони цього не бачили.

-Я вас люблю!

-Донечко, ми тебе також. Ой, відчуваю що потрібна буде і моя допомога. Біжу допомагати мамі, тепло одягайся і чекаємо тебе на Різдво!

-Добре тату, бувай!

Вона поклала телефон на ліжко і вийшла зі своєї кімнати. Знизу долинали голоси й стало цікаво що вони там роблять. Вона побачила велику коробку з новорічними іграшками:

-Як я могла забути про ялинку?

-Я був у здивований, що ти не згадувала її раніше,- додав хлопець

Зелена красуня  стояла  посеред кімнати та красувалася своїм вбранням, яке вішали на неї люди

-Олеся, давай з нами!- Покликав її Олег

Вона підійшла і взяла червону кульку, яка яскраво переливалась своїм благородним кольором. Вона знайшла чудове місце, але її зріст не дав змогу цього зробити. Олеся намагалася стати навшпиньки, не здаючись. Але раптом відчула, що чиїсь сильні руки підхопили її, від переляку вона ледве не впустила скляний шар. Оглянувшись хто саме це був, вона помітила знайомі кучері, це був Олег. Він тримав, не відриваючи погляду від неї, і посміхався. Вона швидко зреагувала й урочисто повісила кульку на її місце.

-Дякую,- відізвалась вона як тільки він поставив її на місце

-Діти, ми їдемо у магазину в сусіднє містечко. Вам щось потрібно?

-Ні, мамо,- Олеся кивнула на знак згоди з Олегом

-Тоді відповідальність за ялинку лежить на вас

-Слухаюсь, мем

Як тільки машина від’їхала від будинку, хлопець різко повернувся і промовив:

-Ходімо, я дещо тобі покажу

Олесю злякала його реакція, але пішла слідом за ним. Вони одягнули свої зимові пальта і вийшли на вулицю. Було відчуття, що погода залишалась такою ж самою як і вчора. Вони обійшли будинок і Олеся помітила маленькі дверцята, що вели вниз. Сумнів пробіг у її очах

-Усе буде добре, не переживай!

Хлопець подав їй руку і вони разом спустились. Там було темно, але як тільки він увімкнув світло, то враження захвату охопило її. Повсюди стояли пробірки з різними рідинами. Була величезна шафа з книгами, деякі з них просто лежали відкриті на столі.

-Що… що це таке?

-Це те про що я хотів тобі розповісти

-Ти займаєшся дослідами? А чого саме?- Можна і так сказати, але не зовсім

Вона подивилася на нього, він кивнув на розгорнуту книгу. Вона простежила за його поглядом. Сторінки почали самі собою перегортатися, у кімнаті не було вітру і вона відразу зрозуміла про що саме буде іти розмова. Олеся перелякано глянула на нього.

-Я займаюсь винаходом нових ліків, а те що ти бачила допомагає мені у цьому. Я нікому не хотів цього говорити, але в той вечір, коли ти розпитувала мого тата про мольфарів, то подумав що зможу тобі довірити цей секрет. Мені здалось ти зрозумієш,- він поглянув на неї з надією

-Я такого ще не бачила. Просто неймовірно! Як давно твій дар у тебе проявився?

-Рік тому

-І ти нікому не сказав?

-Ні

-Але чому? Твої батьки підтримали б тебе

-Мій тато мольфар, а те що у мене це зовсім інше

-А як ти керуєш цією силою?

-Сила думки

Дівчина стояла, не поворухнувшись. Олеся ще не могла повірити до кінця у те що він каже

-Але як вони не помітили, що ти стільки часу проводив тут?

-Я попросив про це, щоб вони не заходили сюди

-І вони ні разу не пробували цього зробити?

-Що саме?

-Зайти сюди

-Ні,- після невеликої паузи він додав:- тепер ти знаєш

-Але чому ти розповів саме мені?

Хлопець відвів погляд

-Я не знаю, просто ти мені подоб..

Олег так і не закінчив свою репліку, але зрозумів, що розповів ще одну свою таємницю. Олеся почервоніла,  щічки налились рум’янцем. Її однокласниці в школі розповідали свої здогадки про те, чому хлопець завжди допомагав їй, коли вона цього потребувала. Розуміння цього змусило вибігти на вулицю, вона не могла знаходитись з ним наодинці. Олег стояв, не розуміючи її реакції, але через декілька хвилин пішов слідом. Холод не допоміг прибрати червоні плями на обличчі Олесі. Як тільки дівчина обернулась, щоб піти в дім, то наштовхнулась на хлопця. Він схопив її, щоб вона не впала, але у цей момент почувся звук машини, яка наближалася.