11.

Іноді бувають такі родичі, що сидячи з ними в бомбосховищі хочеться піти подихати ракетами

Настя

Стадія першого знайомства пройшла успішно і ми сіли за стіл. Льоша сказав, що це така традиція – приходити в гості та їсти за одним столом, обговорюючи все на світі.

Для мене це було чимось новим, хоч я й ходила кілька разів в різні кафе з ним або Ярою.

— Насте, розкажи, чим ти займаєшся, десь вчишся, чим взагалі живеш? — Допитливі очі голови сімейства зупинились на мені.

— Я працюю, кинула університет після року навчання, мені воно не сподобалось.

Якщо чесно, то мені жахливо незручно. Вся сім’я і навіть більше сидить за столом і палить мене поглядом. Останній раз таке траплялось ще в університеті, коли я прийшла забирати документи.

Батько, дві бабусі та Максим ледве не розрізають мене на шматки своєю допитливістю. Хоча Яра мене попереджала, що так і буде і на жаль нічого з цим не вдієш. Тож вони з Льошею лише кидають на мене жалісливі погляди й в кількох моментах перетягують увагу на себе.

— Як це кинула університет? — Лідія Петрівна, мама мами, підтисла гнівно губи. – Кожна юна леді просто зобов’язана закінчити університет та здобути вищу освіту. От Ярослава скоро стане дипломованим журналістом з повною вищою освітою.

— Бабусь, — Ярослава побачила мою розгубленість та вступилась, — в професії головне досвід та вміння якісно виконувати свою роботу, а диплом вже ніхто не питає.

— Як це не питає?! — Жінка все не могла зупинитися, — та будь-який керівник приймаючи до себе на роботу нову людину обов’язково питає про освіту. А тут ні нормальної середньої, ні вищої немає. – В маминої мами аж вилиці загострились від гніву. Наче піднеси сірника і вибухне.

— Дуже перепрошую, що влізаю у вашу сімейну виховну бесіду, — Олексій не зміг змовчати, — але Настя фрілансер, тобто вона не має постійної роботи, а виконує завдання, яке дадуть замовники. Кожного разу це інші люди.

— Дівчинка по виклику чи що? — Після цієї фрази заклякли всі. Якщо раніше я ще могла щось додати, то зараз мене покинули всі сили разом.

— Лідіє Петрівно! — Батько не піднімаючи голосу заморозив словами всю кімнату. А сестра підтримала сплеском емоцій.

— Ба! Не перегинай палку! Це твоя внучка, а ти докопуєшся до неї, ніби вона у твоєму суді на лавці винних.

Від переповнення емоцій Ярослава встала і ледве не криком наводила порядок в сім’ї.

— Настя багато років займається графічним дизайном, вона професіонал своєї справи. Робить те саме, що татова компанія, тільки їх там багато, а Настя одна. Але клієнти стають в чергу, щоб потрапити до неї. А університет сестра кинула тільки через те, що вона освоїла всю програму набагато швидше і їй не дозволили скласти екзамени екстерном. Тому твої підозри не мають сенсу.

— Все одно кожна пристойна дівчина має мати вищу освіту. — Лідія Петрівна схрестила руки та сперлась на спинку крісла, демонструючи свою незгоду.

Однак, майже одразу увагу до себе привернув батько.

— Графічний дизайнер? А як твоє прізвище? Я давно в цій індустрії, але не чув про тебе.

Зараз для голови сімейства настане велика несподіванка. Хочеться вірити, що не така вже й погана. Сказати, як увімкнути душ з холодною водою. Важко, але треба.

— За паспортом я Анастасія Сиротенко, але у світі я відома, як Астра Вільхівська, це мій творчий псевдонім.

— Вільхівська? Це від дерева вільха? — Макс зацікавився моїм вигаданим прізвищем. А батько завис від моїх слів. Адже мій псевдонім виявився йому знайомим.

— Вільхівська від вільхи, але крім дерева це ще ракетний комплекс. – Натягнуто посміхаюсь. Допит ніби тільки почався, а я вже втомилась.

— Оригінально. — Макс

— Астра Вільхівська, наче щось таке чув. – Батько задумався, намагаючись згадати. — Іронія долі, моя донька знайшла і для себе місце в цій сфері.

— Я б сказала, що яблучко падає недалеко від яблуньки. — Зі сміхом сказала бабуся Варя.

— Підеш працювати в мою компанію?

Батько поставив мені питання, яке я чекала. Але не так швидко. Звісно, після підтвердження тесту я шукала всю інформацію про свою сім’ю. І не могла не дізнатися, що власником найбільшого маркетингового агентства є мій тато. І саме їм я трохи зіпсувала карму.

— Я… — Я давно обдумувала відповідь на це питання, але так і не вирішила, що робити.

— Тату, ти лише кілька годин знаєш про існування Насті. — Моментально заступилась Ярослава, побачивши, що я зніяковіла. — Можливо не варто так спішити?

— Я… Я піду. — Рішення виринуло десь з глибини душі. Чи то логіка, чи то інтуїція підказала, що варто пустити новий Всесвіт у своє життя.

— Точно? — Сестра питально підіймає брову. Вона перша питала мене це і чудово знає, що я так і не вирішила.

— Точно. — Відповідаю впевненим поглядом і невпевнено дивлюсь на батька. – Але я ніколи не працювала в команді.

— Навчимо, — посмішка розпливається устами батька, — всьому навчимо. То чому ж я досі сиджу?!

І чоловік наче укушений вибіг в іншу кімнату. Через причинені двері було чути сміх та переконання в його адекватності. Схоже мені шукали робоче місце.

— Настю, — до мене звернулась бабуся Варвара, — ти ж будеш жити з нами?

От і наступне питання на яке я не знайшла відповіді. Хоча ми з Ярославою вибрали компроміс.

— Якщо чесно… — Я намагалась підбирати слова, залишаючи великі паузи між словами. — Я так давно живу сама… Що… Мені буде… Складно… Одразу повністю переїхати…

— Тому Настя буде приїжджати до нас на вихідні або в інші дні. Але жити буде у своїй квартирі. – Швидко закінчила сестра. – І для собаки це стрес — повністю змінити середовище.

— Собака? — Знову подала голос бабуся Лідія. — Як добре, що я тут не живу. Я б не дозволила у своєму будинку бруд, шерсть та паразитів.

— Моя Аліса дуже вихована і не залишає жодних слідів, а паразитів вона не має. — Гаряче заперечую. Мені можна сказати будь-що, але Алісу ображати я не дам.

— А яка порода? — Не зважаючи на сімейні розбирання Макс почував себе у своїй тарілці та з цікавістю обговорював щось з Льошею. Але почувши про собаку відірвався.

— Я знайшла її маленькою під супермаркетом, тому думаю, що породи вона не має, але дуже схожа на хаскі.

— А покажи фото. — Хлопець оживився наче після холодного душу.

– Красуня, познайомиш мене з нею. — Заявив Макс після побачених фото.

Мої брови піднялись самі. Цікаво, це нормально, коли просять познайомити з собакою? Псів я від Аліси відганяла, а от чоловіків ще не доводилось.

— А знаєте що, — бабуся Варя хвацько закинула одну ногу на іншу та хитро посміхнулась, — а може їдьте вже, покажете Максиму собаку та й погуляєте молодою компанією, що вам сидіти зі старими.

— А й справді, — вперше подала голос тьотя Ліза, як жінка попросила її називати, — ми вже замучили Настю. Відпочинете трохи, а я поки приготую для тебе, сонечко, кімнату. – Жінка ніжно доторкнулась до моєї руки.

Невпевнено дивлюсь на Ярославу. І в котре вона легко взяла відповідальність на себе. Хутко зібрала всю компанію, пробіглась колом поцілувавши та обійнявши всю сім’ю на прощання і вивела наш виводок на вулицю. Через хвилину Макс вже сварився з Ярою хто поїде за кермом. А за п’ять хвилин ми вже мчали двома машинами по трасі в сторону міста. Я з сестрою, а Льоша з Максимом.