14.

Вітання в серпентарії

—  Офіс умовно поділений на кілька секцій. Кожна окрема секція має свій відкритий простір, де працюють всі працівники та кабінет керівника. Як ти вже зрозуміла в нас спільний робочий простір для всіх працівників.

—  Вже зрозуміла.

Вже зрозуміла, що потрапила в кошмар інтроверта. Робоче місце в якому тебе постійно оточують люди. Що може бути гірше? Хіба балакучі колеги.

—  Від ліфта до кабінету шефа ти проходила через відділ роботи з клієнтами. Ці люди знаходять нових замовників, зберігають теплі контакти зі старими та залагоджують всі конфлікти.

Покинувши кабінет батька, ми пішли не до ліфта, а вздовж скляної стіни. І я зрозуміла всю логіку розміщення людей в агентстві.

Гігантський відкритий простір розміщується на всій території офісу. Однак, він поділений на п’ять чи шість секцій умовними поперечними перегородками.

Дві стіни з чотирьох є повноцінними. За одною з них знаходиться ліфт, сходи та поруч невелика рецепція. За другою ховається інше приміщення, яке вже не відноситься до «Алін». А от дві інших стіни замінюють панорамні вікна.

Біля першої секції знаходиться кабінет батька, а от далі біля вікон зручні місця для відпочинку.

—  В другій секції живуть графічні дизайнери. Як бачиш — вона найбільша. І як вже мала здогадатися  —  тут буде твоє робоче місце.

Ця частина мене зацікавила найбільше, хоча нічим особливо вона не відрізнялась від попередньої. Але тут відбувався активний процес. Компанія з п’яти людей зібралась над одним комп’ютером і щось обговорювала, кілька дівчат переглядали за довгим столом ескізи, двоє хлопців валялись на кріслах-мішках. Багато, хто просто дрейфував по приміщенні та налаштовувався на роботу. І лише кілька людей сиділи за своїми робочими місцями та працювали.

—  Тут живуть наші маркетологи, — Роман не давав мені багато часу роздивитися і швидко прямував по умовному коридору.

В секції маркетологів простір умовно поділявся на дві частини. В першій стандартний офісний простір, а от в другій багато крісел мішків та кілька дошок для малювання на стіні. Очевидно, що це місце використовують для мозкового штурму.

—  І останні дві секції в нас збірна солянка, всі працівники, яких ми не відносимо до трьох попередніх груп. В одній гуманітарії, а в іншій техніки. Якщо умовно, то копірайтери та програмісти. Питання?

Але вставити жодного слова я так і не встигла.

—  От і чудово. В кінці знаходиться наша кухня, санвузол та кілька кабінетів керівництва. А відділ кадрів та бухгалтерія знаходяться на поверх вище.

Ми зупинились на перехресті двох «коридорів». Остання четверта стіна теж на половину скляна. Тому з кухні відкривається чудовий краєвид на місто.

—  Перший кабінет за кухнею мій, за відсутності Сергія Петровича я виконую його обов’язки. Далі кабінет Діани Сергіївни, вона буде твоїм керівником.

—  Ви ж говорили про якусь Світлану Петрівну.

—  Діана Сергіївна керує графічним відділом, а Світлана Петрівна всією макулатурою, яку ми друкуємо. Розберешся в процесі.

Роман підійшов до дверей кабінету, постукав та пропустив мене вперед. Тут панувала стерильна чистота. А повелителька приміщення сиділа за столом, світло з вікна підсвічувало її, наче богиню, що зійшла з Олімпу.

Тому що іншими словами, крім "ідеальна", описати її не можу. Волосинка до волосинки укладені у високий хвіст, до міліметра рівно намальовані губи, а вигладжені стрілки на одязі можуть поранити своєю гостротою. Як і погляд.

І хоч ззовні вона виглядає трохи старшою за мене, в очах видно великий життєвий досвід.

—  Діано Сергіївно! Вітаю. Сподіваюсь не відірвав від справ?

Права рука директора увімкнув режим поклоніння. Ще трохи й почне бити поклони.

—  Відірвав, я перечитувала нові договори, але якщо вже прийшов, то розповідай. Вітаю, Ярославо.

Сухим, холодним голосом жінка відчитувала Ромчика, наче шкідника-хулігана. Не знаю чи ми з нею подружимось, але вона мені вже подобається.

—  Ось саме в цьому справа. До вас ще не дійшли останні плітки. Річ в тім, що…

—  Я не збираю плітки.  — Сказала, як відрізала.

—  Знайомтесь, Анастасія, ще одна донька Сергія Петровича. Вона займається графічним дизайном. А також буде працювати зі Світланою Петрівною.

—  Ще одна ледарка?

Гостра на язик пані. Цікаво, це вона про Яру чи про свою колегу? Якщо про сестру, то вона користується великим авторитетом в компанії, що дозволяє собі так говорити про доньку директора.

—  А це ви вже перевірите самостійно. А я пішов. Гарного дня!

Хлопець фальшиво посміхнувся на всі зуби та поспіхом вийшов з кабінету.

А я залишилась стояти посередині. Жінка зняла окуляри, протерла їх серветкою і лише після цього подала голос.

—  Де плануєш робити візитки та буклети?

- Якщо є вибір, то візитки в Ілюстраторі, а буклети в Індизайні.

Якщо це співбесіда, то питання на рівні першого класу. Оскільки всі рівні роботи агентства я не просто робила на практиці, а проходила цикл за циклом багато разів поспіль. Не думаю, що вони можуть мене чимось здивувати. Хоча, як виявилось згодом, здивувати таки вдалось.

—  Будемо вважати, що твою кандидатуру я затвердила. Але побачимо, що скажеш через тиждень роботи. А тепер пішли, будемо влаштовувати на робоче місце.

Далі події розвивались одночасно швидко та повільно.

Діана Сергіївна привела мене  у вже знайомий відділ графічних дизайнерів. Всі працівники, наче в армії підскочили й поспіхом зайняли свої робочі місця, на ногах залишились лише дівчата, які обговорювали ескізи. Вони привітно привітались здалеку та попросили керівницю пізніше підійти порадитись.

—  Світлано Петрівно,  — ми нависли над робочим місцем в глибині приміщення. Мене здивував повністю завалений паперами стіл.  У двадцять першому столітті в графічного дизайнера. Завалений паперами стіл. Нонсенс.