Різні: по той бік мережі

19.

Тихі сімейні "плюнула в батька соком"

Сімейна вечеря проходила в тихій та затишній атмосфері. Ліза Юріївна накрила стіл у вітальні. Ми вели спокійну бесіду, обговорювали природу, погоду, курс долара. Поки мова не зайшла за хлопців.

Не знаю чи то муха якась вкусила батька, чи це звично для нього, але коли тема зайшла за Олексія Яра ледве не вдавилась вином і вирішала перейти на сік.

—  Олексій так виріс, завидний наречений став, пам’ятаю його ще малим,  — завів пластинку батько, удаючи, що не помітив реакцію Яри.

—  Вони колись з Ярославою гарно дружили, разом проєкти різні робили, — підтримала розмову тьотя Ліза, яка за багато років стала повноцінним членом сім’ї й бачила все з середини. 

Сестра почала спочатку червоніти, а потім сердитися, а я ж все не могла зрозуміти до чого батько веде.

— Доню, може б ти придивилась до Олексія?  — Нарешті розставив крапки над і головний і єдиний чоловік нашої сім’ї.

Ми з тіткою Лізою округлили очі, мої знання з психології накрились мідним тазом та удали, що тут їх немає. Завжди думала, що у чоловіків є конкуренція і до гіпотетичного зятя вони дуже прискіпливі, а тут навпаки  — ще й сватають.

Сестра ж наче цього й чекала. З байдужим виглядом налила собі ще соку і відповіла:

— Татусю, якщо тобі так подобається Олексій, то можеш сам до нього й придивитися, а я нікуди не поспішаю.

Чоловік не одразу зрозумів на що натякає рідна дитина, але коли дійшло… Він бідний аж всі слова розгубив. А поки він збирався до купи, щоб відповісти ми тихенько сміялися. Занадто вже кумедно виглядало його обличчя. Червоний колір лиця, круглі очі, підняті брови й намагання вимовити, хоча б слово.

—  Ярославо! Я твій батько!  — Нарешті вродив тато.  — І я маю право хвилюватися за твоє життя.

—  Але не маєш права підсовувати мені когось в ліжко, — відрубала сестра суворо, але зіпсувала грізне враження висунутим язиком. А ще Яра так активно махала ложкою, що та вилетіла з її рук та успішно приземлилась на диван, додаючи епічності ситуації.  Кілька секунд ми спостерігали за польотом, а потім перевели погляд на батька, чекаючи відповіді.

—  Тьфу на тебе, ото ж характер, — похитав головою чоловік і перевів свою увагу на перемішування цукру в чаї.

—  Вся в тебе, — посміхнулась сестра.

—  Настю, — не встигла запанувати тиша, як батько знову подав голос, — а як тобі Роман?

Цього питання не чекав вже ніхто. Тьотя Ліза пирхнула сміхом, я відкрила шоковано рот, а Ярослава плюнула в батька соком, який не встигла ковтнути. Відімстила так відімстила.

Тоненькими цівками виноградний сік потік по обличчі, шиї та одязі. Ми зачаровано дивились, як на носі набухає капля і падає на краєчок ідеально білої скатертини.

А потім ми з сестрою почали істерично сміялися в голос, наче хтось перемкнув вмикач. Ліза Юріївна від нас не відставала, але при цьому обережно забирала серветками сік з обличчя батька.

Але варто відзначити, що батько швидко взяв ситуацію у свої руки, пообіцяв поглядом Ярі всі небесні кари та пішов переодягатися. А ми ще деякий час хихикали та згадували цівки соку.

—  То як тобі Роман?  — Не дав змінити тему батько після повернення.

—  Не знаю, — розвела руками я, — З ним ми спілкувались лише кілька хвилин, але я його дратую, це єдине, що можу сказати.

—  Дурниці, — не погодився чоловік та авторитетно продовжив, – Роман дорослий адекватний хлопець, можливо він ще не звик до твоєї появи в офісі, але я впевнений, що ви знайдете спільну мову.

Я лише потисла плечима у відповідь. Якщо батько хоче в це вірити – нехай вірить.

—  Тату, ти якщо хочеш щось сказати, то вже кажи. Досить вже заходити через Африку.  — Не втерпіла сестра.  — Хочеш, щоб Настя сходила з ним на побачення?

—  Якби раптом Настя захотіла я був би не проти.  — Обережно заявив батько. Боявся напевно, щоб знову соком не плюнули.

—  Так от, — Яра вирішила стати моїм голосом, а я була й не проти, — В сестри немає ніякого бажання спілкуватися з Ромою поза роботою. Це по-перше. А по-друге, він сам не захоче. Все, з кавалерами вирішили? Питання, пропозиції, прохання?

Тато задумався на хвилину, а потім над його головою загорілась лампочка ідеї. По іншому його палаючі радістю очі я не опишу.

—  А якби Роман запросив перший ти б пішла?  — Звернувся вже конкретно до мене чоловік.

Тітка Ліза збоку аж хрюкнула, вона найкраще знає впертість нашого тата. Щоб не продовжувати спір я погодилась зустрітись з ним в неформальних обставинах, якщо він запросить. Але впевненість моя, що такого ніколи не станеться нікуди не зникла.

Угу. Не станеться. Ніколи. Угу. 100%

Кінець дня ми з Ярою провели лише у двох, хіба на прогулянці нам склала компанію Аліса.

—  Насть, а чому ти пішла на роботу в «Алін»?  — В якийсь момент нашої прогулянки запитала сестра.  — Ти ж заробляєш гарні гроші самостійно, працюєш сама на себе, наскільки я знаю, це приносить тобі задоволення.

—  Яка моя мотивація працювати в компанії батька?  — Повторила її питання знову. 

Кілька хвилин я думала над відповіддю. Намагалась знайти першопричини свого майже спонтанного рішення.

—  Насправді причин багато. Не можу їх поки поставити по важливості, тому слухай в черзі в якій вони приходять мені в голову.

Ще кілька секунд я вдивлялась в небо, наче шукаючи відповіді серед зірок. Часто так роблю, коли збираюсь з думками.

—  Я втомилась від свого життя, такого, яким воно було до зустрічі з Олексієм і тобою. Але я все не наважувалась щось в ньому змінити. І ось так багато подій одночасно сталось, що я спробувала ризикнути та добити себе ще й новою роботою. Так, мені складно, але поки я не жалію.

—  Тобто я принесла радість у твоє життя!  — Посміхнулась сестра.  — А ще? Які причини.

—  Ще мені стало цікаво попрацювати в команді з людьми, що напевно найстрашніше, хоча на третій день мені здається, що я максимально не командний гравець.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше