28.

Майже місяць я остаточно вливалась в колектив, займалась нашим проєктом, освоювала обов’язки Діани та бігала від Романа. Не те щоб він мене переслідував, але, на його погляд, я натрапляла часто.

І на квіти, які кур’єр мені приносив додому кілька разів на тиждень. Я навіть подякувала Роману за них, а особливо за те, що не в офісі. Бо мені жахливо не хотілось, щоб поповзли чутки про нас.  Хоча ніяких «нас» і не було.

Батько з сестрою бачили, що я повністю занурююсь в роботу, але не казали нічого. А тітка Ліза загодовувала мене смаколиками, переймаючись, щоб за роботою я не схудла ще більше. Її турбота вразила мене до глибини душі. Адже я не Яра, вона мене знає зовсім мало часу.

— Така вона, наша тьотя Ліза, — засміялась сестра, коли я запитала її про це. — Жаль лише, що тато не бачить, яка вона хороша.

Зі слів Яри почалась наша велика авантюра. Ми задали собі запитання. Чи заслужив тато нове кохання? І одноголосно вирішили, що так — час йому закохатися знову.

Спочатку батько не зрозумів, як так співпало, що вони пішли з Лізою Юріївною в театр у двох, як опинились наодинці в ресторані та як потрапили в кіно на останній ряд.

Але в один момент він зрозумів, що випадковості не випадкові та викликав нас на серйозну розмову. Ну ми й провели йому серйозну виховну розмову, якщо він так захотів.

Батько потім два дні відходив від вражень. Не очікував, що його дорослі доньки промиють йому мозок та змусять подивитися з іншого боку на жінку, яка багато років поруч.

Але головне, що ціль була досягнута, тато задумався, ризикнув та дозволив собі відчувати давно забуті емоції. А нашій радості не було меж. Наче маленькі діти ми скакали на ліжку та обіймались, коли вони поїхали на побачення в ресторан.

Так, ми всі ніколи не забудемо маму і будемо завжди берегти спогад про неї. Але тато так довго жив лише заради Яри, що заслужив трохи пожити для себе.

І нам більше вільного життя. Ми цього не озвучували в голос, але обоє помітили, що батько став менше нас контролювати. А отже з’явилась можливість спотикатися через свої граблі та робити помилки. І не важливо, що ми й раніше цим займались.

Однією з моїх помилок ледве не стала згода піти на побачення з Романом.

Якогось вечора, коли Яра пішла з Льошею в кіно, тато поїхав з тіткою Лізою на дачу до друзів, а я залишилась сама, на мене напала туга. І мені захотілось романтики та почуттів.

Так захотілось, що я наважилась написати Ромі. Написала, що якщо він ще має бажання, то я готова з ним зустрітися в неформальних обставинах. Скільки разів потім я раділа, що хлопець не прочитав моє повідомлення не порахувати. Як тільки я прокинулась на наступний день і зрозуміла, що він його ще не бачив — одразу стерла.

Всю правильність моїх дій я оцінила на наступний день.

З самісінького ранку я займалась тасуванням доручень між працівниками мого відділу. Діана скинула список завдань на наступний тиждень та змусила мене розподіляти їх.

Яку я вже тактику не використовувала, а все не виходило порівно розділити обов’язки між всіма. А та хитра жінка лише посміхалась і казала, що на практиці я навчусь найкраще і підказувати вона мені нічого не буде. Не до Романа ж мені йти? От і страждала, курсуючи з кухні до кабінету Діани, з кабінету на своє робоче місце і знову на кухню.

Коли я зневірившись у власних силах, закопалась руками у волосся та хиталась зі сторони в сторону, пролунав чарівний голос.

—  Напиши сильні сторони кожного працівника, порахуй скільки в середньому вони мають працювати та розподіляй завдання так, щоб всім дісталось те, в чому вони найкраще розбираються. 

Кілька секунд я роздумувала над словами та усвідомлювала який я дурень. Будувала триповерхові формули, а відповідь була така проста. Ось чому Діана сміялась над моїми потугами.

— Фейлспам, — я озвучила свої дії та ляпнула рукою по обличчю. Як можна було так тупити?

— Все приходить з часом, — дзвіночком засміялась моя рятівниця.

А я нарешті звернула на неї увагу. Перед моїми очима з'явилась мініатюрна дівчина, наче лялечка з фарфоровою шкірою. Тоненька та ніжна, одягнена в довгу літню бежеву сукню, наче фея з казки. А її довге світле волосся зібране в пишну косу.  Ніколи не бачила таких красивих людей. Від дівчини йшла така світла та яскрава енергія, що я автоматично почала посміхатися. А ще навіть я на кілька секунд залипла милуючись її зовнішністю. А що тоді роблять чоловіки?

— Дякую дуже, з ранку розважаюсь з цими завданнями, все шукала складних рішень. — Я сором’язливо посміхнулась. — Чаю?

— Дякую, я лише на хвилинку зайшла, але рада, що допомогла. До речі, мене звати Анастасія, але можна кликати Ася.

— Мене теж, але можна кликати Настя. — Щось в моїй голові клацнуло, але я не звернула уваги. Із задоволенням потиснула дівчині руку.

— Я ж просив зачекати мене на вулиці! — Наче небезпечний смерч в кімнату влетів Роман, схопив Асю за руку та потягнув на вихід. Я навіть не встигла слова вставити, як їхній слід зник. Лише очманіло кліпала очима. Поки до мене не дійшло, що це дружина Романа.

І мені абсолютно не сподобалась його поведінка. Хоч чоловік, хоч брат, хоч сват, але ніхто не сміє так поводитися із жінкою. Особливо з матір’ю твоєї дитини.

Тож я рішучим рухом закрила кришку ноутбука та пішла шукати Діану. Завдання я можу завершити й пізніше. А от те, що я задумала чекати не буде.

За кілька хвилин Діана сиділа на дивані в кабінеті, а я ходила колами та вигадувала як краще пояснити авантюру, яку я задумала. Але так і не вигадавши нічого кращого я просто випалила:

— Я хочу взяти на роботу Анастасію Мельник, колишню дружину Романа.