Різні: по той бік мережі

32.

Зранку сталось те, що ми чекали. Рома прийшов на роботу та влаштував скандал. Почалось все відносно мирно. Він побачив дружину, одразу зрозумів, що вона працює у відділі графічного дизайну та пішов у наш з Діаною кабінет.

Ми удали, що не чекали його, але насправді по черзі виглядали, коли він нарешті прийде.

—  Звільніть її. — Хлопець вирішив не розводити церемонії та одразу озвучив свої вимоги.

— Кого? — Діана округлила свої прекрасні очі. А ми вирішили включити окуня.

— Мельник Анастасію, — злість прокотилась його обличчям, а вилиці загострились.

— Ми ж її тільки взяли, — в гру вступила я, — випробувальний період місяць, а там побачимо по її успішності.

— Це спеціально? Щоб мене подратувати? — Роман схрестив руки та спалював нас поглядом по черзі.

— Ой, а ти з нею знайомий? — Майже натурально здивувалась Діана.

— Ой, то це не випадково, що в тебе таке саме прізвище? — Я красиво відкрила рот та прикрила його рукою, граючи зацікавленість. — Напевно вона твоя сестра?

У відповідь заступник директора ляснув дверима, що ледве не повилітали шибки. А за хвилину я стояла перед батьком і захищала свою підопічну.

— Сергію Петровичу, погодьтесь, що я взяла Анастасію на вакантну посаду, яку вона вже займала колись. Отже, вона має з нею чудово впоратися. Якщо не впорається — звільню. Але після завершення випробувального терміну. Жодної причини звільнити Мельник зараз немає.

— Ви знаєте причину. — Злісно рикнув за спиною Роман, він намотував кола по кабінеті.

—  А те, що Анастасія чиясь колишня дружина, — кидаю косий погляд на заступника директора, — ніяк не впливає на її роботу. А якщо дехто, а саме колишній чоловік не може впоратись з емоціями та не поєднувати особисте життя та роботу… То може проблема не в Анастасії?

— Твоє остаточне рішення? — Тату набриднув цей цирк.

— Не звільню. — Я розвела руками, показуючи, що безсила. А Роман знову ляснув дверима та полетів кудись. Хоча чому кудись?

«Пішов до тебе»

«Ок»

— Ти ж це спеціально зробила, — тато підпер голову руками й зупинився поглядом на мені.

Я лише хитро посміхнулась. Бос похитав головою та відпустив мене працювати. Це він ще не знає, що обидві його доньки доклали рук, щоб довести його ж заступника до ручки.

Повернувшись в кабінет я застала Діану та Асю разом. Діана трималась за живіт та голосно сміялась.

— А що я пропустила?

— Ася розказала Роману, де живуть раки, — ледве стримуючи регіт відповіла керівниця, — наша людина.

— Нууу, він підійшов до мене та попросив терміново зайти до нього. — Ася почала відповідати на моє німе запитання. — Злий, наче на нього білочка накакала.

Я фиркнула, уявляючи собі цю картину.

— А я відмовила, сказала, що зараз займаюсь дуже важливим завданням від Анастасії Сергіївни.  Здається я почула скрегіт його зубів, геть не думає про себе.

— А він? — Я впала поруч з дівчатами на диван і заінтриговано чекала продовження.

— Запитав, що ж я таке важливе роблю, що не можу приділити кілька хвилин заступнику директора.

— А ти? — Я не витримала загадкову паузу. Діана фиркнула і знову засміялась. 

— А я, — дівчина хитро посміхнулась, — сказала, що підбираю кольорову гаму для упакування туалетного паперу. Це дуже терміново, тому, на жаль, не можу присвяти свій час йому. Лише в обідню перерву буду мати кілька хвилин.

Мурашки розбіглись моїм тілом, здається я сміялась всіма частинами тіла.

— Я не знаю, як він не проштрикнув мене вилкою від принтера і не спалив на місці, як відьму. Пообіцяв лише, що підійде на обідній перерві.

— Я от думаю, — досміявшись, забігала по столі пальцями Діана, — а чи не сходити нам на обід разом? Бажано трохи швидше.

— Не варто, — сумно посміхнулась Ася, — це було звісно весело, але треба мати міру. Все одно доведеться з ним поговорити. Я показала, що мною не можна маніпулювати, але вмикати дитину не варто. Тому йдіть без мене, а я піду до вельмишановного пана заступника директора. — На останній фразі ми дружно в трьох фиркнули. 

А на обіді… Зі стаканами біля вуха, притулившись до стіни, слухали розмову Романа та Асі. Я противилась до останнього, але Діана була така наполеглива, що я не втрималась.

Чути було не дуже, але нас це не зупинило.

— Як ти могла кинути… шурх-шурх!? Я ж для тебе все зро… Чи ти… на зло мені?! — До нас долітали шматочки криків Романа.

— Ну що він там ходить туди сюди, стань в одному місці та говори, — пробурчала моя колежанка, їй було максимально некомфортно стояти біля шафи та ще й вагітний живіт заважав, вона все не могла його прилаштувати зручно.

— Я вимагаю, щоб ти негайно…!

— Куди він її послав? — Кумедно округлила очі Діана.

— Додому. Напевно.

Продовження ми вже не чули, бо Ася говорила спокійно та не голосно, тому ми не могли розібрати слів, а згодом і Рома перейшов на спокійний тон. Тож ми переглянулись і зайнялись замовленням їжі. Скоріше за все Ася вже не встигне нікуди піти, а за обідом розкаже як все пройшло.

Але скільки ми чекали, дівчина не прийшла і скидала наші дзвінки. А через деякий час мені прийшло повідомлення, що вона обідає з Романом і зайде до нас вже пізніше.

Діана з переляку плюнула в мене помідором, який зручно влаштувався на моєму носі.

— Неочікувано, — буркнула я під ніс, стираючи овоч з лиця серветкою.

— Мг, — хрюкнула від сміху подруга, їй настільки сподобався вандалізм, який зі мною вчинила, що вона ледве не вдавилась рештою салату.

—  Тяжко жити, шкода вмерти. — Я лише покачала головою у відповідь. Що візьмеш з цієї глибоко вагітної жінки. А от до трохи вагітної я ввечері доберусь.

Моя підопічна залетіла до нас в кабінет за хвилину до закінчення обіду. Залетіла в прямому сенсі цього слова, волосся розтріпалось, обличчя почервоніло, а дихала вона, наче марафон пробігла.

— Можете мене відпустити? Ліля отруїлась, її забрали в лікарню зі школи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше