Глава 2. Сад

Катерині дуже лестила надмірна увага розумного й гордовитого хлопця, який від того дня, коли вони вперше пішли до парку, почав щодня проводжати її додому, хоча й жив у протилежному боці. Дівчина майже одразу забула слова, які стосувалися Сергія, але вже за два тижні мимоволі згадала їх. З того ж дня хуліган Сергій почав поводитися дивно. Перші дні він намотував кола навколо парти Мирослава, за якою той сидів удвох із Катею, й кидав на них недовірливі й нажахані погляди, а вже за тиждень почав загнано озиратись по сторонах й ховати очі, коли у кабінеті з’являвся його колишній суперник.

Спочатку дівчина не звертала уваги на дивні зміни в поведінці оточення. Їй подобалося спілкуватися з ерудованим однокласником, який відповідав її претензійності. Але минув час і навіть зациклена на собі й навчанні Катерина не могла не помічати жаху в очах однолітків та деяких дорослих, які з острахом косились на її прихильника. Катя відмітила, що кожний, хто хоч трохи колись зачепив Мирослава, вже за деякий час починав ледве не виконувати його забаганки. Лише новенький викладач інформатики вперто ігнорував будь-які спроби хлопця виділитися, не боявся погроз й впевнено заявляв, що той не використовує увесь свій потенціал.

– Слухай, – дівчина не витримала, коли черговий раз її однокласник з жахом вимолював у неї вибачення через випадкове зіткнення у коридорі, – що відбувається? Чому тебе всі бояться?

Мирослав відірвався від книги й змірив Катерину довгим похмурим поглядом:

– Ти дійсно хочеш це знати?

– Звісно, – Катя була занадто впевнена у своїй відповіді, наче й не припускала реальних варіантів причин страху однокласників.

Хвилини дві хлопець зосереджено зважував, чи варто відкривати таємницю однокласниці, але зрештою, повільно кивнув.

– Добре. Я покажу тобі. Ходімо, – він відклав книгу на край парти, ухопив Катерину за руку й потягнув до коридору.

– Чекай, зараз же заняття розпочнеться, – в’яло нагадала Катя й занепокоєно обернулась на двері кабінету.

– Ти не пам’ятаєш минулий урок? – в очах Мирослава не майнуло й тіні посмішки. Він не сумнівався, що однокласниця добре пам’ятає, як вчителька наполегливо вибачалась за випадкову помилку з його оцінкою. В очах жіночки блищали сльози, а губи схвильовано тремтіли через страх перед учнем.

– Пам’ятаю, – тихо пробурмотіла дівчина й покірно піддалась волі хлопця, який під гучний дзвін тягнув її до темного кутку школи, де вона вперше побачила його сутичку.

Мирослав зупинився біля зламаних дверей, що вели до старої роздягальні. Катерина занепокоєно озирнулась по сторонах. Загалом вона довіряла другу, але її лякала необхідність лишатися наодинці з людиною, яку бояться навіть дорослі.

– Я тобі зараз все покажу. Тільки закрий очі й нічого не лякайся. Домовились?

Катя повільно кивнула, слухняно закрила очі й нервово закусила губу. Він хоче показати їй катівню, яку влаштував у закинутому кабінеті чи що? Але ж не може одна неповнолітня людина тримати в страху майже цілу школу?

– Відкривай, – тихо прошепотів на вухо хлопець та м’яко зі спини обійняв дівчину за плечі.

Катерина поволі відкрила очі й, коли зір прояснився, ледь не впала. Вона відсторонилась від Мирослава, який заворожено спостерігав за її реакцією.

– Це, – Катя обернулась на старі двері й перевела похмурий погляд на спокійного однокласника, – це ж двері у стару роздягальню? Це що таке? – вона невизначеним жестом описала рукою простір навколо себе.

– Мені подобається назва «божественний сад», – вуст хлопця торкнулась вільна й самовдоволена посмішка, якої дівчина не бачила навіть коли друг перебував у гарному настрої. Мирослав бачив в очах Катерини чимало питань, тому вирішив полегшити її життя й самостійно все пояснити: – Ходімо, – він впевнено ухопив дівчину за руку й потягнув до містка через чисту й прозору річку. – Я можу потрапити сюди через будь-які двері. Достатньо закрити очі, уявити осяяні білим світлом двері й зайти до будь-якого дверного отвору.

– Я не розумію, – Катя продовжувала дрібними кроками слідувати за однокласником, але всі інші м’язи наче звело судомою. Їй почало здаватися, що вона знаходиться уві сні – все навколо було занадто світлим, яскравим та безкрайнім для приміщення, в якому вони мали б опинитися.

– У мене з дитинства не особливо складалися стосунки з однолітками, – хлопець наполегливо всадив дівчину на розкішну лавочку, яку перед цим сильно вдарив ногою. Він не пояснив свій вчинок, лише спокійно вмостився поруч й продовжив розповідь: – Сили були нерівні, – на мить він замовк, наче збирався з думками й вирішував, які події минулого варто озвучувати, а які – ні. – Я відсторонився від інших, замкнувся у собі. Так, я був малим, але багато речей мені довелось зрозуміти зарано… Я мріяв про місце, де мене б ніхто не чіпав. Місце, де я міг би спокійно відпочити. Довгий час я був впевнений, що це місце існує лише у моїй голові. Колись розповів про нього батьками, але вони поставились до моїх слів, як до фантазій дитини. І я повірив їм. Але коли в школі черговий раз, – долоні хлопця стиснулись в кулаки, а вираз обличчя наче скам’янів. – Я уявив, як він, – Мирослав не називав жодного імені, а іноді взагалі перескакував з однієї частини лінії сюжету до іншої, – падає з тієї скелі, – він вказав пальцем на невисоку гору вдалині. – Наступного дня я дізнався, що він з безліччю травм потрапив до лікарні. Я не міг повірити у можливість свого припущення, але вирішив зробити ще кілька перевірок. На щастя чи на жаль, але мене оточувало чимало людей, яких було не шкода випробувати в моїх експериментах. Я не одразу зрозумів, як це працює. Але якщо простою мовою пояснити, що тут відбувається, – однокласник підвівся на ноги й зупинився обличчям до наляканої дівчини. – Я уявляю, на що має перетворитися інша людина. Коли ця людина засинає, вона опиняється тут в уявленому мною вигляді. Я можу робити з нею все, що захочу, а на ранок вона все пам’ятає. А іноді й відчуває, – вуст хлопця торкнулась недобра й викривлена усмішка.