16 Віка

16

Віка

На сніданок Скрипаль не вийшов. Підозрюю, що вдає з себе тяжко хворого. Так що дарма Кіра старалась, розфофурюючись як лялька. На мене вона зиркала недобрим поглядом, хоч і усміхалась приторно-доброзичливими посмішками.

Мене те мало хвилювало. Більш нервувала, через можливий штраф. За пару днів я вже переконалась, що у сатрапа дуже збочене почуття гумору і багата фантазія. Тому чекала для себе якось витонченої кари за свій довгий язик.  Інше питання – чому я ще не вилетіла. 

- Що там  у тебе сьогодні було? – не стримала цікавості Соня.

Бідолашні дівчата, яким ще не довелось побувати на персональній аудієнції у Владислава згорали від невідомості.

- Одне суцільне вимотування нервів, - тихенько відповіла приятельці. – Владислав Іванович в цьому мастак.

- Я так боюсь його, - простодушно зізналась дівчина.

- То пакуй речі, - Кіра виявляється прислухалась до нашої розмови. – Такому чоловіку треба сильна жінка, а не розмазня.

- Я здатна виносити дитину, - дала красуні відсіч Софія.

- Та хіба я про це? – Кіра закотила очі.

- А ти вже примірила весільну сукню? – кинула шпильку Зоя. – Дивись якби корсет не виявися затісним.

- Ага і діадема не натерла лоба, - підхопила Анжела.

- Ми ще побачимо, хто питиме шампанське, - Кіра відвернулась до своєї тарілки, старанно виловлюючи білі гриби в супі, і всім видом показуючи, що ми не варті її уваги.

Після сніданку небо розвиднилось, і  я вирішила втекти від всіх в сад. Тим більше запримітила ще раніше невелику альтанку на бетонному фундаменті. В середині знайшлось зручне крісло-гніздо з м’якими подушками, які не постраждали від дощу.  

Там я і примостилась з ноутбуком, та залізла дивитись відео мікроблейдингу брів за новою технологією. Якщо мені сподобається, можна буде направити нашого спеціаліста на відповідні курси. Іра стверджувала, що послуга матиме попит серед жінок.

По відгуках брови виходили дуже акуратними, а втручання після заживання шкіри було геть непомітним.

Після кількох відеозаписів я вирішила, що не варто залишати новітні технології без уваги, і почала вивчати вартість курсів та витратних матеріалів. Попутно робила помітки в блокноті. Треба було скласти хоча б приблизний розрахунок майбутніх витрат.

В якусь мить відчула як у мене отерпла шия, і стала активно її розминати. Здалось, між дерев і кущів помітила якийсь рух. Я придивилась скоріше автоматично, ніж справді з щирої цікавості – мало хто там міг ходити: садівник, охорона.

Здається між листя пройшовся якийсь чоловік, який котив перед собою інвалідний візок. Але скільки я не вдивлялась, більше нічого було не видно. Чи й правда на візку сиділа людина – чи то садівник з інструментами?

Я викинула цю думку з своєї голови, і знову спробувала зосередитись на роботі. Але скрип по гравію пролунав зовсім поруч, і я знову насторожилась.

По доріжці до альтанки йшов Владислав Скрипаль. Звісно йшов він абсолютно рівно, неквапливо прогулюючись між дерев. Серце прискорило ритм, коли зрозуміла, що багатій рухається  в напрямку мого сховку. Менш всього хотілось бачитись з ним знову. Але здається, вибору  у мене немає ніякого. Його величність самодур шукає розваг, бо підійшовши ближче став раптом кульгати. Спочатку на ліву ногу, потім, якщо мені не почулось – тихо вилаявся і припадати вже почав на праву.

Я ледь не присну від сміху, зрозумівши, що гад тренується для мене спеціально, і приготувалась до нової вистави.

Явлення Скрипаля не змусило себе чекати.

- Ніде немає спокою, - заявив цей нахаба, ніби випадково помітивши мене. – Ти що ту робиш? Серіальчик якийсь дивишся?

- Працюю, - пояснила я йому, і вказала рукою на свої записи.

- Що твій курячий мозок може там напрацювати, - чоловік зневажливо пройшовся поглядом по мені, моїх записах, і важко усівся на оббиту екошкірою лаву.

- Що не напрацює – все моє. Не буду нав’язувати вам свою компанію, – я просто розвернула крісло спиною до нього.

- Вже нав’язала,  - пролунало у відповідь. – Не смій відвертатись, коли я з тобою говорю, Тараненко!

- Я думала ви хочете побути на самоті, - я знову крутнулась в своєму «гніздечку», як та хатинка на курячих ніжках, розвертаючись до лісу задом. – Та і я б не відмовилась від відсутності вашої приступності.

- Ти хоч сама зрозуміла, що ляпнула? – він здійняв брови роздивляючись мене.

- Авжеж.

- І що ти там пишеш? – Скрипаль витягнув шию, позиркуючи в мій блокнот.

- Кошторис на нову бюті-процедуру, вам навряд чи буде цікаво.

- Додавати новий продукт в твоїх умовах – ризикований крок, - цілком спокійно порадив Владислав. – Нова послуга потребує вдалого маркетингового супроводу, щоб залучити нових клієнтів. Плюс зацікавити тих, що вже лояльні до твого салону – це теж витрати. Якщо будеш пропонувати таку послугу старим клієнткам в бонус – зможеш популяризувати її, але нестимеш фінансові витрати. Ти зараз не в тому становищу щоб собі це дозволити.

- Ви вельми обізнані в моїй бухгалтерії, - у мене навіть голос сів від страху, що я близька до провалу і розгромного викриття. Скрипаль знав про мої фінанси все. А значить його фінансисти не моли не помітити вливання грошових коштів на мій рахунок прямо перед кастингом. Звісно гроші надійшли від підставної особи, і ніщо не пов’язувало мене і Святослава Мартінів. Але раптом Скрипаль все знає?

- Ти ж не думаєш, що я не перевірив кандидаток на матір моєї дитини? – самовдоволено фиркнув Владислав.

- Звісно, - я кивнула. – Думаю в такому разі ви розумієте, що перемогти на вашому кастингу – єдиний вихід для мене врятувати свій бізнес від краху.

- Чому ж єдиний? – запитав Владислав. – Ти б могла вийти за мене заміж, і забезпечити собі безбідне життя на роки.

- Гарну річ «браком» не називають, - я гірко усміхнулась. – Тим більше якщо при цьому доведеться терпіти вашу присутність роками. Вибачайте, але я пас.