Розділ 1. Суд

            Розділ 1.  Суд                      

          - Встать! Суд іде.

          В невеликому судовому залі було небагато народу - може, три-чотири людини. Слухалась справа про розлучення. За столом, напроти один одного, сиділи чоловік і жінка років сорока. На перший погляд здавалося, що вони були спокійні, але в дійсності на душі кожного із них було, мягко кажучі, хреново. Жінка весь час, намагаючись сховати своє внутрішнє хвилювання, поправляла окуляри. І це було натурально - не кожен день, а тим більше вперше, приходиш в суд розлучатися, Її русяве, коротко підрізане волосся, було ретельно викладене на голові, а фігура, незважаючи на вік, іще зберігала свої форми, була привабливою. Вона була одіта в костюм. На загорілій шиї було видно червоне масивне намисто, яке різко виділялося на фоні чорного костюму, а великі круглі сережки, спадаючи із вух, торкалися коміру піджака. Жінка раз-по-раз поправляла волосся, намагаючись погасити своє хвилювання і сконцентруватись на паперах, що лежали на столі перед нею.

         Напроти, зовсім рядом, з протилежної сторони невеликого столу сидів чоловік. Він склав міцні руки на столі і час від часу оглядався в зал, якби намагаючись знайти там собі підтримку. Обличчя чоловіка не видавало хвилювання, але відчувалася душевна напруга по його міцно стиснутих губах і очах, які нервово зиркали на свою іще дружину, намагаючись в цю останню мить знайти порятунок для його сім'ї. Його русяве кучеряве волосся де-не-де посивіло, а обвислі мішки під очима говорили про безсонні ночі. Пожовтіли кінчики пальців рук видавали заядливого курильщика. Тремтячі руки видавали заховану напруженність і стрес цього чоловіка. Здавалося, він іще не розумів - для чого він тут і  що він тут робить в цьому напівпустому судовому залі районного суду. Позаду сиділа його мати, яка час від часу витирала очі своїми натруженими вузлуватими пальцями. 

      Двоє доньок, прекрасних симпатичний дівчаток іще не розуміли того, що саме тут ламається їх колись така дружня і, як їм здавалося міцна, сімя спокійно чекали в коридорі. Василь, а так звали цього чоловіка, був за характером спокійної вдачі, практично не приймав спиртних напоїв, мав кваліфікацію механіка і був на доброму рахунку підприємства, де він ось уже скоро як двадцять років працював. 

       Струнка і симпатична  на той час дівчина Ганна сподобалася Василю. Її енергійний  характер скорпіона відрізнявся від меланхолічної вдачі чоловіка.  Фактично, то була повна протилежність душ, які намагалися вжитися в одному невеличкому будинку, який Василь придбав разом із Ганною зразу після весілля, який розташувався на окраїні районного центру недалеко від лісу . Панельний будинок був зовсім невеличкий, але міста для їх сім'ї вистачало. Невелика кухонька була прилаштована у дворі зовсім рядом із сходинками в будинок, які іще недавно зробив Василь своїми мозолистими умілими руками. Втім, все в цьому будиночку було перероблено і облаштовано працелюбним і добродушним Василем. 

        То були їх молоді роки, коли цінувалася дружба і почуття, коли були живі батьки і була робота, коли в небі пролітали пташки і цивільні літаки, коли соловейко вибивав свої колінця на верхівці дерева. То була молодість. Була сім'я, яка міцно тримала разом Василя і Ганну. Здавалося, що ніщо і ніколи не порушить оту ідилію сімейного щастя і достатку, любові і поваги один до одного. Іноді до них приходили друзі і вони разом, попиваючи пиво, дивилися Євробачення чи боліли за Київське "Динамо". 

      По вихідних всі разом із дітьми вони виїздили на ставок і до самого вечоре відпочивали на зеленому березі. Їх розмовам не було кінця. Їх душі купалися в єдності і благодаті. Діти весело бовталися у воді, а поблизу, в очереті, рибалки уважно слідкували за поплавками, що хиталися на воді. І тільки під вечір всі вон и на новенькому автомобілі їх друзів поверталися додому в свої невелички але такі теплі і щасливі будиночки.

      То і було їх щастя.   Але ані Василь, ані Ганна тоді цього не знали точно так, як здоровий не помічає свого здоров'я до того моменту, коли почне його втрачати. Не помічали свого щастя і Василь з Ганною. Але, час минав. Він змінював їх самих, їх будинок, їх дітей - змінювався світ, змінювалася країна.

       - Починається розгляд справи про розлучення... - почувся спокійний голос судді. - Надається слово позивачу. Позивач, будь ласка, поясніть причину вашої позовної заяви про розлучення з вашим законним чоловіком...

      Суддя, молода ще жінка таких же років, як і Ганна, уважно дивилася на позивачку, намагаючись зрозуміти оті причини, які привели оцю пару до неї в суд. Вона майже кожного дня проводить такі судові засідання, але ніяк не може звикунути до цієї неприємної для неї процедури. Їй завджи здавалося, що це вона особисто ламає сім'ї людей. І саме це їй не подобалося. Вона щиро бачала, як людина, як жінка, як дружина свого чоловіка, зберегти надламані сімейні стусунки оцих людей, які стали майже ворогами один одному. Вона завжди намагалася уявити себе на місці жінки, яка вирішила розлучитись, і їй здавалося, що такий процес подібний до самозречення від життя, від щастя. 

      Що могло спричинити таке кардинальне рішення? Яку травму наносять такі судові процедури дітям? І , саме головне, - як їм потім  жити решту життя без батька? - Ці питання крутилися в голові судді-жінки, яка продовжувала уважно слухала, ловлячи кожне слово сторін, намагаючись знайти хоча б маленьку зацепку для збереження їх сімейного щастя. Суддя, як ніхто інший, повинен розуміти трагедію таких людей. А суддя-жінка особливо болісно сприймала і пропускали її через себе саме тому, що і з нею може, не дай Боже, таке колись трапиться. Як кажуть" від суми і тюрми не зарікайся".  Втім, не люди змінюють долю. То доля веде людину  по життю, яка втім вважає себе творцем своєї долі.  Ось тому так неприємно, так боляче дивитись на людей, котрі із люблячих милих створінь перетворюються на демонів і ворогів один до одного. В той час, діти з моменту розлучення при живих батьках стануть напівсиротами. Їх життя, їх долі можуть змінитися кардинально і трагічно. Розлучення батьків для дітей - то неймовірно сильний стрес, який залишає слід на все життя, як ота борозна, протягнута блугом по родючій землі. Фактично, кожен із сторін втрачає більше, набагато більше, аніж він уявляє собі. Розлучення - по початок чогось нового, з покаліченою і побитою душею, яка до останнього свого моменту так і не зможе затягнути оту страшну душевну рану.