Самотні романтики або без права на щастя

Розділ ІІ

Розділ ІІ

 

У кімнаті пролунав дзвінок. Через хвилину двері відкрила Юлія.

- О, привіт!

- Привіт, Юля!

На порозі стояла Настя.

- Заходь. Ось сюди можеш повісити одяг, - показала дівчині роздягальню господиня.

Дівчата зайшли до невеличкої вітальні, яка була скромно обставлена: одна канапа, кілька стільців, два буфети, стіл. Вони сіли на канапу.

- Тобі передавали привіт, - почала розмову Юлія.

- Хто?! – здивовано поцікавилась подруга.

- Звісно, що Максим! Вчора телефонував Вітя, а тобі передавав від нього привіт.

Дівчина кивнула головою і сказала:

- Передаси і йому від мене. Тоді, коли побачиш Вітю.

- Знаєш, Настя, а ти Максу дуже сподобалася.

- Справді?! – з якоюсь краплиною недовіри у голосі запитала дівчина.

- Так, справді. – Підтвердила свої слова її подруга. – Давненько ти до мене не заходила, - раптово розмова перейшла на іншу тему.

- Сьогодні рівно два тижні. Знаєш, такої роботи навалили! Жах один! То зрізи знань, то контрольні, то по фізиці і географії реферати писать задали. Кожен по десять розгорнутих листків із зошита. Скоро кінець чверті, тож можна просто здуріти! Ну нічого, якось дотягну до канікул, а там і остання чверть. Потім будуть екзамени, плюс поління на городі.

- А я планую поступати до технікуму харчових технологій.

- Гадаю, що ти правильно зробиш. Потрібно ж мати якусь спеціальність, - щиро промовила Настя.

- Це все так, але я дуже хочу там навчатися. Тож можливо доведеться екстерном здавати 10 та 11 клас.

- А мені, звісно, ще треба закінчити одинадцятий клас, щоб отримати атестат. – Зітхнула дівчина. – Але потім треба негайно здати екзамени до Вузу, щоб продовжити навчання. Тільки вже за конкретною спеціальністю. А зараз так нелегко вступити до інституту. Скрізь, куди не подайся, треба гроші, гроші... Які не у всіх є.

- А до якого саме ВУЗу планує вступити?

- Ну, Юля, це...

Настя глянула на співрозмовницю.

- ... поки що таємниця, - посміхнулась дівчина. – Не буду говорити, доки не зарахують. Знаєш. Студентські забобони, так сказати.

Але Юля ображено знизала плечима на таке дивне пояснення подруги. Хоч вона й зовсім не подала вигляду, та це її трохи зачепило, як-то кажуть, за живе. “Як це так, я її подруга, а вона мені не може довірити такої дрібнички. Хм, не може розповісти про те, куди буде через півтора року поступати”.

Настя настільки була довірливою і простодушною особою, що ніколи не задумувалася ні над чим, не помічала навколо себе таких, здавалося, очевидних речей. Вона бачила, хотіла бачити, лише добро, а лихі наміри у людях зовсім не помічала. Але згодом, з роками, вона навчиться розпізнавати і лихі наміри, і заздрість, і добро навчиться бачити лише там, де воно є насправді, і відрізнятиме байдужість в людських серцях від нездоланної самотності. Анастасія навчиться розпізнавати все те, що вона не могла розпізнати в юності. Навчиться роздумувати над тим, що побачить, і над тим, що почує. І над тим, що варто робити, а чого й зовсім не треба.

Анастасія подивилася на старого вицвілого годинника, який самотньо висів на білій стіні, прямісінько над канапою.

- Вже досить-таки пізно. Тож я піду. А ти тут не сумуй. – Дівчина встала і пішла до дверей.

- Я тебе не буду проводити. Пока.

Юлія задумливо зачинила за Настею двері.

 

*       *       *

Кожного разу, як тільки Анастасія приходила до Юлі, на дівчину чекала досить-таки приємна звістка, як їй тоді здавалося – привіт від Максима. Але їй було б набагато приємніше, коли б на місці Максима був саме Женя. І чому це вона так в нього втюрилася? Він просто у неї з голови не виходить ось вже майже місяць. Два знайомства за один день! Треба, мабуть, забути про того Євгена, а краще спрямувати свою увагу на Макса. Він, принаймні, реальний. І друг Віктора, тож бачитись з ним значно простіше. А що Женя? Ні адреси, ні телефону, одне тільки ім’я. І Настя вирішила більше ніколи не думати про нього. Та не тут – то скраю було.

*   *   *

Євген вже не слухав лекцію, яку читала сувора Марія Михайлівна, яку всі студенти називали просто баба Маша через те, що вона в свої шістдесят з гаком не полишала викладати, і яка його завтра обов’язково спитає про сьогоднішній курс лекцій з економіки. Він думав про те мале дівчисько, через яке так і не зателефонував своєму другу, і яке змінило все його життя. Він сказав їй, що вони ще зустрінуться, а що, коли ні? Її очі, такі ясні і чисті. (Правду кажуть, що вони – “дзеркало” душі). Це вони його так привабили. А її кумедний плащ... І тут Женя, не витримавши, посміхнувся. Його рішення не могло підлягати жодному оскарженню: він поїде до свого села, а там вже постарається знайти сірооку дівчину в сірому плащі...

Раптом Євген відчув, як сусід зліва легенько стусонув його в плече, сказавши, що його запитує баба Маша.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше