Самотність як синонім до слова Кіллер

Глава 21

Єва закрила книгу. Стільки років вона хотіла взяти у цієї жінки інтерв'ю. Сьогодні це станеться. Журналістка витерла сльози. В неї було світле русяве волосся. Чимось вона нагадувала Лору. Тільки очі сині. Тисячу разів вона читала цю книгу. Завжди плакала. Дівчина рухалась по вулиці, струнка та впевнена. Вона постукала у двері лавандового будинку. За ними показалась жінка. Скільки їй тридцять п'ять? Її чорне волосся було в тон до очей тільки пасма сивини пристойно виднілись. Чіткий контур бровів, не дуже довгі вії, спершу Єва подумала що це стрілки але ні, такі прямі були її віїї. Біля очей зморшки, які тільки підкреслювали те яка вона була худа. Але ж їй мало б бути п'ятдесят! Осина талія кидалась в очі.

- Так?

Єва тільки простягнула книгу.

- О, "Самотність як синонім до слова Кіллер"?

Дівчина кивнула.

- Заходь до середини.

Тут було так як у книзі. Просторо.

- Я Єва, - сівши на диван сказала вона. Жінка поклала каву. - І я журналіст. Я б хотіла взяти у вас інтерв'ю. Перше питання. "Елізабет", це ваш псевдонім?

- Ні. Це моє ім'я. - дівчина не помітила, що Лізі була дивно одягнена.

- Чому все так співпадає? Будинок, ім'я.

- Я взяла реальних персонажів. Навіть Дарла існує. - посміхнулась вона.

- Тобто ви хочете сказати, що ви взяли Елізабет як на свою зовнішність? - її волосся підстрибнуло. Піджак під яким була біла атласна майка явно не сподівався такого.

- Ну так. - Елізабет загадково сьорбнула чаю.

- А Нік? - спитала з надією Єва.

- А як твоє життя? - перебила жінка.

- Не все так солодко… - почала дівчина. Чомусь їй хочеться відкритись абсолютно незнайомій людині. - Мій, хлопець не кохає мене, я це знаю. Тільки я і знаку не подаю…

- Я думаю ти маєш подивитись навколо. - запалилась Елізабет. - Уяви, що ця кімната, це весь твій світ. А подивись, якщо для нього немає місця, ти сама зрозумієш. Уяви світ без свого хлопця, буде тобі боляче чи всеодно, вирішувати твоєму серцю. - вона вказала на місце де був орган, який вирішував та одночасно створював усі проблеми.

Єва закрила очі, дівчина уявила світ без Філіпа. І… нічого не змінилося. Просто, нічого. Вона не відчула болю. Вона відчула полегшення.

- Допомогло?

- Так. Але я прийшла за вашою історією. Що сталось далі?

- Далі…?

2019р.

- Швидше! Ми не встигнемо! - Елізабет бігла біля Ніка, якого везли лікарі до реанімації. Вона вся була брудна.

- Відійдіть!

- Я його наречена і нікуди не піду! - знову загарчала Лізі. Вона була рада що Джон не губив часу.

- Елізабет... - слабко сказав він.

- Так? - чорна маса не зупинялась ні на мить.

- Якщо мене нестане... Знай я тебе кохаю...

- Що ти таке кажеш? Звісно ти будеш... - втішала вона його.

- Пообіцяй, що ти будеш щасливою. - промовив хлопець і закрив очі. В той момент вона стала на місце а Нік зник за дверима реанімації.

В сенсі…? Цього він ніколи їй не казав... Елізабет подивилась на своє відображення. Це не вона. Знаєте той самий переломний момент? Так тоді він відбувся і з нею. Коли лікар вийшов. Цей момент підкрався до неї з ножем.

- Є дві новини. Перша, це те що він живий. Друга він у комі. - лікар зняв рукавички. Добре що Джеремі промахнувся буквально на пару сантиметрів від серця. - Ваш наречений просто в сорочці народився, те що він ВИЖИВ! Але, кома глибока, і не факт що він з неї вийде. Надія і Бог, ось на що потрібно сподіватись.

Теперішнє.

- Стоп. Чому у нікого не виникло підозр? - перебила Єва.

- Тому що Джек за все заплатив. Їхні справи зам'яли і вони могли жити вже зі своїми іменами.- спокійно відповіла жінка.

- Ну тоді зрозуміло...

2019р.

- Це жах. Дарла сиділа на салатовому дивані у будинку Елізабет.

Її зовнішній вигляд явно змінився. Пряме волосся спадало до плечей і трошки нижче. Вона була одягнена у вінтажну блузку і чорні джинси. Легкий макіяж красувався на її обличчі. Джон теж змінився. Чорний гольф і піджак виглядали на ньому елегантно. Елізабет ж ходила у темному. Чорний светер який був доволі розтягнутий. Чорні легінси, на косметику вона перестала дивитись, низький пучок і темні кола під очами.

- Уявляєте мені приснилося, що я померла. А потім я встаю, не в найкращому вигляді. Я плакала у ві сні. - вимовила Лізі.

- Може сходити до лікаря? - порадив Джон.

- Ліз, я розумію що Нік в комі вже місяць. Але це не значить що треба себе закинути.

- Вони сказали що більше ніж півроку вони його не будуть тримати. Потрібно звільняти місце. Він дихає самостійно, і це додає оптимізму. Якби ж Нік не дихав сам, його б відключили. - сказала Елізабет. - А якщо він не вийде із коми? Що тоді?

Друзі промовчали.

- Я думаю, я знаю як тобі допомогти. Дарло ходімо. - Джон потягнув дівчину за руку.

Та лише подивилась на коханого трохи не розуміючи що відбувається. І вони зникли. Лізі покрутила обручку на пальці. У цих очей не було сил більше плакати. Дівчина піднялась на другий поверх до спальні. Впала в м'яке ліжко, все в цьому домі нагадувало його. Навіть запах. Витягнула Сатурн. Чому все саме так…? Лізі лежала лицем до ліжка. Приблизно так виглядали її будні. Раптом їй сильно захотілось до Ніка. Вона змусила себе затерти кола під очами, вдягнула чорне пальто і балетки. Рушила в лікарню. Через деякий час вона вже сиділа біля ліжка хворого.

- Привіт, коханий. - Елізабет сказала це так ніби він відповість. Але у відповідь тільки тишина... Дівчина взяла його за руку.

- Без тебе так самотньо в дома… Я… сподіваюсь що ти мене чуєш.

У відповідь дихання, рівномірне. Їй було страшно дивитись, купу дротиків прикріплені до грудей Харпера. Непросто дротиків, а дротиків які підтримували його життя. І апарат, який казав про його серцебиття...

- Я знаю, ти прокинешся, потрібно мати тільки надію… Я знаю це…

Теперішнє.

Єва ішла по дорозі та вирішила завернути в бар. Їй не завадить. Сівши за стійку вона сказала.

- Віскі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше