Глава 23

Єва вибрала синю сукню яка була на два сантиметри вища колін, вона була стриманою і з закритими плечами. Та все ж сукня виглядала дуже гарно незважаючи на свою строгість…

…

- А давай ми перевіримо твою знайому?- спитав Рон явно зробивши акцент на слові знайома.

- І як? - та на жаль Пол знав як і сподівався що він не скаже цього. - Ти скажеш що в тебе на цей день мальчишник! Я запрошу Фаб'єна.

Фаб'єн їхній французький друг який приїхав погостювати на кілька тижнів.

Пол хотів заперечити, але Рон перебив його.

- Довірся мені.

Хлопець тільки зітхнув.

- Не можу повірити що я роблю це.

- Давай буде весело.

…

- Єво?

- Так. - журналістка приклала телефон до вуха.

- Сьогодні в мене мальчишник, тож ти не проти стати єдиною дівчиною на ньому. - "Ну все, зараз вона мене пошле під три чорти…" подумав Пол.

- Ну незнаю, - вона подивилась на свою сукню, і вирішила взяти блузку і чорні джинси з високою талією. - Я спробую.

- Супер! - відповів він і вибивши до додав. - Я монстр, бідна Єва! Чим я тільки думав.

- Спокійно, - з помітно французьким акцентом відповів Фаб'єн. - Твоя кррасуня прройде випробування.

- А я подивлюсь як вона його пошле. - засміявся Рон.

- Ха ха. - іронічно протягнув Пол.

2020.

Елізабет кинулась у обійми які пахнули молоком і ваніллю.

- Я така рада що ти знову зі мною. - почала щебетати Елізабет.

Та Нік якось дивно поводився.

- Хто… ви…? - він налякано витріщався на неї.

Щока ніби тріснула. Знову. Він не впізнав її. Лізі подивилась на лікаря і той кивнув на кабінет...

Теперішнє.

Бар був доволі не поганим як на мальчишник. Єва була однією із тих хто ризикував. Ну і що що в компанії хлопців? Зайшовши вона побачила багато людей і озирнулась. А всередині він виглядає більшим ніж є. Неонові краски впивались в очі. Веселі люди, парочки які в закутках цілуються, бармен який показував виставу, цікаво. Хлопці сиділи під надписом "Don't forget about viski.🥃" Пол помахав рукою і біла блузка яка стала неоново-рожевою поспішила до компанії.

- Привіт. - він вказав на місце між собою і Роном. - Сідай.

- Привіт, я Єва знайома Пола. - вона елегантно простягнула руку.

- Привіт, красуню наш Пол собі відрив.- Рон підмигнув потиснувши руку, від чого дівчина захихотіла.

- Прриємно познайомитись, Єво. - Фаб'єн поцілував білу маленьку ручку.

- Ну все досить. - насупився Пол. - Краще вип'ємо.

Рон та Фаб'єн перезирнулись. А Єва і надалі розглядала приміщення. Фраза над Фаб'єном світилась синім і були атмосферні фото. Столик був круглим. Вона сиділа на стільці з білої шкіри, справа від неї сидів Пол на диванчику виповненому у такому ж стилі, вони з Роном сиділи на стільцях, а Пол та Фаб'єн на диванчику.

- Ваше віскі. - офіціант приніс напиток а музика заграла гучніше. Журналістка відчувала, буде весело і гаряче…

2019р.

Дарла погладила животик. Вона була вдягнена у легку сукню з квітковим візерунком лаванди який її так пасував. Волосся підросло і воно спадало до талії. Легкий макіяж так і залишився на обличчі тільки вуста вже складались у щасливій посмішці. Їй пасувало бути вагітною. Вона з Джоном подумали що вже давно пора. В них буде син, і влітку їх чекає поповнення. Джон знайшов роботу, він ще той математик. Елізабет почала реабілітуватись. Дарла приходила і кожного дня робила їй макіяж, і зачіску. Вони купили їй нового одягу. Лізі не хотіла цього, але не хотіла щоб подруга розчаровувалась, Дарла була така щаслива коли її життя почало налагоджуватись. Але сьогодні вони вже сиділи і вирішували питання номер один.

- Він все-таки вийшов з коми, але чомусь не пам'ятає тебе. - спитав Джон. Дарла погладжувала животик і неспокійно жувала котлету з хлібом.

- Так… - Елізабет зітхнула. - Лікар сказав що незнаєш причини втрати пам'яті так як ми замовчуємо причину кулювого поранення.

- Перед тим як ми прийшли вони могли добряче гупнути його по голові. - жуючи відказала Дарла.

- Малоймовірно, так як Елізабет була там. - Джон подивився у вікно.

- Але його відвели в іншу кімнату. - заперечила Лізі.

- Тож мій варіант дійсний. - переможно сказала Дарла повитиравши руки в рушник. - А в тебе є щось жарене?

- Звісно. - посміхнулась, вона завжди багато готувала саме для подруги. До речі Дарла намагалась встати.

- Тим більше, це немає значення бо вже нічого не змінити. - Джон допоміг встати дружині.

- Доведеться йому пояснювати хто я. Але не кажіть про наше кримінальне минуле добре? Дарло, за третій поличці в холодильнику з права знайдеш? - Лізі подивилась на пару.

- Це справді буде на краще. - Джон знову задумливо подивився у вікно.

- Я знайшла! Без проблем Лізі. - вона вгризалась у рибу.

…

- Принцеса. - Нік сидів в кріслі на терасі.

- Що? - Лізі здивувалась.

- Це перше слово яке я згадав коли побачив вас. Чому? - на чолі був пластер і рана яка пригоїлась на губі.

- Немає значення. - вона подивилась вдаль. В нього сталося дежавю і заболіла голова.

- Нік! Вам боляче? - вона кинулась до нього.

- Ні, просто мені в прямому сенсі цього слова боляче дивитись на вас. - він по доброму посміхнувся.

- Так…

- А ким ви мені приходитесь?

- Можливо ви не ще не готові. Зараз ви мені співпрожилець. - Елізабет взяла пусті кружки і занесла в дім.

- Добре що мене сьогодні виписали із цієї палати. І в мене є рідня. Я не сам.

- Так. Ви праві. Якщо вам складно я буду читати вам на ніч.

- Ви думаєте я не вмію читати?

- Ні, я пропоную проводити більше часу разом. Ще й читання Ваш мозок не сприйме.

- Ну, я спробую.

- От і добре. - Лізі поскладала кружки на місця.

- Ви добра... - Нік не міг зрозуміти чому вона зголосилась взяти його до себе якщо вони не родина... Та це не мало значення.

"Якщо потрібно буде, я закохуватимусь у тебе знову і знову. Ми пройдемо все спочатку, головне що ти живий" - подумала Лізі і пішла готувати місце для Ніка. 
…