Самотність як синонім до слова Кіллер

Глава 26

- Елізабет О'Хара написала цю книгу, - повільно сказала Еліс. - Ти її знаєш? Якось вже все співпало…

- Так, я її подруга. - відповіла Дарла трохи винувато.

- Куртяк! - дівчина здійнялась на ноги. - Вона змалювала тебе як кіллерку, можна подумати що це правда! Тобі б пасував її образ, якщо вчитатись все ніби реалістично але заодно і нереально, твоя подруга геній! Познайом мене з нею!

- Я обов'язково познайомлю тебе з нею. - полегшено зітхнула Дарла. - Тільки не зараз. Її наречений втратив пам'ять.

- Оу, я розумію.

Джон який гриз лікті в кутку поспішно додав:

- Тим більше, нам пора збирати речі.

- Точно, як же я могла про це забути? - рудоволоса вибігла з дому вигукнувши. - Наздоженете мене добре батику?

- Головне те що вона нас не викрила. - Джон дивився їй у слід.

- Де жарена риба? - зітхнула Дарла.

- В холодильнику, відколи це ти так полюбила рибу? - іронічно гукнув він у напрямку кухні.

- Полюбила і полюбила, ну той що? - уїдливо і трохи з сарказмом пролунав голос. Справа в тому що Дарла не любила рибу, чи принаймні була до неї байдужою і тут, раптом така любов! 
"Яка ж вередлива моя дівчинка." - лагідно подумав Джон і поспішив до холодильника і красуні біля нього.

2020р.

Минув час. Еліс взяли працювати лікарем у чуть не єдиній лікарні в їхньому містечку. Нік змирився і так не міг нічого згадати, Еліс так і горіла бажанням познайомитись із справжньою письменницею але Дарла і Джон наполягли почекати, поки Нік оправиться і звикне до нових людей. Елізабет вигадала історію про те як Нік дожився до поранення в груди. Згодом настав найкращий день для Еліс.

- Ох братику, я так хвилююсь. - червень давав про себе знати. Тепло пробивалось у вікно, Дарла вдягла білу, довгу легку сукню а Еліс уже за звичкою притиснулась щокою до живота і промовляла: - Ти також хвилюєшся, правда ж?

Доволі великий живіт поворушився ніби в знак згоди.  

- Цей, маленький хуліган скидає пульт з живота,- очі Еліс тут же стали більшими.

- Я не можу повірити що вже в липні зможу вже взяти маленьку ручку свого племінника! - вона ще більше притиснулась щокою до живота, видаючи звук схожий на писк миші. Дарла тільки посміхалась, взагалі вона нікому не дозволяла чіпати її живіт, тільки близьким людям, подругам які не були найкращими вона не давалась. Їй це не подобалось. Тільки троє людей могли торкатись до живота, Елізабет, Джон та звісно Еліс. Ох, рудоволоса завжди торкалась живота коли була хвилька, але особистий простір не порушувала. Джон сміявся що такими темпами Еліс стане йому другою мамою. І ось, вони перед лавандовим будинком. Двері відкрила дівчина в якої вже зникли круги під очима, біла кружевна спідниця після колін весело міняла маршрут. Блузка виконана в такому ж стилі відкривала засмаглі плечі, а світла шаль елегантно стояла на шиї. Волосся водоспадом спадало вниз.

- Заходьте. - Елізабет подивилась на Еліс. - Ви напевно сестра Джона, я буду рада з вами познайомитись. Еліс була в захваті ця жінка тримає свої емоції настільки контрольованими.

- Т…так… Я-я Е-е-е-ліс! - вона переживала, а що як пані О'Хара скаже що вона невігласка і вижене їх з дому? Дарла здивувалась. Нік сидів на кріслі і встав коли всі увійшли. Він був одягнений в сірому худі і джинсах. "Може одягнешся пристойніше? - спитала Лізі поклавши руки в боки. - Ні, це моя улюблена! Я впевнений що любив її! І ще я впевнений що згадаю тебе, і всіх! - не відступав від свого він. - Ну будь ласка. - Харпер поклав свою руку на її, вона почувалась дуже непевно коли він так робив, ці жести були  частими, мимолітні погляди, він досі червонів коли вона сміялась по-справжньому, хіба він її не забув? Все просто, кохання не забувають."

- Привіт. - невпевнено посміхнувся Нік. Джон підійшов до нього потиснути руку.

- Пам'ятаєш мене, я Джон Росс. - так само невпевнено посміхнувся друг.

- Вибач, я тебе не пам'ятаю… - сумно відповів Харпер і тут же подумки дав собі ляпаса. Чому він не міг згадати цих людей? Але він відчував довіру до них і знав, що десь уже бачив. - Але я знаю що знав тебе, так, я точно знав тебе.

- Я Дарла Росс. - посміхнулась вона коли прийшла її черга. - І я виглядаю трохи не так як раніше. - він потиснув руку і їй. І коли Дарлу вже обійняв за плечі Джон, підійшла Еліс.

- Я Еліс Росс, зі мною ви знайомитесь вперше, вам пощастило з такою нареченою як пані Елізабет. - вона поспішно потиснула руку трохи здивованому Харперу.

- Що? Наречена? - він повернувся до Лізі. Їй стало жарко. - Чому ти мені не сказала?…

Теперішнє.

- Елізабет! - Єва бігла до дивної пані яка поливала червоні троянди та інші квіти, їси при цьому молочний шоколад. - Елізабет! - вона геть захекалась. Письменниця вичікувально дивилась на журналістку. Добрі очі ніби придали сил і вже через кілька хвилин вони сиділи на дивані у вітальні.

- Що ж я наробила? Ненавиджу себе за це, тепер Пол поїде і я не зможу його зупинити. Я… я кохаю його... - дівчина закрила руками лице.

Два дні тому…

Прозвучав дзвінок на Євиному телефоні. Дівчина ще мирно спала а Пол взяв трубку.

- Привіт, кохана. Ти пам'ятаєш що сьогодні за день? Рік як ми почали зустрічатися. Сьогодні в ресторан на десяту годину, чекаю. Ало? Ти тут?

Пол вибив. Йому було дуже жарко, він не міг зрозуміти чому вона його використовувала? Подивився на її лице, спокійне.

Єва прокинулась у гарному настрої але Пола не було. Їй стало не по собі.

- Поле…? - у відповідь нічого.

Вона різко встала і взяла в руки телефон. Вхідний дзвінок від Філіпа, о ні… На столі була записка. 
"Єво, я не можу зрозуміти чому ти мене використовувала? Живі іграшки не для такої гарної дівчини як ти. Прощавай." 
Вона стиснула записку, скотила її в кульку і кинула в стіну, зачесала волосся назад.

- З річницею кохана. - простягнув бокал Філіп. Вона дивилась на нього з ненавистю. Цей хлопець не дивився на неї такими очима як Пол, де віскі? Ця ситуація почала помалу вибішувати її.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше