Саньчина юність

Нове життя

Розділене навпіл село –
На дві нерівні половини.
Радгосп – життєве джерело,
СОЗ – чисте ярмо для людини.

В радгоспі гроші видавали,
Були комбайни й трактори,
І продуктивний скот держали,
І керували всім «згори».

Збудований був тік з складами,
Просторі «бази» для скотини,
Робочих прийшлих наприймали
Та в гуртожитку розселили.

Потроху для городини
Землі край поля наділяли,
Щоб люди вижити могли,
Кінці з кінцями щоб зв’язали.

Куток же созівський – бідніший,
З держави не допомагали.
І скот замучений, худіший,
Волами землю обробляли.

Ніяких виплат за роботу,
А лиш податками гнітили.
Так півсела в труді до поту
Своє життя тут коротили.

Андрій і Марфа в тому СОЗі
Робили, поки силу мали.
Було, зберуть хліба – в тривозі
Своє зароблене приймали.

Так трішечки його було,
Що ніяк на той хліб прожити.
Боялось голоду село,
То й сіяли в городах жито.

Бо в СОЗі коло хат землі
Давали всім гектар, чи й більше,
То весь сезон старі й малі
І допізна, і пораніше

Вручну, без коней і волів,
Про трактори ніхто й не мріяв,
Обходжували свій наділ,
Котрий їм СОЗ з весни наміряв.

Вдень кожен, хто ще силу мав,
Трудився на суспільнім полі
Чи всякий реманент ладнав,
А діти вчилися у школі.

Подобається

#2893 в Різне
#750 в Поезія
#333 в Історичний роман

Відредаговано: 07.06.2021