Частина 8

- Що б тебе, - Саша спробувала виловити фамільяра сестри, який вислизнув у прочинені двері і чорною блискавкою рвонув у бік сходів.
Тут же уявивши, у що може вилитися необережність, завантажила стос книжок із бібліотеки, в якій засиділася до закриття, прямо біля порога і зачинивши двері рвонула за Міхо.
Сестра вчора натякнула, що в неї намалювалися справи, у яких фамільяр скоріше перешкода, ніж помічник.
З пошуком фамільяра Алекси краще не затягувати, взагалі не зрозуміло, чому вони пирхали один на одного останні два дні. І питається, що не поділили?
Спускаючись на носочках сходами, прислухалася до звуків, намагаючись відстежити шлях Міхо.
Не третій, явно помчав нижче. На другому верещала якась ненормальна, мабуть побутові пішли на новий виток ескалації ворожнечі. Алекса розповідала днями, що вони не поділили з ілюзорниками відреставровану шафу. За розумом, якщо реставрацію мотлоху проводили побутовики, то й ставити його вони можуть, там, де вважають за потрібне. І поставили вони його стратегічно незручно для ненависного факультету. Тепер ті втрачали дорогоцінні хвилини, і в черзі до їдальні опинялися на крок позаду побутових.
«Бум», - двері на сходи відчинилися, і висока дівчина в папільотках виїхала на попі, як гранітний камінь для керлінгу якраз у намальовану на майданчику мішень.
«Очко» - слідом за нею з коридору вискочили чотири дівиці з побутового, зі швабрами, якими в цій грі натирають кригу, для кращого ковзання «каміння».
«Пощастило» - майнула думка, бо за секунду до відкриття дверей другого поверху, я проминула майданчик, на якому тепер точилися розбірки.Завмерши в холі, я розмірковувала. Залишити гуртожиток кіт не міг. Якщо Дорман не брехав, то на вхідних дверях стояло слідкуюче закляття, фамільярів без господарів із зони гуртожитку не випускали. Комендантська година настала, я тільки й встигла якраз до закриття жіночої половини, отже Алекса тут.
- Кіс-кіс-кіс, - поклавши долоню на медальйон покликала, майже беззвучно.
Серце смикнулося, скочуючи кудись у живіт і я, скривившись, попрямувала під сходи.
Все ж таки підвал.
Міху я побачила майже відразу, він застряг у дивній дірі у стіні, яка була спільною для чоловічої та жіночої половини гуртожитку.
- Ага, ось ти де, - я спробувала схопити його за задні лапи.
- Не чіпай, - заволав він з того боку, викликавши дивну луну, що змусила мене відпустити його лапи і плюхнутися на підлогу.
Підперши долонькою щоку, дивилася на потуги чорної дупи протиснутися не в призначений для цього отвір.
Хвилин через десять кіт здався, - рятуй! - долинуло з того боку, причому, у мене знову все завібрувало, від його способу спілкування.
Але, на жаль, він застряг ґрунтовно. Ні туди, ні звідти.
«― Допоможіть! Врятуйте!
- Вінні, що з тобою?
― Врятуйте! Допоможіть!
- Ти, що?! Застряг?!
― Ні, я просто відпочиваю.»
Я хихикнула, згадавши мультфільм та результат походу в гості до Кролика.

- Врятуйте, допоможіть, - забурчав кіт з того боку, і я підстрибнула, відчувши, як мене обдало таким страхом, що можна обмочитися.
Напевно, він якимось чином усох від страху, тому що я, задушивши напад паніки, так смикнула його за лапи, що ми вилетіли, як корок з шампанського.
Шторочка, або чим там з того боку була прикрита ця дірка зачинилася, як тільки голова кота опинилася тут, але я встигла помітити зеленувато - синювате світло, чимось схоже на відблиски зварювання.
Підвал заскрипів, як старець, і все скінчилося.
Вставши, і переклавши втікача, що повис несвідомою ганчірочкою під пахву, нахилилася і з подивом констатувала повну відсутність дірки.
- Портал, але чому такий маленький? Розрахований на меншого фамільяра? І що з того боку? Може це те місце, яке шукає Лавреус?
З Алексою ми зіткнулися біля сходів. Вона вивалилася в хол прямо тоді, коли я виповзла з-під сходів.
Я відкрила рота, а Алекса притиснула палець до губ і показала очима вгору.
З місця злочину бігли ми мовчки. Відьма схопила у мене страждальця, і до моменту, коли ми опинилися у своїй кімнаті, він уперше муркнув, просячись на підлогу.
- Але як? - видихнула я, розуміючи, що портал, яким скористалася Алекса не законний.
- А де? – тицьнула вона пальцем у кота.
- А прослуховування? – показала я долоньками вушка на маківці.
- На балкон, - тицьнула вона пальцем, потім суворо глянула на Міхо, і він протяжно завив.
Феня тявкнула та підхопила концерт.
- Портал у викладацьке крило, - видихнула сестра.
- Міхо втік за тобою, але прорахувався і пірнув у підвал. Чомусь він виявив портал, у який спробував пролізти. Перебуваючи з того боку, він розмовляв зі мною, потім щось таке побачив, що від страху вискочив за моєї мінімальної допомоги з пастки. А портал зачинився майже одразу.
– Ці портали налаштовані на певний час, я відчула, як змінилися потоки та повернулася. Значить той, хто використовує цю дірку, швидше за все мешкає у викладацькому крилі. Як гадаєш, сестро, не вуайєрист же цей, Хто.
- Скажеш таке, як цей, Хто з великого порталу виходить, а до маленького заходить? Він що перевертень?
- Перевертень? Чи не за ним прийшла гранд-ма? - Алекса пожувала губу, - час робити Алес капут, - у мене вже зводить зуби оскома, від співу твоєї лисиці. Незабаром прийдуть нас бити, навіть некромантки не допоможуть.
- Чому ж не допоможуть, вони теж прийдуть бити нас.
А рано-вранці я, знаходячись в кабінеті Джімбо, ділилася з Лавреусом вчорашньою пригодою.
- Ні, це не аномальна зона, ваш фамільяр не міг би проникнути до неї. Швидше за все ви маєте рацію, і це портали, прив'язані до тимчасових рамок. Якщо в них ніхто не прийшов цього разу, значить власникові щось завадило. Або ж ви злякали його.
- А що могло налякати кота?
- Якщо портал закривався, а фамільяр застряг у ньому – це смерть для фамільяра.
- Він же дух, він уже мертвий!
- Не скажи, адже ти змогла його закликати і значить він живий, але в іншій концепції, відмінної від людської природи, наприклад.
- Джимбо вважав, що ефір живий і що саме він продукує думки, які ми після думаємо.
- Бездоказово - скривилася примара.
- Чому?