Частина 12

- Шулер ти! - Брат Ліїс погрозливо втупився в очі Чмиргикука, який показував зуби в кривій посмішці, та пускав пару з ніздрів. Але Ліїс продовжував гнути свою лінію, - ти помітив мою фігуру, не по правилам все це!
- Хто б казав, незрозуміло, як твій хвостатий і крилатий на дошці з'явився, мій червоноокий на противагу твоєму - все справедливо!
- Та не мій він!
- А я не мітив!
 - То як твій червоноокий до Башти присмоктався?
- Та не смоктався він, заякорили твою Академію! Але ж це не я! Як тільки храм урочисто відкрию, так від твоєї Вежі одні руїни залишаться! Мої послідовники з кожним днем ​​сильнішими стають!
- Що ти брешеш, як шелудивий пес, якби Академію заякорили, то в ній не з'явився б Чорний Глашатай Судного Дня!
- Маленький він ще до Судного дня не доріс, - що ти переполошився, любий, як особисту курку програєш!
- Та не програю я, - рик Братця був глибше грому в найстрашнішу грозу.
Дерево, під яким вони вели свою нескінченну партію від цього рику, затремтіло, з нависаючої над дошкою гілки на коліна Чмиргикука смачно ляснулася задом сестра Ліїса.
- Що впало, те пропало, - відразу зорієнтувався Чмиргикук і розтанув з несподіваним подарунком.
- Стояти, - Ліїс рвонув слідом, уявляючи заварушку, в яку втрутив сестру децибелами власного роздратування.
Коли під деревом затихло, прямо над дошкою Творців проявилася меланхолійна морда Тріумвіратия. Як завжди, він вирішив зайняти свій язик марафетом і щось не розрахував у найближчій перспективі.
Погляд демонічного кота зі ступеня - ой, а куди це мене занесло, - різко хитнуло вбік, - а що це тут таке цікаве.Просканувавши розклад сил і зависнувши на власній фігурці, у якої зараз була відсутня голова, точніше вона була примарною, Тріумвіратій глибокодумно видав: «а я все думаю, чому мені все це щось нагадує таке, таке собі знайоме!»
- Дрібні якісь творці, розмаху обмаль, прямо я б сказав, затормозили вони, закостеніли!
Тріумвіратій спробував витягти всього себе на поле бою богів, але в нього нічого не вийшло. Кіт ображено засопів, розглядаючи становище, що склалося. Язик теж, на жаль, залишити тут, давши установку злизати неугодні фігури, Тріумвіратій не ризикнув. А раптом ця нора закриється, і він залишиться без язика.
Перспектива безмовного співіснування з відьмою та її чоловіком так налякала своєю безвихіддю, що кіт від обурення смачно сплюнув на Чорний конклав, та майстерно потрапивши плювком в туру, яка похитнулася і завалилася набік.
 - Не я це, - відразу виправдався кіт і розтанув, повернувши своїй фігурці на дошці повну матеріальність.
Миттю під деревом опинилися Братець Ліїс в оберемку зі злегка прим'ятою сестрою.
На вигляд сестри можна було сказати, що вона останні кілька хвилин виступала в ролі каната з перетягування. Завалюючись на брата, вона голосно схлипнула і проголосила - та він же тварина! Справжнісіньке! Дякую тобі, що не віддав у його загребущі руки!
Ліїс простогнав, - устань, а то ти віддавиш мені найцінніше!
- Ой пробач! - сестра згадала про крила і спорхнула над лавою, - навіть не очікувала, що він мене відпустить!
Братець сів на лаві, - я теж, навіть не знаю, що його змогло відволікти від такого ласого шматочка, - філософськи зауважив, розглядаючи фривольне вбрання сестри, - а як?
Творець завмер, дивлячись на повалену туру, яка представляла Храм Чмиргикука.
- О, - хтось на неї таки плюнув, - трохи істерично сказала сестра, - але це не я!

– І не я! - треба швидко витерти плювок і сказати, що так і було - саме сталося, провидіння ймовірно!
- Ага, привид, - я підтверджу! - сестра закивала головою.
- Іди, йди звідси і не з'являйся поки що від гріха подалі! Я сам!
Як не дивно, плювок вдалося зачистити. Туру підняти не вдалося. Мабуть, це справді провидіння втрутилося в нечесну гру Чмиргикука.
Ліїс зазначив, що Академія знову розтанула, потягнувши з собою підсадну качку. Фігурки відьми, крилатого кота та Хазяїна фамільярів підозріло розчинилися з клітки, на якій стояли. Зазвичай таке відбувалося тоді, коли значущість фігур падала нижче за певний рівень.
Ліїс виміряв на око відстань від них до вежі і вирішив, що вони ніяк не могли прикласти ні руку, ні лапу до катастрофи з Храмом.
— Ось питається, — про яку стратегію може йтися, якщо то падають усілякі, то плюють! - він підняв голову вгору і спробував визначити, чи не облюбувало гілки ще щось непередбачене.
Непередбачене в цей момент шипіло на Яніса та Ягоду з цілком конкретною метою.
- Зуб даю, - в Академії без вас – не впораються! Там таке, зжеруть спадкоємиць, і кісток не зберете!
- Яніс! - Ягода, яку облило холодом і страхом, вп'ялася в його руку мертвою хваткою, - я повинна побачити Алексу, - негайно! І маму!
- Що ти надумав? – чоловік був упевнений, що комбінація, яку вирішив провернути Тріумвіратій, спрямована на те, щоб він відкрив портал. Точніше спробував відкрити портал до кабінету Вольдемара.
Під час навчання потрапити до Академії можна було лише за запрошенням ректора. На Зимовий бал їм надіслали таке запрошення. Але активація відбудеться лише в певний момент, а до цього перспектива побудови порталу в мігруючу Академію заняття досить небезпечне.
- Яніс, - було видно, що терпіння у дружини надто швидко закінчується, і закликати до відповіді фамільяра не вийде.
- Гаразд, я сам, туди і назад! - запропонував він, намагаючись заспокоїти дружину.
- Ну, ні - кіт додав градус напруженості у повітря кімнати, - без нас?
- Тільки з нами, - одразу зреагувала дружина.
- Небезпечно це!
- Тим більше, отже, тільки з нами!
Коли вони втрьох зробили крок у відкритий портал, на дошці у Творців зникли три їхні фігурки.
— Це не схоже на кабінет Ілліясі, — обережно повідомив Яніс через секунду після того, як зрозумів, що їх не розірвало, але навколишнє оточення зовсім не схоже на ректорський кабінет.
- Навіщо нам кабінет, - пирхнув неприємний кіт, - нам потрібно знайти управу на те, що збирається зжерти ваших дівчаток, і поки що не виросло до розміру, коли може зачистити результати партії.
- Якої партії? – Яніс зрозумів, що Тріумвіратій провів їх у черговий раз.
- А ось про це я розповім вам трохи пізніше, - повідомив фамільяр, прислухаючись до чогось, - якщо ми знайдемо ту, що втратила своє дитинча, то, сподіваюся, ця проблема буде вирішена.
- Цю? – тепер уже й Ягода зрозуміла, що кіт обвів їх довкола пальця, закинувши на якусь невідому планету з мамою, яка втратила дитинча.
- О, - фамільяр оглянув їх обіцяючим поглядом, - гарантую, що вам сподобається пригода