Частина 22

Бабуся Алекси, один із найстаріших співробітників глибоко зашифрованої організації з контролю за рівновагою добра і зла, разом із кижучем під пахвою, пішла ближче до вечора у гарячий цех.
Саме так вона назвала кухню Академії, де готували огидно неїстівну їжу, при тому, що на вигляд вона була ніби й нічого. Незрозуміло, хто міг так бездарно псувати смак продуктів.
Бабуся розрахувала точно, обід пройшов, до вечері є час, і у вікно, що утворилося, вона акуратно втисне свою рибу, головне домовитися з шефом.
Запах, що витав на кухні, їй не сподобався, вона смачно чхнула на вході і привіталася з кухарями.
- Хто це у вас тут здох? - не замислюючись над постановкою питання, рубанула правду-матку.
Помічник шефа, плечистий хлопець із тугою в очах, кинувся в її бік і зашипів – вам сюди не можна.
- Чого це, може, я з інспекцією, - примружила очі Бабу.
Слово «інспекція» справило на помічника справді чарівну дію. Він різко зупинився і відскочив убік.
- З якою інспекцією? - дещо нервово запитав він, - ми всі дозволи отримали, перед початком навчального року!
- Та ось, викладачі скаржаться, то у вас недосмажене, то пересмажене, роботу кухонних печей перевірятиму, що у вас там барахлить. Адже такі талановиті кухарі не можуть так бездарно псувати продукти, у всьому винне обладнання! Так? - вишкірилася жінка в посмішці, яка професійно розташовує співрозмовника і відключає в мізках сторожові центри.
- Може у шефа спитати? – почав помічник.

- Якщо я впораюся якнайшвидше, то для нього це буде подарунком! - повідомила бабуся і простягла в його бік долоню, - деко дай! - І для прискорення пальчиками клацнула.
Надто привабливо виглядала ефемерна обіцянка дивної жінки про виправлення безнадійної справи, і помічник, не втримавшись, клюнув.
Відьма витрусила з кишень трави, приправки і розгорнула принесений пакунок.
- Нічого собі, - шанобливо покивав той.
- На рибі можна відстежити всі нюанси поломки будь-якого кухонного пристрою, - пояснювала відьма, рясно натираючи розмарином тушку і додаючи дрібки орегано.
– І рівень кухаря, – закивав чоловік.
- А де ваш шеф? - після того, як риба опинилася в духовці, спитала жінка.
– Він приходить за годину до початку вечері.
- Не перетруджується, я бачу. Якось у вас тут невтішно і запах дивний, це від чого?
Помічник зітхнув і покосився в бік комори, - у нашого шефа дивні пристрасті, - зам'явся, потім скривився і все ж таки закінчив, - до прянощів і приправок.
- Та НУ! Я прямо фанатка цих інгредієнтів, але чому ж вони так смердять? - не втрималася від сарказму.
Помічник сумнівався всього секунду, бо починаючі дражнити нюх запахи риби, що мліла в духовці, похитнули субординацію, і він залебезив, - може ви подивіться, що з них зіпсувалося? Бо ми побоюємося викинути щось потрібне.
Відьма не встигла дістатись дивної комори, бо в кухні відчинилися двері і на порозі з'явився господар цього царства.

Агент Бабуїн, побачивши довгу, білу бороду, виплекану, випещену, заплетену - волосок до волоска в складну косу, рвано видихнула.
- Чому сторонні на кухні, - гаркнув шеф, а бабуся зробила один широкий крок і змусила того перевести на неї всю увагу.
- Любий, - вловивши його погляд, вона застосувала техніку гіпнотичного навіювання, несподівано зрозумівши, що перед нею небезпечний супротивник. І цей «мені долею передбачений».
- Чого тобі, жінко, - скривився він, не піддаючись впливу погляду.
- У нього щось з очима, - відразу підказав одосвіт і спостережливість, - лінзи?
Все ж не дарма їй довелося помандрувати багатьма світами, вбираючи різні методики та винаходи.
Те, що шеф навіть носом не повів на аромати, що витікають із духовки, її насторожило додатково. Тому те, що вона зробила наступної секунди, було голим експромтом.
- А я вас шукала, мені ви конче потрібні, прямо питання життя і смерті! – і зграбаставши шефа, що почав упиратися під руку, таки розгорнула у бік виходу, взявшись тягнути з завзятістю носорога.
В останній момент озирнулася на помічника, що завмер стовпом, округлила страшно-страшно очі, вказала на духовку і погрозила кулаком.
- Здається, у помічника є зачатки ментальної магії, - зазначила про себе, коли вони з вилученим шефом поспішали у бік дорогого серцю контейнера. Помічник закивав головою, як китайський бовдур, і всім своїм виглядом показав, що випробування доведе до логічного завершення. Бабу щебетала, промиваючи мозок несподівано виявленого шпигуна, розповіддю про те, що такого неймовірного фахівця вдень з вогнем не знайти, а їй дуже потрібно.
Сама ж у цей час аналізувала, зіставляла та жахалась.
Якщо у об'єкта на очах захисні лінзи, у носі – фільтри, а у вухах затички, що фільтрують та послаблюють закляття, то як до нього дістатися, щоб звалити, і головне, щоб напевно до відключки.
Шеф не горів бажанням виходити з господарського поверху в люди, але й відкритий опір був не в його інтересах.
Жінка розуміла, що він, так само, як і вона, прораховує варіанти, як найзручніше позбутися надокучливої ​​дами.
- І, ось я говорю - у поле її зору нарешті потрапив контейнер і в голові клацнула картинка з підручника, про те, що шкіра, це найбільший проникний орган, - що до риби, краще, ніж Шардоні з витримкою в дубових бочках до цієї рибі вина нема!
Шеф різко загальмував перед контейнером і висмикнув лікоть із пальців відьми.
- Яке вино? До якої риби? До чого тут питання життя та смерті?
Не давши потенційному зраднику впасти в стан просвітлення, вона витягла вперед руку і пробубнівши заклинання, відчинила перед носом двері.
«Шлях до серця чоловіка лежить через шлунок». Вона мільйон разів переконувалась у правильності цього твердження, тому й прихопила з собою напханий різноманітною їжею металевий контейнер на три тонни. Взяла б і більше – та не дали. Натомість у засіках була навіть колекція вин.
Вона сама віддавала перевагу більш чоловічим напоям, і вина за минулі місяці простоювали без діла. У момент відкриття дверей від потенційної пастки шеф професійно зробив крок назад.
Бабу хаотично міркувала, яким чином заманити шефа всередину, враховуючи те, що він вдвічі більше її не тільки за об'ємом, а й вагою.
- Тільки хитрістю, - зітхнула в ній слабка жінка, і всередину вона зробила крок одна.