Саша. Тінь в Імператорській академії

14 розділ

Саша

 

Кімната 313 виявилася кутовою в довгому порожньому коридорі. Навпроти  душові, збоку ще одна кімната. Душ загальний, це погано, зате поруч, це відкриває деякі перспективи. Доведеться вставати раніше, але ж нам не звикати.

Всередині виявилося досить просторо, по обидва боки від вікна невеликі ліжка, під вікном письмовий стіл, у кутку велика шафа, а навпроти, біля стіни, кілька стільців та книжкові полиці. На вікні старі пропилені штори незрозумілого відтінку, на підлозі паркет. Стіни пофарбовані в блідо-блакитний колір, трохи вилиняли. Що ж, не все так погано. Потрібно тільки поприбирати.

Перш, ніж увійти далі, запустила очищаюче заклинання. За кілька хвилин усе навколо блищало чистотою. Але провітрити все ж таки треба. До речі, штори виявилися темно-фіолетовими.

Відчинила вікно навстіж, покидала речі і пішла до Каштеляна. Цікаво, а мені дадуть білизни на дві ліжка чи лише на одне. Якщо тільки мені, то доведеться виклянчити хоча б покривало для Куро; він любитель спати на тепленькому.

Каштеляном виявився щупленький дідок з підсліпуватими світлими очима. Чемно привіталася і пояснила ситуацію. Дідок не чинив опору, видав мені два комплекти постільної білизни ще й зайве покривало. Оглянувши мене і нічого не питаючи, він вигрузив на стіл три комплекти форми, два звичайні, один вихідний і два комплекти "спортивної форми" для занять на полігоні. Питання: що цілителі робитимуть на полігоні? Від зомбі тікатимуть?

Забрала речі та повернулася до себе. Виявляється, ми провозилися майже годину. Зачинила вікно, залишила всі пожитки і попрямувала до коменданта за паперами. Їсти хочеться, аж живіт зводить! Може нас таки нагодують?

Документи вже були готові. З'ясувала, нас справді можуть погодувати. Столова у сусідньому корпусі. Там снідали та вечеряли всі студіозуси та викладачі. Обідали студенти зазвичай у замку, там є свій обідній зал, так би мовити, не відходячи від каси.

Викладачі, до речі, також мешкали на території академії, тільки у них свій гуртожиток, підвищеного комфорту. Знаєте, з'ясувалося, що тут не так вже й важко роздобути потрібну інформацію. Головне кивати, де треба, та слухати уважніше.

Двоповерховий будинок їдальні я знайшла по запаху. Хоча, швидше, не я, а Куро. Він наполегливо тягнув мене в потрібному напрямку, і його зовсім не бентежило, що я не встигаю. Обідній зал (для студентів на першому поверсі, для викладачів, на другому) величезний, у зелених тонах, невеликі столики на шість-вісім персон розкладені у строгому шаховому порядку. На роздачі нікого, але є чистий посуд та свіжа, ще тепла їжа.

- З відвідувачів ми, схоже, єдині, – за звичкою заговорила з Куро. - Що скажеш, обслужимо себе самі? Ми ж не горді.

- Мря-яф! - каракал глибоко втягнув носом повітря і, облизнувшись, потрусив до роздачі.

- Гей, - голосно покликала, підійшовши ближче, - є хтось живий?

- Чого кричиш? - з-за дверей, що вели, швидше за все, на кухню, виглянув молодий круглолиций хлопець у довгому білому фартуху та кухарському ковпаку.

- Здрастуйте, - ввічливість наше все, - у мене папір для головного кухаря… Від коменданта.

– Дай-но сюди! – хлопець вирвав папір із моїх рук. Уважно вчитався, почухав потилицю і пішов.

- А... - Куро невдоволено пирхнув.

Кухар повернувся за кілька хвилин.

- Поки академія порожня, у нас самообслуговування, а далі лише порційні обіди. Що їсть твій улюбленець?

- Все, - коротко відповіла. - Але любить більше м'яса, іноді можна сире. Та й рибу теж.

- Ясно. Порцію отримуватиме на роздачі, як усі. Двічі на тиждень свіже м'ясо, у неділю риба. Так влаштовує?

Ми з котиком переглянулись і синхронно кивнули. Кухаря аж пересмикнуло. Пообідали ситно: перше, друге та компот. Їжа проста, але смачна. Майже як удома.

Бібліотеку знайшла у підвальній частині головного корпусу. (Цікаво, що у них тут із вентиляцією? Адже підвали не найкраще місце для тендітних книг). Але бажаного не отримала. Виявляється, видача лише завтра. Прогулялися територією, оглянули пам'ятки… Чим ще зайнятися вільному студенту? Правильно, вирушити на пошуки пригод у місто.

Окрилена надією, я помчала в канцелярію за студентською перепусткою, але там на мене чекав великий і дуже болючий облом. Все завтра! Ось де справедливість? Ні повчиться, ні погуляти вдосталь…

- Гаразд! Ходімо, Куро. Будемо речі розбирати. Не все ж нам на баулах жити.

Так і вчинили. І речі розібрали, і повечеряли, і спати раніше вляглися. Завтра буде новий день, а пригоди самі знайдуть шлях до мого м'якого місця.

 

Раян

 

Хм.. Смішний хлопчина. І справа навіть не в вихованці, хоча такого величезного каракала він ніколи ще не бачив. Є в ньому щось таке, що притягує погляд, наче магнітом. Харизма, чи що?

Раян відправився до коменданта дізнатися, за яким блатом його підселили в шикарні і явно обжиті апартаменти.

- Інших місць немає! – авторитетно заявив місцевий начальник. – Набір цього року більший, як звичайний. І взагалі, що тебе не влаштовує. Ну, буде в тебе сусід наслідним аристократом та снобом. Зате з комфортом. Може, ще й зв'язки корисні заведеш. Дивися, прилаштує тебе Азарійський-молодший на тепленьке місце. Іди, не мозоль очі!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше