26 розділ

Ізмір Каррітер Азарійський

- М-мммм... Демон! – Ізмір втомлено потягнувся і розплющив очі. Як же його дістав цей Раян! Всю ніч тлумився по кімнаті, як в одне місце ужалений. Спочатку в Азарійського було бажання поцікавитися, що ж його так турбує, але потім лінь перемогла, і він вирішив: та ну його! Ще доведеться допомагати чи вислуховувати безглузді скарги… А воно йому треба? Безумовно ні!

Ну от, тепер він не виспався, настрій паршивий, а ще треба вирушати до батька. Хлопець щиро скривився: як йому це набридло! Азарійський-старший сумлінно готував із нього свою заміну, не питаючи сина, хоче він того чи ні. І це дратувало найбільше! Та хіба ж він має право на власну думку? Ні! Наказ є наказ та обговоренню не підлягає.

Після недовгих зборів, Ізмір вирушив до міста. Біля воріт на нього вже чекала карета з фамільним гербом. І за якихось чверть години хлопець уже з'явився перед твердим поглядом Грегоріана Іврейя Джордана Азарійського, герцога Азарійського, двоюрідного брата імператора і голови Таємної канцелярії. Чоловік, на вигляд років сорока п'яти, попелястий блондин, очі уважні, зелені, губи жорсткі, щільно стиснуті, ніби він весь час чимось не задоволений, ніс прямий, а ось підборіддя квадратне, грубувате. Що, втім, зовсім не псує його зовнішність. Високий, плечі широкі, з добре розвиненою мускулатурою, як і у всіх бойовиків. Він скидався на застиглу в часі скелю, такий же монументальний і непохитний.

- Здрастуйте, батьку, - привітався Ізмір, увійшовши до великого, похмурого, як і його господар, кабінету.

- Ти спізнився, - тонкі губи стиснулися ще щільніше. «Він знову мною незадоволений» - промайнуло в голові. Але коли бувало інакше? Здавалося, ця людина не вміє виявляти інших почуттів.

- Знаю, це випадковість.

- Випадковостей не буває. Сідай, зараз тобі принесуть документи щодо вчорашнього інциденту, розглянеш, приймеш рішення і викладеш його в письмовій формі, як ведеться, - Ізмір скривився. Писати протоколи і тому подібне він не любив найбільше. - Не кривись! Це частина твоєї роботи.

Хлопець нічого не відповів. Сперечатися з батьком марно; єдина надія, що згодом щось зміниться: або він полюбить цю роботу, або втече кудись подалі. Ходити далеко не потрібно, спеціально для молодого герцога в кабінеті розмістили ще один стіл. Незабаром прибув вірний та незамінний секретар глави Таємної канцелярії.

- Доброго ранку, Велінгтоне, - привітався Ізмір, приймаючи з його рук чорну папку.

- Доброго ранку, ліерде Ізміре, - чемно відповів чоловік за тридцять, худий, жилястий, з непримітними рисами обличчя та уважним поглядом. - Як ваші справи?

- Та от, батько знову примушує мене до нудної писанини, - хлопець пропустив повз вуха глибоке втомлене зітхання герцога. - Що нового внизу? Усі живі?

- Слава богам, так! - секретар підняв очі до неба (точніше до стелі) і осяяв себе божественним знаком. Це виглядало кумедно, тому Ізмір щоразу ставив одне й те саме запитання. – Хоча вчора слідчий відділ ледь не втратив начальника…

- Що? – перебив голова Таємної канцелярії. – Чому я не в курсі?

- Усі дані в папці, - не розгубився секретар, він уже звик до спалахів гніву свого начальника. - Якщо коротко, то Грег Рівер був на завданні, пов'язаному з Одноруким Кіпом, стежив за його спільником. Через свою самовпевненість, думаю, він був поранений, досить серйозно. Але за вдалим збігом обставин його знайшов студент БІА, цілитель, і надав першу допомогу. Рівер стверджує, що хлопчина - маг життя!

- Хтось із «наших»? - Азарійський-старший був максимально зібраний та уважний.

- Ні. Каже, молодий. Першокурсник.

- Не може бути! – не втримався Ізмір. - Я б уже давно знав про появу такого сильного мага в академії.

Чоловік тільки мовчки розвів руками.

- Хлопець обіцяв сьогодні з'явиться в канцелярії. Проводити його одразу до вас?

- Так! Хочу сам поглянути на цього «мага життя»…

У погляді чоловіка промайнуло щось схоже на азарт. Давно Ізмір не бачив батька у такому пожвавленні. Йому інколи здавалося, що герцог давно переситився життям і його нічого більше не цікавить. Окрім, хіба, роботи.

Саша

Поміркувавши, я вирішила окрім бібліотеки відвідати ще одне важливе місце, або якщо бути точніше – важливу людину. Лієрда ректора я знайшла на полігоні. Бігаючи, ми з Куро часто зустрічали чоловіка. Він тренувався із мечем, іноді метав кинджали, а часом проходив смугу перешкод для випускників. Коротше кажучи, підтримував себе у чудовій бойовій формі. Мені навіть заздрісно було, спостерігаючи як спритно йому все це вдається. От би і мені так…

Ліерд Бурш'є помітив нас здалеку, тому коли ми наблизилися, лише запитливо підняв брову.

- Доброго ранку, ліерде ректоре, - привіталася, переступаючи з ноги на ногу. Було ніяково дивитись на потужні голі чоловічі груди. Все ж таки іноді я почуваюся таким ДІВЧИСЬКОМ, аж гидко.

- Добре, пане Грейс. Чим можу допомогти? – у блакитних очах танцювали смішки.

- Можна спитати? – я не знала, як правильно підійти до питання, щоб не видати і не підставити насамперед себе. Куро обережно штовхнув мене чолом. Підбадьорює! На душі стало тепліше. Гаразд, спитаю як є. – Чому ви не доповіли про мене до Таємної канцелярії?