4 розділ

Саша

Тікала з академії, наче за мною гналися. Зустріч з Ізміром була дивною, навіть трохи моторошною. Насправді, я була дуже рада його бачити. І не лише я, а й Куро, і навіть Іскра. Я відчувала їхнє тріумфування... Що це? Бунт на кораблі? Вони ж чудово знають, ця дружба загрожує шибеницею, то чому все ще наївно довіряють йому?

Слава всім Богам, моїх тарганів зупинили, поки вони не навигадували собі всяких нереальних історій, і не прийняли хибних рішень. Ніколи не думала, що буду рада бачити Грега Рівера, власною персоною. Він помітив мене здалеку, озирнувся і, лише потім, наблизився:

- Доброго дня, Олександре!

- І вам не хворіти, ясний пане! - відповіла у звичній манері. - Чим можу бути корисний такій важливій персоні?

- Блазнюєш? - скривився слідчий.

- Хіба? - здивовано підняла брову.

Рівер пирхнув, але загострювати увагу на суперечці не став. Він знову озирнувся і продовжив:

- Сашо, взагалі-то я по справі, - ось тепер заінтригував. - Можеш відмовлятися, але я знаю, що це не Азарійський-молодший убив соуру!

Мовчу, щоку зсередини прикусила, щоб краще контролювати емоції. Не отримавши відповіді, чоловік продовжив:

- Я відстежив залишки твоєї магії на тварюці та хлопчиську. Адже ти врятував йому життя, так? Можеш не відповідати, я зрозумів це за кількістю втраченої крові. Якби не ти, він помер би ще до нашого приїзду.

Мовчу, але серце в грудях б'ється, як ненормальне. От вже, уважний! Цікаво, він ще з кимось ділився своїми підозрами.

- Я прийшов, щоб попередити, – чоловік зупинився і з силою розвернув мене до себе. – Ми думаємо, що він був не один! Є ще. Сутінкова завіса стоншується. Наші фахівці вважають, що це вплив еманацій соуру. Якщо їх не знищити, стіна впаде, і тоді ти сам знаєш, що станеться!

Мовчу, але настрій зовсім зіпсувався. Звичайно, знаю! Всі помруть! З того боку рине натовп голодних, ніким не контрольованих, досі небачених істот. Вони зметуть все, що попадеться на їхньому шляху! Маги не впораються...

- Бачу, ти розумієш, до чого я веду, - полегшено зітхнув слідчий. Схоже, він і сам не вірив в успіх своєї витівки, якою б вона не була.

- Скільки часу? - процідила крізь зуби. Так ось чому мене намагаються вбити. Вони з'ясували, хто знищив соуру.

- Ми не знаємо. Все залежить від кількості тварин... Може?.. Адже ти якось виявив першу. Ось я й подумав...

Першу, кажеш... Розвернулась і пішла у бік найближчого підворіття. Чоловік мовчки пішов за мною. Що ж, іноді потрібно ризикувати собою заради збереження життя інших...

Розслабилася, прислухалася. Нічого, тільки підсвідомий страх довкола. Скривилася. Доведеться ризикнути. Скинула кілька верхніх блоків. (Колись Джо навчив мене ховати еманації своєї сили під стримуючими блоками. Вони, як стіни, відгороджували мене від оточуючих. Не тільки від магів, а й від звичайних людей. Повірте, дуже важко постійно відчувати чужий біль, агресію, смуток і навіть радість... Так треба, щоб не втратити себе.) Емоції навколишнього світу обвалилися на мене, як Ніагарський водоспад на голову. Навіть в очах потемніло й повело убік. Ух! Відвикла!

Потрібно було трохи часу, щоб вичленити з цієї какофонії потрібні мені еманації.

- У місті його немає, - відповіла на запитливий погляд Рівера. Чоловік шоковано розкрив рота. - Але він десь поряд. Шукайте у маєтках, в межах шести тисяч сажнів (майже одинадцять кілометрів) довкола Алеррама.

Відновила блоки і зникла раніше, ніж слідчий встиг отямитися. Куро тільки несхвально рикнув. «Знаю, любий, я підставилася, проте інколи так треба. Ти сам розумієш, якими будуть наслідки, якщо завіса впаде.»

Поки дійшла до «Синьої Дракайни», настрій зовсім зіпсувався. Я всю дорогу аналізувала інформацію, яку одержала після сканування. Декілька соуру, це не просто припущення, це незаперечний факт. Або їх більше одного, або він величезний, тому що стільки мертвої енергії, скільки поширює ця тварюка, колишня дати не могла. Таке відчуття, що соуру мутував, чи… Не здивуюся, якщо з'ясується, що десь поряд з Алеррамом є лабораторія божевільного вченого-експериментатора, який дорвався до заборонених ритуалів. Темні еманації піднімаються над містом, наче смог у мегаполісах Землі. Вони сповивають та отруюють магічні потоки. Деякі навіть почали змінюватися, особливо ті, якими користуються некроманти та бойовики. Чомусь силові потоки найбільше підвладні змінам.

Я весь час відчувала, як мертва енергія соуру намагається прорватися до моїх магічних каналів, облизуючи кисті, обличчя, шию. Було величезне бажання піти та помитися. І це в мене ще сильний дар. А як же ті, у кого Іскра невелика і не в змозі чинити опір вторгненню сторонньої сили? Можу лише спробувати уявити їхні страждання…

Поки дісталася до корчми, було вже майже п'ять. У залі сиділо кілька постійних клієнтів, найманці, яких винаймають для охорони торгових обозів, та Вік. Хлопець, здається, ще трохи підтягнувся за літо, і зараз височів над відвідувачами, як лелека на болоті. Він помітив мене першим, заледве кивнув, вітаючись, і повернувся до роботи. Хм... Непоганий хлопець, та іноді його викрутаси дратують. Невже не можна бути простіше?

- Здрастуйте, - підійшла до барної стійки. Луклан якраз розливав пиво по кухлям.