Саша. Як врятувати імператора

5 розділ

Саша

 

- Незареєстрований! Я правий? – Луклан був серйозним, як ніколи. Він не дорікав, не сердився, але я відчувала його внутрішню напругу, тривогу.

- Здасте? - на більше не було моральних сил. Щоразу, коли доводилося стирати себе із пам'яті близьких людей, у мені теж щось ламалося. Було дуже боляче втратити батьків, та згодом вони стали світлим спогадом. Я знала, що завжди буду їм дорогою, вони не забудуть, не дивлячись ні на що. І зовсім інша річ, якщо про тебе забувають назавжди ті, кого ти бачиш щодня, ті, хто й досі живе у твоєму серці. Це ранить так само сильно, як зрада, хоча вони й не винні. Тому, так! я не хочу видаляти себе із життя цих людей! Так, я егоїстка і це точно вилізе мені боком! Проте я не бажаю знову через це проходити!

Куро, мій «маленький» друг, притулився до мене і поклав величезну морду на коліна. Я знаю, любий, що ти ніколи мене не покинеш! Ми з тобою одне ціле!

- Ні, - важко зітхнув чоловік, опускаючись на підлогу, поряд із ліжком. Він ніжно поцілував долоню дружини. – Якби не ти, ми б ніколи не мали дітей. Ти подарував нам надію, а зараз оберігаєш наше майбутнє. Сашо, невже ти справді думаєш, що ми здатні тебе зрадити?

У мене защипало в носі. Аби не розплакатися! Я ж хлопець, не годиться нам носом хлюпати!

- Ми нікому не скажемо, – погодилася з чоловіком Амелія. – Значить… це дівчинка?

Вона лагідно погладила великий живіт. У її очах світилося стільки радості упереміш із смутком. У жінок в цьому світі не завидна доля. Мало кому так щастить, як Амелії чи пані Беркар, коли чоловіки сприймають їх як рівних, щиро люблять та цінують. Не дивно, що розумна жінка вже зараз переймається майбутнім своєї донечки.

- Вам не варто поспішати. Не потрібно вже зараз підбирати їй підходящу партію, - жартівливо посміхнулася. – Це буде дуже особлива дитина. Подаруйте їй свої любов та підтримку. Поки вона виросте, світ встигне змінитися.

А я для цього дуже постараюся! Заради себе та всіх майбутніх Знаючих!

 

Грег Рівер, голова слідчого відділення ТК

 

Коли він вирушав на зустріч із Грейсом, максимальне, на що розраховував, це якесь пошукове заклинання, за допомогою якого хлопець відшукав соуру, ну, або ще якісь ознаки присутності тварюки. Та аж ніяк не точне місце розташування, аж до саженя. Хлопець скоротив площу пошуку втричі! Якщо він має рацію, то вже до кінця тижня вони виявлять лігво зловмисників. Інше питання, як він це зробив? Так, Грег припускав, що Олександр - маг життя. Та наскільки ж велика його сила, якщо він здатний на таке?

На якусь мить слідчий відчув відлуння магії цілителя, проте вже наступної миті все повернулося на свої місця. Ніхто не здатен приховати таку колосальну міць! Ага! Так само, як і не можна обдурити райдужний камінь! А Грейсу вдалося, і це вже факт.

Як пояснити Майстрові таке скорочення зони пошуку, чоловік ще не вирішив, тільки здавати цілителя не збирався. З такими, як Грейс, краще дружити! Тим більше, він у боргу перед ним…

- Ти впевнений у своєму рішенні? - Майстер, як завжди суворий і зібраний. Жодного зайвого руху, жодної недоречної емоції.

Рівер стояв перед головою Таємної канцелярії і повідомляв про проведене ним особисто розслідування. Не все в його розповіді гладко, але причепитися буде складно. Головне зберігати спокій та впевненість.

- Так, Майстре. Я проаналізував усі отримані від агентів дані, соуру варто шукати за містом в одному з маєтків. Туди простіше привозити «корм» і не мозолити очі сусідам, там мінімальна кількість патрулів і найлегше знищувати докази. Думаю, варто перевірити територію довкола столиці близько шести тисяч сажнів. Це найоптимальніша відстань.

- Добре, - погодився чоловік. - Візьми з собою агентів, і поспостерігайте за маєтками. Тільки жодної самодіяльності! Ми не знаємо, скільки там зловмисників і скільки істот вони вже вивели. Якщо помітите щось підозріле, дайте знати.

- Слухаюсь!

- Цього разу вони не повинні втекти! Будьте уважні та максимально обережні!

- Прийнято! – Рівер відсалютував і вийшов. Слава богам, все минулося, як по маслу. Тепер справа за ним. А він уже свого не проґавить!

 

Ізмір Каррітер Азарійський

 

Додому повернувся мов не в собі. З одного боку було радісно, ​​хоч радіти, начебто й нічому, з іншого, він уже сумує за новим знайомим. Чи старим? Хіба таке взагалі буває? Як можна мати теплі почуття до першого стрічного? І якщо вони раніше дружили, чому зараз Саша тримається так, ніби вони чужі. Вони посварилися? Ізмір чимось образив його?

У двері його особистих покоїв постукали.

- До вас завітав принц Реньє. Інкогніто! – відзвітував дворецький, чоловік, середнього віку, з дуже спокійним характером. Азарійський завжди заздрив його флегматичності. – Накажете провести його до золотої вітальні?

Ізмір навіть підвівся у кріслі, в якому до того встиг влаштуватися.

- Якщо інкогніто, тоді, веди його прямо сюди, - зрадів хлопець. – І накажи подати талласійського сидру та ще щось на твій смак.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше