Саша. Як врятувати імператора

16 розділ

Грегоріан Іврей Джордан Азарійський, голова Таємної канцелярії

 

- Майстре, викликали? - він з'явився зовсім не помітно, немов тінь від хмари в сонячний день, вона є, тільки ніхто її не помічає. Азарійський-старший навіть ледь не здригнувся. Лише роками вироблене вміння тримати себе в руках у будь-якій ситуації, допомогло не зганьбитися перед підлеглим. Хоча серце все ж таки з ритму збилося.

- Руфусе, ти, як завжди, пунктуальний, - здригнулися в усмішці губи чоловіка, що зовсім не сховалося від відвідувача. - Мені потрібна твоя допомога. Це з розряду «цілком таємно»!

Гість зрозуміло кивнув. Він не сів у запропоноване крісло, і навіть не вийшов на світло. Залишився стояти у самому темному кутку, ні до чого не торкаючись, наче привид, котрий будь-якої секунди безслідно зникне.

- Хто об'єкт? - в голосі ні натяку на емоції, лише робочий інтерес.

- Його Імператорська Величність! - цього разу уже від Грегоріана не сховалося, як ледь помітно смикнулася, у спробі здивуватися, брова. Він знав, що рано чи піно зможе витрусити із найманця хоч якусь подобу на емоції. – Мені треба знати, з ким він зустрічається поза територією палацу. Можеш виключити всі ділові зустрічі лише особисті, бажано, таємні побачення.

- Я вас зрозумів, – кивнув чоловік. - Ще побажання будуть?

- Ні! – задумливо розтер підборіддя Азарійський. – Поки що тільки стежити та доповідати.

Голова Таємної канцелярії навіть не зрозумів, дослухав його найманець чи ні, тому що наступної миті, коли він підвів очі на той самий кут, чоловіка там уже не було. Що ж, Руфус ще ніколи його не підводив, то й зараз не варто хвилюватися!

 

Саша

 

Це так дивно, відчувати, як до тебе звертається ще не народжена дитина. Ні, не словами, емоціями! Її радість від дотику твоєї руки до круглого животика мами, її тріумф, коли вона отримує першу порцію енергії Знаючої, її ситу «відрижку», коли я знову перегодувала малюка. Так! Колись, через багато років, коли все це закінчиться, і я зможу бути собою, хочу свою сім'ю! Хочу так само відчувати свого малюка і знати, що хтось може любити тебе безоплатно, просто за те, що ти його мама.

Залишилося ще два місяці, і я нарешті зможу побачити це допитливе, крикливе, ненажерливе диво, яке вже півроку спустошує мій резерв. Потрібно якнайшвидше рятувати цей світ, щоб маля змогло рости щасливою, вільною дитиною.

- Ну, от і все, - прибрала руку з великого живота Амелії. Луклан, весь час огляду та «годівлі» його крихітки, був поруч. Ось він, справжній чоловік, готовий за свою сім'ю і в вогонь, і в воду. - Трохи полежіть, щоб дитина заснула, і можете йти на кухню. Тільки постарайтеся хоч інколи відпочивати. Не можна цілий день стояти на ногах!

Жінка лише радісно закивала. Угу, знаю я цей її жест! Все забуде, як тільки зариється у своїх баняках та каструльках. Що поробиш, якщо готувати – це її пристрасть. Чоловік суворо пожурив дружині пальцем і подався на вихід.

- Як твої справи, Сашо? - запитав він, коли ми вийшли за двері.

- Все гаразд, - постаралася безтурботно посміхнутися. Сподіваюся, у мене вийшло. Не хочу втягувати цю чудову сім'ю у свої проблеми ще більше. Вони й так занадто багато знають.

- Добре, якщо так, - погодився чоловік, проте подивився уважніше, ніж зазвичай. - Але, якщо що, дай знати! Ми допоможемо всім, чим зможемо.

- Я знаю! - тепер моя посмішка була на сто відсотків щирою. Чого мені боятися, коли за моєю спиною такі друзі? З усім впораюся!

Вечір проходив абсолютно звичайно до тих пір, доки двері закладу не відчинилися, пропускаючи всередину величезного, під два з лишком метри, кудлатого чоловіка. Десь я його вже бачила!.. Не може бути! Він що, прийшов мене вбивати прямо тут? Та НУ! Зовсім здурів? Може, це я щось відбила йому минулого разу?

Стіл, який зайняв найманець, мав обслуговувати Вік, та пославши хлопцеві застережливий погляд, вирушила сама. Думаю, нам варто поговорити. Не вірю, що його з’ява – це випадковість!

Мовчки присіла навпроти чоловіка, проігнорувавши шоковані погляди постійних клієнтів. А ось і вони, уважні чорні очі, які споглядали не одну смерть, у яких навіть відображення не видно. Ми дивилися один на одного, не промовивши жодного слова, хвилин десять. Як не дивно, першим здався найманець. Він перевів спокійний погляд на карракала, хмикнув і поманив пальцем Віка. Поруч зі мною, притулившись до ноги, лежав вірний друг і соратник Куро. Ого! Я навіть не відчула його наближення. Це у ворога такі надздібності, чи я якимось чином перекрила наш зв'язок?

- Ти вже зрозумів, хто я, - голос у чоловіка виявився досить приємним, сильним, з легкою хрипотою.

- Хіба я схожий на дурня? - відповіла в тон, так само спокійно і впевнено. Чомусь я навіть заспокоїлася. Вперше за останні два тижні страх відійшов, залишивши на своєму місці легку цікавість.

- Ні, - реготнув найманець. Він замовив собі випити, і коли хлопець пішов, знову глянув на мене. - Ти дивний, знаєш!

- Дивно це чути від найманця, який прийшов поговорити по душам зі своєю жертвою! - звідки в мені стільки самовпевненості? Адже я ніколи так себе не поводила!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше