Саша. Як врятувати імператора

18 розділ

Ізмір Каррітер Азарійський

 

Заснувши на своєму ліжку, хлопець знову опинився в тому дивному місці, яке ось уже четвертий місяць його переслідує. Зазвичай, він погано розуміє, що відбувається, і мало що пам'ятає, проте цього разу все було трохи інакше. Мабуть, його голова, насправді, була надто забита думками, коли сновидіння викинуло хлопця біля самої брами Великої Імператорської академії. Та й свідомість залишалася більш ясною, чи що. Думки, з якими засинав, так само гризли мозок, наче віргли зерно в недолугого господаря. А ще він виразно пам'ятав те місце біля озера, де минулого разу зустрів Грейса. Цікаво, цілитель лише вигадка його стомленого мозку, чи його також іноді закидає в цю дивну реальність?

Вирішивши перевірити свою теорію, Ізмір вирушив знайомою стежкою до академічного водоймища. На місці нікого не було. Що він відчув? Напевно, розчарування… Все ж таки, набагато приємніше гаяти час до ранку в компанії з кимось, ніж на самоті.

Скільки минуло часу, хлопець не зрозумів, та про появу гостя сповістив легкий вітерець, що промайнув над поверхнею води. Що вже саме по собі дивовижно у світі, де все застигло нерухомо.

- Що ти тут робиш? - запитав Саша, опускаючись поруч біля кромки води. Його долоні засвітилися, наче охоплені вогнем, а невдовзі з цього полум'я вилетіло з десяток яскравих золотих сфер.

- Що це? – захоплено спитав Азарійський. Здається, йому вже доводилося бачити щось подібне раніше?

- Тренуюся, - байдуже відгукнувся хлопець. – То що ти тут робиш?

- Сиджу, - посміхнувся бойовик, намагаючись упіймати сферу, яка зависла якраз навпроти його обличчя. Та спритний вогник ухилився убік, не дозволивши себе торкнутися. – А ти справжній чи черговий плід моєї уяви?

Глибоко у серці Ізмір дуже сподівався на перший варіант. Враховуючи втрату пам'яті та перевірку кількома менталістами на чужорідний вплив, він уже обмірковував, а чи не звернутися до цілителя душ. Може, він насправді хворий?

- Хто його знає… - знайшов Грейс третій варіант відповіді. - Не думай про це. Що тебе гризе?

Олександр ліг на траву, підклавши руки під голову. Герцог навіть підзавис від умиротворення, що відбилося на знайомому обличчі. Цілитель просто відпочивав... від усього! Можливо він правий? Можливо, варто все відпустити та розслабитися?

- Знаєш, я вже не впевнений, чи повинен все так близько приймати до серця… Може мені просто полежати поряд з тобою?

- Чудова ідея, Ізміре! – погодився хлопець, дзвінко засміявшись. – Просто відпочивай!

Здається, він заснув. А коли розплющив очі, над головою було все те ж сіре нерухоме небо. Думки плавно перетікали з однієї в іншу, поки не набули чіткості.

- «В день, коли на небі зійдуть два сонця, і кров'ю затопить світ, Він повернеться. Крізь сіру імлу прийде смерть, пожираючи все на своєму шляху. Якщо Захисник упаде, порятунку не буде! Бережіть Захисника!.. Передай Їй: час закінчується…»

І тиша у відповідь. Хлопець навіть на ліктях підвівся, перевіряючи, може він сам із собою розмовляє. Саша стояв біля самої води, дивлячись ніби в нікуди. Як жива статуя із застиглим смутком на обличчі. Що це з ним? Ізмір підірвався та попрямував до знайомого.

- Не бери в голову! - спробував він зруйнувати важку атмосферу. – Це пророцтво навіяла Крейгу жриця богині Морани. Та й що це за передбачення? Так, нісенітниця якась…

- Передаси Раяну: "Вона почула"! – відповів Грейс сиплим голосом.

- Що?

- Настав час прокидатися! - Раптом цілитель з силою штовхнув бойовика в груди, і той прокинувся у власному ліжку в гуртожитку.

«І що це щойно було?» - промайнуло в голові. Серце шалено товклося, в горлі кому і трохи нудить. Відчуття, ніби його скинули з величезної висоти. Що за напасть з ним твориться?

 

Саша

 

«Я тебе почула, Морано! Я тебе почула…»

Тренування! Все, чим я займалася останні півтора місяці. Щодня, вранці, після занять та ввечері. Біг, фехтування, бій з кинджалами і навіть з палицею. Вечорами практикувала всілякі бойові заклинання, у яких змогла розібратися.

Втомилася, виснажилася, хлопці навіть погрожували зводити мене в лазарет, якщо не припиню над собою знущатися. Єдиним, хто був до божевілля задоволений покращенням моїх фізичних даних, це менторас Грозов. Він навіть перевів мене на майданчик для третього-четвертого курсу бойовиків. Ніхто не розумів, навіщо це мені, але й пояснювати щось я не намагалася.

Кілька разів приходив Ізмір, заводив дружні розмови, розпитував про минуле, та найчастіше наше спілкування швидко згорталося. Мені не було чого йому сказати! Нехай просто не сується, тоді точно не постраждає. Не хочу ще раз заліковувати його рани. Я ніколи не забуду той місяць очікування не зрозумій чого. Досить!

З навчанням все йшло значно складніше. На неї просто не залишалося часу. Добре, що Гур рятував. Іноді він просто переписував для мене конспекти, іноді підсовував шпаргалки, а одного разу навіть дав списати контрольну. Горійський шаленів, кілька разів викликав на килим, проте довести нічого не зміг.

Ось так я дочекалася того дня, коли за мною прибіг Вік. Захеканий, переляканий, з тремтячими руками, він чекав мене біля воріт академії. Це був вівторок, і виходити нам категорично заборонено, але я вже давно домовилася з паном Вібельманом про маленьке порушення правил. З мене не складна у приготуванні мазь від артриту для його матінки раз у квартал, а він заплющить очі на мою втечу з території академії.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше