19 розділ

Саша

Минуло близько двох годин, коли в Амелії почалися пологи. На той час мандраж трохи вщух, напевно, я просто звикла до всього, що відбувалося довкола. Слава всім тутешнім богам, у жінки були абсолютно фізіологічні пологи. Як то кажуть: немов за книгою!

- Так, Олександре, зараз, коли я скажу, ти накладеш легке знеболювальне заклинання, - керував моїми діями цілитель. – Амеліє, коли відчуєш, що час, тужся!

Загалом все відбувалося само собою. Був момент, коли прийшов ледь вловимий відгук від малечі. Вона злякалась! Але маленький імпульс сили, який я непомітно відправила, швидко простимулював крихітку до народження. Вона знову зголодніла, і не отримавши ні на грам більше, таки вирішила, що пора вже народжуватися.

Це було справжнім дивом! Маленький, зморщений, брудний карапуз кричав на все горло, сповіщаючи усіх про своє народження.

- Тримай! – вручив мені дитину пан Рандум. - Оглянь, очисти дихальні шляхи і приклади до материнських грудей, нехай дитина поїсть. Знаєш потрібні заклинання?

- Звичайно, - відповіла, беручи до рук маленький скарб.

Застосувала як заклинання, так і підживила енергією. Незабаром її Іскра розкриється настільки, щоб самостійно поглинати необхідну кількість енергії ззовні, а поки, враховуючи «забрудненість» середовища магією соуру, поставила фільтри на її магканали. Вони вбережуть крихітку від чужорідного впливу.

В момент, коли я передавала дитину матері, до кімнату увійшов блідий, як стіна, Луклан.

- Видихніть, пане Хілл, - усміхнувся цілитель. - З вашими дівчатами усе гаразд! Вони дуже сильні та сміливі, оберігайте такий скарб…

Більше нам там робити не було чого. Чужому щастю не потрібні свідки.

- Вип'єте елю за здоров'я новонародженої? – запитала у пана Рандума, увійшовши до обідньої зали.

- Не відмовлюся, юначе, - зрадів чоловік, присідаючи на стілець біля барної стійки. - Ти сьогодні показав себе справжнім сміливцем. У моєму випуску багато хто втрачав свідомість, вперше почувши крики породіллі.

- Що ви? - відмахнулася, наповнюючи кухоль запашним напоєм. - Страшно було до трясучки у колінах, але я ж був не один ...

- Мені сподобалося з тобою працювати, Олександре, - відпивши великий ковток елю, продовжив цілитель. - Якщо хочеш, я можу тебе взяти до себе в клініку на літнє стажування. Що скажеш?

- Було б чудово! – щиро зраділа. Пан Рандум розумна і врівноважена людина. З ним легко працюється, він добре навчає. Якщо виживу, обов'язково прийду до нього на практику! Такий шанс втрачати не можна!

Грегоріан Іврей Джордан Азарійський, голова Таємної канцелярії

- Доповідайте! - Грег так само сидів у своєму сірому кабінеті, розгрібаючи гори донесень. Коли він востаннє був удома? А коли востаннє нормально спав чи їв? Ніяк не згадати! Здається, ніби вічність пройшла з того часу, як у столиці з'явилося ця мерзенна істота, отруюючи його існування.

- Скориставшись порадою інформатора, ми прошерстили весь персонал, включаючи прибиральників, кучерів та двірників. В результаті: два запійних алкоголіки, один боржник, програвся в карти того тижня, один шпигує для свого родича, але так, нічого серйозного. Усіх від роботи усунули, папки зі справами у вас на столі.

- Ще щось? - скривився герцог, уявивши, як зараз копатиметься  у цьому бруді.

- Так… Тут таке діло… – зам'явся слідчий.

- Не тягни! - зсередини піднялося роздратування.

- Єдиний, хто підпадає під підозру в шпигунстві, хто не має гідного алібі, і хто знайомий безпосередньо з покійним графом Баккером, це Артур Велінгтон!

У кімнаті повисла гнітюча тиша. «Зрадник»! Це слово повисло в повітрі, мов у киселі. Велінгтон останній, на кого могла впасти підозра. Але якщо залишатися до кінця чесним із самим собою, він найкраща кандидатура. Якби Азарійський шукав собі інформатора, секретар голови Таємної канцелярії став би головною кандидатурою.

- Чим його підкупили? - горло здавило до хрипу. «Візьми себе до рук, Грегу! Він не перший, хто зраджував тебе. Пора вже звикнути!»

- Його племінник, Марк Артур Роквел, шести років від народження, зник півроку тому.

- Чому не велися пошукові роботи? – насупився чоловік.

- Про викрадення ніхто не повідомляв, - приголомшив Майстра підлеглий. – Ми дізналися, допитавши слугу, котрий працював в домі Роквелів. Після викрадення через кілька днів всю прислугу замінили, включаючи нянечок дитини.

У кімнаті знову повисла мовчанка. Голова Таємної канцелярії вирішував, як йому вчинити: по совісті чи за законом. Якщо по совісті, то Артура варто зрозуміти, допитати, призначити покарання, можливо навіть звільнити, а якщо за законом, то після карцеру та ретельного допиту його слід засудити і стратити. Герцогу вже неодноразово доводилося виносити страшний вирок винним, проте ще жодного разу не робив цього для свого друга.

- Відведіть його в кімнату для допиту, - згодом заговорив Азарійський. - Я сам з ним поговорю!