Саша. Як врятувати імператора

32 розділ

Саша

 

Першу добу після того, як прийшла до тями, я просто від'їдалася і відлежувалася. Було так добре! Нарешті я відчула себе по-справжньому відпочилою. А враховуючи, що весь цей час поряд була бабуся Рогнеда, моїй радості не було межі. Все ж таки, за півроку я дуже а нею скучила!

Спочатку, я смикалася від кожного шурхоту, очікуючи чи то приходу місцевої інквізиції, чи то чергового нападу найманців. Все ж таки, не вірилося, що Філліда так просто спустить мені з рук вбивство її вихованця.

Про те, хто винен у всій цій катавасії із замахами, Азарійський-старший дізнався не від мене. Хоча довгу розмову з деякими поясненнями довелося таки витримати.

Я знала, що чоловік в курсі про те, хто я насправді, та ні він, ні тим більше я цієї теми не порушували. Не знаю, чим він керувався, а я щиро боялася наслідків своєї витівки. Надія уникнути покарання теплилася в душі, міцнішаючи з кожною хвилиною. Може, вони вирішать, що я надто корисна і не вбиватиму мене?

Ізмір увірвався до кімнати в середу, ближче до полудня. Я встала, щоб спуститися до обіду. Легка слабкість, яка спостерігалася з учорашнього дня, поступово минала. Часу розлежуватись зовсім не залишилося! Ліерд Грегоріан обіцяв прихопити мене на військову нараду, яку збирав імператор. Сподіваюся, разом ми щось таки вирішимо!

- Тебе вже випустили? - посміхнулася хлопцеві, застібаючи жилет. Чоловічий одяг мого розміру приніс слуга і, нічого не пояснюючи, залишив на стільці. Що ж, я вас зрозуміла, пане головний слідчий!

Азарійський молодший завмер у дверях, не дозволяючи пройти батькові, котрий невдоволено скривився за його плечем. Що це з ним? Запитально підняла брову. А наступної миті, не кажучи ні слова, він вихором підхопив мене на руки і вп'явся в губи!

«Що-о-о?»

Відійшовши від шоку, боляче заїхала йому у вухо. Що він творить? З глузду з'їхав? Серце билося в грудях, мов шалене. Здається, це можна було почути навіть на відстані! Переляканими очима глянула на бойовика. Щоки горять, очі гарячково блищать, але погляд щасливий, до божевілля. На пиці один суцільний захват і недовіра!

- Сашо, я…

- Мовчи! - розлютилася! Так, була ймовірність, що до нього повернулися спогади, була величезна ймовірність, що зв'язок, який сформувався між нами, він сприйме, як щось набагато більше. Але цілуватися! Та ще й у присутності сторонніх! Не питаючи ні моєї думки, ні дозволу! Приб'ю гада!

Ізмір збирався щось заперечити, я це бачила, проте слухати не стала. Мені не потрібні його виправдання! Не маленький, настав час навчитися себе контролювати! Чи він думає, якщо його вибрало Джерело, то тепер можна не зважати на інших? Не на ту напав! Бісить!

- Чим можу допомогти? - звернулася до голови Таємної канцелярії, обминаючи застиглого в розгубленості хлопця.

Чоловік перевів погляд із мене на сина, ледь помітно всміхнувся, але промовчав. Молодець! Знає, коли краще не лізти, якщо тебе не питають!

- Нараду перенесли, - відповів герцог, ігноруючи гнівний погляд Азарійського-молодшого. Я відчувала його емоції як свої. Хлопець ще не навчився приховувати їх: радість, захоплення, шок і злість стрімко змінювали одне одного. - Обід доведеться скасувати. Ви зможете потерпіти кілька годин?

- Батьку, - втрутився бойовик, - Саша ще надто слабка, щоб відвідувати такі заходи. Можливо, краще, якщо вона залишиться тут, під наглядом цілителів!

Міцно стиснула кулаки. Ще слово і я йому вріжу!

- Думаю, - суворо заперечив Азарійський-старший, - це вирішувати не тобі!

- Але, батьку, я наполягаю!..

- Не смій! - ВИБІСИВ! Як він мене розлютив! Звідки в нього це бажання мене привласнити? Я що, річ? Зрештою, я жива людина! Сила, яка після смерті трохи бунтувала, зірвала перші два щити, запалюючи на пальцях золоті іскри. «Дихай, Сашко! Дихай!»

Куро, в ту ж мить, з’явився поруч, грізно рикнувши у бік майбутнього імператора. Мій маленький захисник! Почухавши його за вушком, поступово почала заспокоюватися. Потрібно брати себе до рук! Зв'язок двосторонній, його запальність погано на мене впливає!

- Ходімо, - спокійно, наскільки змогла, відповіла голові ТК. - Не можна змушувати імператора чекати!

Через півгодини і коротку прогулянку в чорній, як ніч, кареті Таємної канцелярії, ми всією чесною компанією ввалилися до зали засідань. Там зібралося безліч народу: від імператора і міністрів, до військових генералів і навіть ліерда Бурш'є.

- Ласкаво просимо, мій друже! - підвівся нам на зустріч монарх. – Ми вас уже зачекалися!

Те, що чоловік звертається до мене, а не до свого брата чи племінника, я зрозуміла лише за хвилину, коли він міцно потис мою руку. Шок! Та що сьогодні за день такий? З глузду мене вирішили звести?

- Ліерди, - звернувся імператор до присутніх, - дозвольте представити вам людину, яка врятувала не тільки моє життя, а й багатьох жителів Алеррама! Олександр Грейс, єдиний в Імперії маг життя!

У залі зчинився галас. Чоловіки, здивовано перезираючись, обмінювалися своїми думками, розглядали мене, тицяли пальцями, хіба що на зуб не куштували. Здається, я викликала фурор!

- Чому у мене таке відчуття, що я про це знав? – пробурмотів директор академії. Винувато посміхнувшись, відвела погляд. Вибачте, ліерде Буршье, та ви стали моїм піддослідним кроликом зовсім випадково.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше