Секретарка для мільярдера

Розділ третій

Було жарко. Навіть дуже. Здавалось, жар розтікався всім тілом, і варто мені було лише поворухнутись, як мене знову накривало палючою хвилею. Я винуватила в цьому палкий, ірреалістичний сон, повний поцілунків та… Та чогось більшого, від чого мої щоки можна було використовувати замість сковорідки для підсмаження чого-небудь.

Спогади про вчорашній день, розмиті, слабкі та дуже непевні, спалахували у мене в свідомості, неначе марево. Про Славу нагадував біль, певне, рука зараз вся в синцях. Про звіт – те, як зараз горіли очі, надто вже  я довго, певне, сиділа за роботою. А про Платона…

Ні, це не могло бути реальністю. Пан Лісовський, що говорить усілякі приємні речі, зізнається в почуттях і так далі – це не та ходяча проблема, з якою я звикла мати справу щодня. Може, я просто надто довго спала над звітами, і то все також було сном? Мені, певне, просто примарився і Слава, і те, що Лісовський сам за мене доробив документи, бо він би такими дурницями точно займатись не став. А вже про те, щоб він привіз мене до себе додому, нагодував та вклав до свого ліжка спати, і мови йти не може. Зараз я відкрию очі, побачу, що спала лобом в клавіатурі, та вся така гарна, з відбитком робочого місця на обличчі, візьмусь завершати заплановане. Може, ще й вислухаю від шефа за те, що не впоралась з усім вчасно…

Що ж, я дійсно розплющила очі. Ніякої клавіатури, правда, не було. Лише біла стіна і якийсь підозріло світлий інтер’єр. Відверто знайомий, тільки я на нього під таким кутом ще не дивилась.

Я спробувала зсунутись з місця, шукаючи адекватні причини, з яких могла б опинитись деінде, а не в офісі, навіть відповзла від свого гарячого гнізда сантиметрів на десять… І в ту ж мить мене рвонули назад.

Я…

Не сама?!

Господи помилуй, ну не може ж там бути та мерзота, Слава? Хтось, певне, забрав мене з роботи і…

І.

В мене за спиною лежав сам Платон Лісовський власною персоною. Я, власне, спала в його ліжку, вдягнена в його сорочку, а він влаштувався поруч, ще й вклав мені руку просто на оголений живіт, а сам сопів кудись мені в потилицю.

Підозри, що усе те мені не приснилось, підтвердились. Шеф був аж надто реалістичним для того, щоб це видавалось мені сном. Ще й, помітивши крізь сон, що я намагаюсь вибратись з його обіймів, нахабно підгріб мене під себе, обійняв міцніше і щось ледь чутно пробурмотів.

Отже, Поліно, вітаю. Ти встряла по самі вуха.

Вчора я від шоку багато чого йому наговорила. А у відповідь почула ще більше. З одного боку, мене, як будь-яку нормальному жінку, мало б тішити те, що я дізналась, з іншого… З іншого, я не настільки дурепа, щоб ось все те, що я дізналась, викликало в мене хоч трошечки позитивну реакцію. Бо Платон Лісовський – не та людина, якій треба довіряти. Ой ні.

І, судячи з того, що він зараз таки лежить поруч зі мною, наміри у нього серйозні. Не такі серйозні, щоб взяти мене за дружину, де там. Скоріше, такі, щоб звалити мені на голову чергові неприємності, а ще закохати в себе по вуха. Можна подумати, я до того була не дуже…

Ні. Ні-ні-ні, так далеко я думати не буду, нема чого себе зайвий раз видавати.

Я видихнула і прокрутила в голові вчорашні події. Між нами з Платоном нічого не було, ну, принаймні, нічого, що я запам’ятала. На чоловіка, що поліз би до непритомної, він не схожий. Зрештою, Лісовський не така вже сволота та бабій. Навіщо йому змушувати жінок до чогось, якщо абсолютна більшість сама на все згодна?

Отже, як підказує мені здоровий глузд, після того, як я вчора заснула, не відбулось нічого. Ну, крім того, що він заліз до ліжка і мене обійняв. Все інше мені, здається, просто наснилось. Інакше відчувала я б себе зараз трошки по-іншому.

Ця думка заспокоїла. Я видихнула та спробувала обережно вибратись з обіймів Лісовського. Мені треба перевдягнутись у що-небудь, а потім тихенько поїхати звідси подалі, доки…

– Поліно, – хрипко прошепотів він мені на вухо, – не йди.

Сильні чоловічі руки обхопили ще міцніше. Тепер я притискалась спиною до його оголених грудей. Платон як завжди ні в чому себе не обмежував і спав майже оголеним, добре, що хоч у білизні, а те, що я тут лежу поруч, його хвилювало мало – ну лежу і лежу, в чому проблема? Мені навіть може бути приємно, чи не так?

– Платоне Дмитровичу, – прошипіла я, – ми з вами керівник та підлегла, а не коханці.

– Завжди можна перейти до другого пункту.

– Не можна, – запротестувала я. – Будь ласка, приберіть руки. Я маю встати.

– Нащо? І ми вчора перейшли на «ти» та перестали використовувати по-батькові у нашому спілкуванні, чи не так?

– Не так. Я на це згоди не давала.

– Ну, вважай, що це мій наказ. Як керівника, – зітхнув він, а тоді, помітивши, що я відсунулась вже сантиметрів на десять, знов рішуче повернувся на місце. – Спи, ще рано.

– Це незаконно, – я спробувала скинути його руку. – Змушувати жінку до сексуального контакту.

Платон зітхнув.

– По-перше, – він все-таки ослабив хватку, і я змогла відповзти ліжком від нього подалі, – ніякого такого контакту, як оце ти щойно сказала, у нас поки що не було. І я не збираюсь нікого змушувати. Мені, знаєш, приємно вважати, що ти потім і сама погодишся, що я тобі приємний і таке інше. Згоден, це може бути дещо наївним… Та мріяти не шкідливо, чи не так?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше