Епілог

Цей буремний вечір майстер Кха-Ноор марнував у своєму кабінеті, чекаючи на запізнілого гостя.

Гроза, що насувалася, вочевидь, не обіцяли позбавлення від головного болю, який зазвичай супроводжував такі погодні явища та збудження магічних полів. А напруга у світі вочевидь зростала.

Зеленувата скляна куля та маленька настільна лампа освітлювали стіл чаклуна, застиглі в робочому моменті рукописи, ледь проявляли його кремезну постать, що рухалася в роздумах вздовж стіни з вікном.

Нарешті, Кха-Ноор утомлено потер перенісся під круглими окулярами:

“Де ж ти, Костянтине, спопелили в тебе дракони!”

Він відчував себе достоту втомленим. А чи може — старим для усього, що відбувалося. Якби ж то тут був Аделазіус... Може, він би допоміг дієвою порадою серед галасу думок поважних членів Колегії та нестерпної тиші його власної емоційної порожнечі...

Нарешті, хтось тихенько постукав у двері. Грім сповістив про прибуття посланця.

-- Нехай увійде. Хутчіш.

Лисуватий загорілий чоловік середнього зросту, з геть непримітним обличчям увійшов і вклонився Великому Майстрові (такий міг найліпше зійти за селянина чи рибалку з околиць Пурпурових Печер).

-- Вітаю, Костянтине.

-- Вітаю, Майстре.

-- Розповідай, що вділося тобі дізнатися.

Чоловік стенув плечима.

-- Місія моя — важка, мілорде, через те, що Орден Темної Сутності цілком володіє Гельгардом, і будь-які дії там є небезпечними. Відтак, інформація, що я її зібрав за твоїм наказом, припускаю, є неповною, а може бути, й неточною...

-- Викладай, що є.

-- Кріштан, син Ганнари, став новим королем міста, однак його повністю контролюють братчики. Є дані, він збирає нове військо, однак для чого — поки невідомо.

Це було погано. Дуже погано.

-- Що чути від Аранни?

-- Вона особисто вчинила два нальоти на Гельгард, проте — нічого серйозного. Темне поле довкола міста стало як ніколи сильним, відтак, навіть дракони не наважуються із ним зв’зуватися.

-- Так... А Щур?

-- Як ти й передбачав, Одро втік туди ж, до двору Кріштана та Мельхиседека. Він напевне є причетним до вбивства Лонгріна, а також того, що сталося з майстресою Рімеєю та герцогом Тібо. Він може бути вельми небезпечним супротивником для нас...

-- А що ж про Рімею? -- серце чаклуна тоскно стислося.

Костянтин стенув плечима знову.

-- Не маю інформації. І співчуваю.

-- От курва! Ну, добре! Дякую за службу, друже, повертайся до міста й чекай на наших агентів. Вони прибудуть за тиждень. Ти маєш надати їм всіляке сприяння у їхній місії.

-- Слухаюся, Майстре. Є ще дещо.

-- Кажи, Костянтине.

-- Є свідчення торговців, що ночували в оазі в околицях Гельгаруму. Точніше — одного з них. Він один урятувався...

-- Що ж сталося з іншими?

-- Привид. Той бідолага розповідає: коли усі поснули, посеред ночі почулися крики. Він прокинувся й побачив сум’яття: чорний вершник рубав людей мечем при повному місяці...

... Коли усі загинули, крім одного, той підняв його над землею, вирячився синім вогнем своїх страшний очей, та мовив потойбычним голосом послання.

-- Що ж він сказав?

-- Сказав: “Іди до міста. Передай їм: справжній Король повертається”.

Закінчення першої частини.

Скільки всього є в світі, про що ми забули.

Ще більше — того, про що ми не знали.

Без ліку — що не дозволяємо

собі уявити...

(С) Windy Lis