Глава 3

Костю я знайшла дуже швидко. Він ,як завжди,стояв у кінці коридору з книжкою. Ну це ж нісенітниця, якщо ми не побачимо нашого ботана з книжкою. Але зараз він стояв тому ж самому місці і повторював. Хлопець мав типову зовнішність заучки. Він був невеликий на зріст, великі окуляри, тілом він слабенький, неслухняна чуприна ,яка завжди допомагала йому бути схожим на 15-річного підлітка. Все підходить під його образ. Звичайно, красою його природа не нагородила,а от розуму сповна. Тому й до нього всі часто звертаються за порадою і він радо допомагає. Ну, можливо,не радо,але в нього просто не має іншого виходу. Бо всі студенти його поважають лише, тому що він відмінник. Ось так от. Я підійшла до хлопця і спитала:

–Привіт,Костику, сьогодні ж екзамен з історії ти ж пам'ятаєш.Костю,в мене така біда, така біда. Моїй подрузі цілу ніч було погано і я не відходила від неї ні на хвилину,тому я не виспалася і не встигла ще й підготуватися. Чи можеш ти мені допомогти в чомусь?–прощебетала я на одному диханні.

–Ой, Ліно,Ліно, бачу я ,як ти не виспалася ,але  виглядаєш ти,наче кінозірка. Тому не знаю чи зможу я тобі чимось допомогти,–промовив хлопець.

–Ну, Костику,ти ж знаєш ,що дівчина завжди повинна виглядати гарно. Ну допоможи!!–сказавши це,я закотила оченята ,як той кіт зі Шреку і чекала.

–Але,Ліно,я вже не встигну тобі щось розповісти.

Ну все рибка спіймалась на гачок . Залишається тільки витягнути її. Тобто,він хоче мені допомогти,але трохи вагається.Зараз я на нього трішки надавлю. І я дуже повільно вивела свою оголену ніжку вперед.

–Ти все встигнеш,любий,ну будь ласка!–сказала я і посміхнулася наймиліше, як тільки могла.

–Ну добре.

Єсс...Рахунок один нуль на мою користь. Я перемогла ,знову. І , звичайно,безпрограшною була моя тактика «голосочок,очі,ніжка та усмішка». Від неї ще ніхто не утримувався,окрім одного чоловіка,мого брата. Він кремінь і ніколи не піддається на всі мої штучки,як я не стараюся. Але Костя не мій брат і як усі інші легко піддався моєму впливу. І вже зараз він мені щось дуже яскраво розказує про діячів того часу і про їхні славетні подвиги. Він так палко розповідав ,що я , навіть, намагалася щось запам'ятати. Але ну не можу я це все запам'ятати –це не для моїх жіночих мізків,тим паче в мене ще з пам'яттю бувають проблеми. Тому тут вже нічого не зробиш. А зараз я швиденько хотіла припинити цю промову. І я сказала:

–Костю,велике тобі дякую за допомогу.Ти справжній друг!

Сказавши це,я побігла далі і в кінці коридору побачила  своїх дівчаток-однокурсниць . Хотіла вже підійти до них,але я тут я чую бурчання на цілий університет.А хто ж це ? Правильно,це мій шлунок. Він не отримував їжі ще від вчорашнього дня і тепер тут співає пісні. І як я могла забути про цей священний ритуал –сніданок. Ну добре, зараз збігаю до їдальні ,куплю собі булочку та поїм нормально. Та не так сталося,як хотілося. Тільки я хотіла  йти в їдальню,як  дзвонить дзвінок на пару. Ну , молодець Ліно,мало того ,що ти майже нічого не знаєш з історії,ти й ще ,й голодна. Браво, просто браво,аплодую собі стоячи. Але іншого виходу не було і я пішла за всіма студентами на розстріл,ой тобто на екзамен.