Глава 4

Коли я зайшла до аудиторії,то побачила,що всі місця були вже зайняті. Лише одне місце з самого верху було вільне ,ніби воно для мене готувалось. Ну нічого мені не залишилося,як туди піти. Ідучи нагору ,в моїй голові роїлося  безліч думок. А чого так люду багато? Це ж ніби екзамен ,де всі мають здавати індивідуально.Нічого не розумію. Коли я всілася на своє місце ,професор почав викликати один за одним студента. І тоді до мене дійшло,що сьогодні у нас привселюдний екзамен. Професор дуже уважно сидів і слухав кожного. А я намагалася згадати,як його звуть . І все-таки не згадала. Бо , звичайно, побувавши на одній лекції  і так-сяк слухати. То, навіть,можна не намагатися запам'ятати його. Бо це просто не можливо. Цей професор викликає один за одним студентом і потихеньку підходить черга і до мене, і він каже:

–Таліна Ковальська.Відсутня!

Мене аж пересмикнуло  від його слів. Ні ,не від того,що він так впевнено сказав про мою відсутність. Мене пересмикнуло  від того ,що він назвав мене Таліною.Моїм повним ім'ям  мене вже давно ніхто не називав і правильно робив.Бо я всім серцем ненавиджу це ім'я Чому? А я не знаю. Коли моїм батькам прийшла в голову така думка назвати мене Таліною,вони в той час були в Америці. І подумали, якщо ми будемо жити в Америці,то вони будуть називати мене Талі,а якщо в Україні , то Ліною. Просто, геніальна логіка , нічого не скажеш . Звичайно,в Україні всі мої  друзі та близькі називають мене Ліною.Хм, спробували б вони назвати мене по-іншому, було б їм геть не весело. Проте деякі особи називають мене по -офіційному. І ось цей професор- це і є та деяка особа. Але зараз вже не важливо Таліна я чи Ліна треба якось розрулювати мені ситуацію і я сказала

–Пане професоре,Ліна Ковальська тут,–дуже чітко сказала я,акцентуючи увагу на своє ім'я.

–Оу,пані Ковальська , власною персоною і без охорони.Я здивований,–знущається він. Ще й перед студентами принижує . Просто клас!!.Ну я йому зараз...

–Так це я , пане професоре , охорону я беру лише по святам,–відбиваю удар і кажу це з такою впевненістю,як тільки можу і задираю  підборіддя. І коли це я навчилася хамити,я й сама не знаю.

–Ооо, гордості і впертості  у вас , хоч відбирай. Ну тоді, якщо ви така смілива прошу вас сюди до мене відповісти на мої запитання.

Спускаючись,я ледь не впала,ну правда ходити на підборах ми ще не вміємо .Ну прямо «міс Грація»,що тут сказати. Я підійшла до нього і він почав мене бомбити своїми запитаннями:

–Пані Ковальська, розкажіть мені про перших журналістів і про їхні досягнення,–сказав він. А мене здивувало,з якого це часу я стала «пані». Ніби нічого такого важливого і не зробила.

–Перші журналісти зробили великий внесок для історії того часу,–припустила я чи скоріше фантазувала.Бо моя фантазія мене завжди виручала і зараз я сподівалася,що вона мене не підведе .

–Ой, цікаво,цікаво. Вони зробили дуже-дуже величезний внесок. А скільки їх було?–питає професор.

–Кого?–я щось вже нічого не розумію.

–Журналістів,–каже він з глузливою усмішкою .Та він ,що знущається з мене чи що?

–Професоре.–Чорт,як його все-таки звати. Ну не пам'ятаю я .Ну добре, не важливо.– Професоре,журналістів було достатньо для того ,щоб творити історію.

Звучало це , звичайно, дуже пафосно,але якщо розібратися –то це було повна дурня. Але іншого виходу у мене не було ,треба було якось відповісти панові 

Але професор сидів ,на диво,спокійний, він лише поправив окуляри і сказав:

–Ех, Ковальська, якщо у вас  у майбутньому не складеться з журналістикою,не йдіть на акторське. Ну не виходить у вас грати вашу роль. Я з самого початку зрозумів ,що ти нічого не знаєш по твоєму виразу обличчя,по тому як ти відповідала мені . Я все зрозумів  Хоча оборону ти тримала міцно,ось за це хвалю. Але ви, напевно,всі Ковальські такі горді і вперті,і йдете до кінця,–промовив він –лише твій брат трохи не такий,–трохи згодом додав він.

Я впала в секунду шоку,ну по-перше я вважала себе непоганою акторкою,бо ходила колись в театральний гурток,а тут цей професор обломав мені всю малину. А по- друге ,що мене взбізило. Чого це цей професор називає мою сім'ю впертими і гордими. І до чого тут мій брат і я зараз же вирішила все з'ясувати:

–Вибачте, шановний,але ви не має права так казати про мою сім'ю. Так, можливо ,ми маємо ці риси ,але саме вони допомагають нам в житті. Але ось ,що мене ще цікавить звідки ви знаєте мого брата?

–Сонечко,я просто припустив ,що ви всі маєте такі риси. Я точно нічого не казав. А про твого брата я дізнався недавно,десь три дні назад.  Дуже хороший хлопець .Він проводив твоїй групі лекцію по новітнім  it-технологіям .А ти не знала? А звідки тобі знати ,якщо тебе не було,–професор ще щось намагався говорити,але я вже не чула.

Мене мов прибило до підлоги.Мій брат,універ, лекція щось взагалі не клеїться. Але відчуваю дупкою,що мені буде щось геть не солодко. Мало того ,що я лекцію пропустила. Але братову!! Він же , напевно, хотів зробити сюрприз .І тут він заходить до аудиторії і не бачить Ліни. А де Ліна? А ,чорт,його знає ,де цю Ліну носить. Я й сама вже не пам'ятаю,де була та й це,вже не важливо. Я просто розумію якої прочуханки  і полоскання мізків я отримую від брата,бо йому батьки наказали строго за мною глядіти. І відчуваю,як мені буде несолодко,ой як несолодко. Але зараз, стоячи одна по середині аудиторії,я мала щось робити. І я прийняла, як я вважаю наймудріше рішення, просто піти. Бо робити мені тут вже все одно нічого .Я піднялася за сумкою і двічі ледь не впала. Ну ,а як же без цього .Ми ж без цього не можемо. Як-не-як спустилась зі сходів і без ніяких слів вийшла із залу.