Глава 8

Я сиділа в машині цього поліцейського Володі і хотіла щоб цей день швидше закінчився. Бо ж після темної ночі ,повинен настати світлий ранок. Але й в одно час я розуміла,що ранок не настане. І це все ,що сьогодні сталося– це не сон,це все реальність.  Яка мене переслідувала.Мені такі хотілося сховатися кудись від цієї реальності,але я не можу. Вона мене все-одно знайде.  Ми їхали в сторону столичного моргу. Я там ,слава богу, ніколи не була. Але ось так склалася доля ,що я повинна там побувати. Володя, ,на диво,був дуже спокійний, звичайно,чому йому переживати за якусь дівчинку з якою знайомий лише 20 хвилин. Це просто його робота. А я не могла бути такою спокійною,і хоч як я не намагалася  тримати холодне лице,я відчувала ,що починаю тремтіти,як тільки ми під'їхали до будівлі. Володя,ніби помітив мій стан і поклав свою руку на мою і сказав:

–Ти все зможеш... Ти все зможеш..... Ти зможеш...

Мене його слова зовсім не заспокоїли. І я ще сама не знаю чи зможу це зробити. Але якщо не я ,то хто? В мене немає іншого виходу. І я рішуче відкрила двері машини. Ми стояли перед величезною темною будівлею часів СРСР. Величезні двері і загратовані вікна, нагадували якусь божевільну. Бррр,як моторошно.Звичайно, зараз не час розглядати архітектуру. Але я намагаюся себе хоч якось відволікти від того ,що я  буду зараз робити.Ну добре,Ліно,давай зайди туди. Ти повинна зайти туди. Я зробила перший крок і похитнулась . Хлопець встиг мене підтримати . Кожен крок,який я робила давався мені все важче і важче. Але я дійшла і зайшла в середину. В середині морг дуже нагадував лікарню .  Володя підійшов до якогось чоловіка,щось запитав у нього. І той почав йому щось пояснювати. Але я зараз стояла і думала. Навіщо Володя все це робить? Ось це все. Сам відвіз,сказав ,що можу на нього покластися і взагалі підтримує мене. Може,він це все робить із жалісті до мене. Бо , звичайно,маленька дівчинка потрапила в таку біду і зараз я їй допоможу. І буду в її очах просто шляхетним рицарем. І вона кинеться мені на шию і все буде добре. Але все вже не буде добре. Не знаю, можливо,він це все робить з щирими намірами ,а я себе просто накрутила. Але .... Додумати далі мені не дали. Мене покликали в кімнату. Я стояла перед дверима.  І розуміла,що після того ,як я зайду туди моє життя розділиться на до і після.  Але я повинна...

Володя підійшов до мене ззаду і сказав:

–Якщо тобі буде легше ,я можу зайти з тобою,–після цих слів я здригнулася. Ні я повинна  зробити  це сама і розділити цей біль наодинці.

–Ні,я піду сама...

Сказавши це,я впевнено відчинила двері. По той бік дверей . Був собачий холод,який пронизував кожну клітинку мого тіла. Я проковтнула клубок ,який підступив до мого горла і ступила крок. По середині кімнати було воно. Видовище ,яке переді мною відкрилося,не налякало мене . Воно просто ... Воно просто було жахливе. В той момент я стояла ні жива ні мертва. І усвідомлення того,що то був мій брат . Мій любий братик,який завжди грався зі мною в дитинстві. Мій брат,який захищав мене завжди. Це був він. Я не могла ступити ні кроку,мене немов паралізувало. Я намагалася поворохнутися ,але не змогла цього зробити. Той біль і усвідомлення цього всього, пронизував все моє тіло . Я не могла плакати,я просто стояли мертва. Лише зараз я зрозуміла,як я любила свого брата . І чому я йому не казала цього раніше? Але тепер вже надто пізно,щоб зробити це. Я підійшла до нього і взяла його за руку і сказала:

–Я тебе любила,братику. Дуже любила і завжди любитиму,– сказала я і пішла на вихід з кімнати. Бо там не могла вже знаходитися.

Там мене чекав вже Володя . Він підійшов до мене і спитав:

–Як ти?

Він знущається з мене чи що?. Не хотілося , звичайно,йому хамити ,але обставини змушують.

–Як я? А я як може виглядати людина ,яка тільки що бачила тіло свого брата? Просто прекрасно. Я почуваюся краще всіх,–після цього,я  зрозуміла,що починаю падати,знову. 

Але тут Володя був прудкіший ,він  підхопив мене і посадив на стілець:

–Ліно,тобі треба посидіти трохи. І зняти ці незручні підбори, з яких ти звалишся скоро. А я зараз принесу тобі щось попити.

 Він повернувся,так само швидко, як  і  прийшов. І почав знімати з мене  спочатку один чобіток,а потім другий. Він робив це так обережно,що це могла би бути романтична сцена у кіно. Але не у нашому випадку. На заміну чобіткам ,він приніс мені бахіли. В яких я виглядала дуже кумедно,але зараз мені було байдуже ,як я виглядаю.  Я трохи посиділа і зрозуміла ,що мені потрібно їхати. 

–Володю,відвези мене в лікарню до Соні.

–Добре,але хто така ця Соня?–спитав він.

–Соня–це та дівчина ,з якою їхав мій брат.

–Ааааа,ну тоді все ясно. Добре, поїхали.

Доїхали до лікарні ми достатньо швидко. І там нас вже чекали. До нас підбіг лікар і зразу повів туди куди нам треба було. Не знаю, може,на таку гостинність для нас постарався Володя,але не важливо в принципі. Головне ,що я зараз побачу Соню. Дівчину,я побачила в кінці коридору. Вона виходила з якогось кабінету. І була вся в синцях,з ранами і взагалі ледве шла,але вона була жива. Ось,що для мене було головне. Соня мене помітила і її очі наповнилися слізьми й вона кинулася до мене:

–Ой,Ліно,–вона гірко заридала. Ось тут вже я не могла себе стримувати . І показала свої справжні почуття. Я теж почала плакати.

Я обійняла Соню ще міцніше і, плачучи, сказала:

–Соню,ми все витримаємо . Ми зможемо . Ми це переживемо. Але головне – ти повинна берегти дитину.

Вона на секунду відстронилася,а потім спитала:

–Звідки ти знаєш?

–Це не важливо,але ти повинна берегти себе і дитину. І давай будемо не тут говорити.

Вона кивнула і показала рукою на палату. Ми зайшли туди. Ця палата ні чим не відрізнялася від інших палат,вона була просто звичайною. Але в ній також відчувався запах жінки. Я сіла навпроти Соні і почала розмову:

–Соню, зараз мені дуже важко говорити. Але я  намагаюся триматися. І ти  намагайся. Так от, зараз ми повинні триматися разом, як нам важко не буде ми повинні підтримувати одна одну. Бо так нам буде легше,– дівчина кивнула на мої слова ,а я продовжила,–Соню,в тебе є сенс життя. В тебе є заради кого жити . В тебе є твоє дитя. Це дитя Данила. Ти знаєш ,як би Данило був радий народженню дитини. Ти знаєш про це. –сказавши це,я замовкла. Я була здивована сама з себе,як я можу бути така спокійна . Можливо,мої хвилини шоку вже пройшли. Тому я така спокійна. Але  зараз головне мені заспокоїти Соню.