Глава 12

Сергій

Я лежав роздратований і злий. Біля мене стояла медсестра,яка вже встигла, щось мені вколоти. Господи,як я вже втомився від цього всього. Мені , здається,що це ніколи не закінчиться. Але ж воно має закінчитися.  Лікар назначив операцію на завтра. І потім все має бути добре. Але там хто його знає ,як воно буде. Але зараз я лежав трохи втомлений,але настроювався на зустріч. Зранку,до мене прийшла мама і сказала,що зі мною хоче поговорити якась дівчина. Я, звичайно, дуже здивувався. Бо до мене вже давненько дівчата не заходили. А якщо й заходили ,то під примусом матері. Щоб мені не було так нудно. А тут сама вона до мене прийде. Хм,це щось новеньке. Хоча, зараз мені найбільше хотілося побути на самоті і нікого не бачити. Але нічого,я думаю її вистачить на хвилин десять. І ніби на підтвердження моїм думкам різко відчинилися двері. Переді мною стояла ця дівчина. Вона була доволі симпатична. Довге каштанове волосся,голубі очі ти миле личко. Ось ,що я в ній підмітив ,коли побачив вперше ,але вона була чомусь сумна. Ну , напевно,прийшла мене втішати і тому настроїлася на сумний настрій .Вона підійшла,взяла стілець і сіла поруч. А потім сказала:

–Привіт,–що ?Мені почулося?. Просто привіт. А де втішання, сльози,як їм шкода ,що зі мною таке сталося.  Я цього чекав ,бо так робили всі попередні,хто до мене приходив . А вона сказала просто« привіт». Ну я  в шоці. Але я ж чемний хлопчик,буду підтримувати з нею розмову.

–Ну привіт.

–Як ти себе почуваєш?–спитала вона.

–Я?Та все прекрасно. Я живу краще всіх. Ледь не помираю тут кожен день. Але так взагалі все нормально. Ще й завтра серце нове вставлять від людини–донора.  І тоді вже після цього життя налагодиться .–це був, звичайно,сарказм, але  б не сиділа вона тут така спокійна,я б і сказав нормально. А так.... Вона сидить ,як те миле янголятко. Яке нікого не скривдить. І в неї в житті, напевно,все прекрасно. А у мене... Нічого. Просто нічого .

–Ти серьйозно?Ти так до цього всього відносишся ? Для тебе це просто вставити серце?–вона почала на мене наїзжати. Ось воно,а я знав ,що миле янголятко ,то все маска. Я знав це.

–Слухай,–я вже вирішив встати,бо не можу я лежати ,коли на мене наїжжають ,–а ти чого добиваєшся? Прийшла тут до мене,не сказала хто ти. Іще висуваєш до мене якісь претензії. Дівчино,чого ти хочеш?

–Чого я хочу?–оооу,відчуваю дівчинка з характером. Вона вже починала кипіти.–а ти не думав ,що я пришла підтримати просто підтримати тебе.

–Підтримати мене? Ти серьйозно? Та всім пофіг на мене. До мене з власної волі вже давно  ніхто не приходив. І тут ти з'являєшся така мати–Терезеза.  Щось дуже дивно. Ну,то хто ти?–і я впритул підійшов до неї. І мені , здавалося,що я ,навіть, чую її серцебиття. Але вона стояла і дивилася , ніби крізь мене,а потім сказала:

–Прийде час ти  про все дізнаєшся,–ну і ,що це за загадковість така. Я загадки і ребуси все життя не вмів розв'язувати і зараз цього не вмію. Вона вже направилася на вихід. Але тут я помітив,що вона забула свою сумку. І покликав її:

–Гей, істеричко,ти сумку забула,– і  я подав річ їй. Чого я назвав її істеричкою? Тай сам не знаю. Бо вибісила вона мене,ось і все. Вона взяла сумку ,а потім сказала:

–Дякую,– посміхнулася вона на всі свої тридцять два зуби,а потім показала мені фак. Отакої, не чекав я від неї такого.  В тихому омуті чорти водяться. Ось це  про неї, а таким божим янголом,здавалася. Хм, здавалася. Але я не встиг їй щось вже сказати,бо стояв вже один посеред кімнати.  Ні це взагалі нормально? Прийшла ,спитала як справи, потім наїхала  на мене. Зробила винним,ще й фак показала. Нормально, нормально, нічого не скажеш,але я скоро про все дізнаюся. Дуже скоро...