Глава 35

Її усю трусило від хвилювання, яке було повністю обгрунтованим. За дверима на неї чекає чоловік, якого вона кохає понад усе на світі, якого вона бажає і якому хоче віддати себе без залишку. Це крок… це рішення – змінить їхні життя. Є до і буде після.
   Одягаючи чорний мереживний бюстгальтер, крізь який виднілись перси, вона голосно ковтнула. Узявши з торбинки такі ж самі мереживні трусики, вона обережно одягнула їх. Зітхнувши, вона узялась за важку артилерію – панчохи та підв’язки. Ще до того, як у друге зайти до ванної, Дилія залишила під тумбочкою чорні лаковані туфельки на підборах. Взуваючи їх – вона ледь дихала. Це напевно усе перебір?! Як вона до нього ось так вийде? Треба роздягтись і одягти халат. Дилія з новою силою затремтіла.
   — О, Аллах! — Дилії здавалось, що вона от-от зомліє.
   — Диліє, у тебе все гаразд? — запитав Олексій, стоячи за дверима.
   Дилія підскочила від несподіванки, але все таки промовила:
   — Все гаразд… я зараз… — облизуючи пересохлі губи, вона все ж таки вирішує вийти до коханого,… але спочатку в халаті. — Зачекай на мене у кімнаті. Гаразд?
   — Звичайно. Але у тебе точно все добре? — перепитав він, схвильовано.
   — Так. Так. — Голосніше відповіла Дилія.
   — Добре… я чекаю.
   Вона почула кроки, які віддалялися. Заплющивши на мить очі, вона намагалась заспокоїтись і привести своє дихання до ладу… але все марно. Розплющивши очі, вона подивилась у дзеркало і гордо піднявши підборіддя – усміхнулась до відображення. Одягнувши халат, вона вийшла з ванної.
   Нерішуче увійшовши до спальні, де на неї чекав Олексій, дивлячись в вікно, кудись у далечінь, вона промовила:
   — Коханий…
   Він обернувся і подарував їй усмішку.
   — Ну, що готова спатоньки? — ніжно запитав Олексій.
   — Ні.
   — Ти не хочеш спати? — здивувався він.
   — Ні.
   — А що ти хочеш? Можливо подивитись якийсь фільм? Чи хочеш можемо просто полежати і поговорити? Що хоче моя Пташечка? — невимушено запитував він.
   — У мене є інші побажання… — Дилія голосно ковтнула, переминаючись з ноги на ногу.
   Олексій лише зараз помітив, що вона на підборах, а під халатиком чорні панчохи. У нього в цю саму мить пересохло у горлі, а серце шалено закалатало у скронях. Вона готова. Готова бути його.
   — Диліє… — видихнув він і підійшовши до неї, узяв її вологі та такі холодні долоньки. — Ти дійсно готова? Дійсно хочеш цього?
   — Олексію… досить про це запитувати… я готова – бо я і так належу тобі. Проте, якщо ти ще хоча б раз запитаєш про це, я зомлію і тоді нічого нам не світить сьогодні вночі. — Дилія трималась, як могла, проте ноги на величезних підборах її підвели і вона впала в обійми Олексія.
   Він підхопив її на руки і поніс до ліжка.
   — Красуня моя… Пташечко моя… — він промовляв до неї так тихо… обережно, наче боявся наполохати. — Я так на це чекав, кохання моє.
   — І я. — Усміхнулась вона, попри хвилювання. — Я не знаю, як треба себе поводити, але я навчусь. — Прошепотіла дівчина, дивлячись йому у вічі.
   — Диліє… ти не будеш вчитись одна… мені теж потрібні уроки. Я ніколи по-справжньому не кохав… тому, я такий же новачок, як і ти… Моя душа ще не займалась коханням… — у його очах було безмежне кохання, яке він хотів віддати без залишку своїй коханій.
   — Олексію… — вона насолоджувалася кожним словом, і розуміла, що хвилюватись не потрібно… вона з тим – кого обрало її серце та душа. Скріпити цей союз – потрібно через щось прекрасне… і це їхні тіла.
   Він поклав її на ліжко і обережно дивлячись у вічі, почав розв’язувати на її талії пояс. Коли з ним було завершено, він потягнув за нього і побачив те, від чого дихання перехопило. Його кохана Пташечка прилетіла з Едему до нього. Олексій обережно, не поспішаючи допоміг зняти їй халат і знову забувся, як дихати. Її тіло у неймовірно сексуальному вбрані – було тією силою, яка може вбивати і воскрешати… кожну ніч… він готовий вмирати у її обіймах, щоб її цілунки… краса… знову його воскрешали.
   — Диліє… Ти неймовірно гарна… Неймовірно сексуальна… І я… я… хвилююсь, що…
   — Що? — Дилія ледь вимовила слова.
   — Я боюсь… зробити щось не так. Поспішити… чи наполохати тебе. — Зізнавшись в цьому, він відчув, як серце стискає невідоме і досі почуття. Почуття під назвою квінтесенція кохання. Він боявся, що не витримає… коли торкнеться її… або зробить їй боляче… Так багато запитань, яких ніколи не було. Йому стало сумно від думки, що їй може не сподобатись бути з ним.
   — Олексію… я твоя. Твоя… Будь ласка, зроби мене своєю жінкою… зроби, щоб я відчула себе у раю. — Дилія провела пальчиками по його вилиці і відчула, як він затремтів.
   — Моя, Диліє… Ти Райська Пташечка… Моя… моя… — він поцілував її ніжно-ніжно, а потім знявши із себе футболку, а з неї туфельки, ліг поруч.
   — Твоя… Твоя… — Усміхнулась вона і промовила: — А ти мій… мій…
   — Твій, Диліє… Твій… — він обережно почав звільняти її від мережива, відчуваючи, як вона тремтить і тихо зітхає. Йому треба були титанічні зусилля, щоб стриматись і не накинутись на Дилію з усією жадібністю і голодом. Його пальці знімали останній елемент гардероба – трусики. Він божеволів від її перс, животика і звабливого трикутничка.
   Вони зустрілись очима і на мить – покинули тіла, щоб зустрітись душами. Олексій встав з ліжка і почав знімати із себе піжамні штани. Він бачив, як Дилія червоніла, як важко дихала, та якою сильною вона була. Її погляд пройшовся по його тілу і Олексій уперше у житті збентежився. Обережно вмостившись між ніжками Дилії, він обперся на лікті і почав її ніжно цілувати: очі, вуста, щічки, носик, вилиці… і знову вуста.
   Дилія солодко зітхнула, коли він торкався губами її перс, а його плоть торкалась її плоті. Вона потрапляла у Рай.
   Олексій відчув тепло її дівочості усім своїм тілом. Він потрапляв у Рай.
   — Олексію… Олексію… — тихо шепотіла вона йому у губи, які знову знайшли її вуста.
   — Я хочу тебе торкатись так, як сонце -  торкається неба… Хочу цілувати тебе так, - наче метелик сідає на квітку… Хочу бути таким ніжним і лагідним, як – Янгол з яким я порівнюю тебе. Я буду обережним…
   — Я знаю… — Дилія дивилась йому у вічі і бачила сльози.
   Дилія затремтіла, коли краплина з його вій капнула їй на щічку. Їхні сльози змішались… сльози радості і повного розуміння, що таке кохання.
   — Я кохаю тебе, Диліє.
   — Я кохаю тебе, Олексію.
   Вони солодко застогнала в унісон, відчувши, як вони стають одним цілим.

   Ніжне сонце прокралось у величезну кімнату, де двоє закоханих, ще досі спали. Ніч здійснила їхні мрії – і подарувала натомість солодку втому.
   Щось унизу грюкнуло і цим самим розбудило Олексія. Він прислухався до шурхоту унизу і зрозумів, що то Синай знайшов свій м’ячик. Повернувшись у бік неймовірної красуні, Олексій усміхнувся, згадуючи неймовірну ніч, яку вони ділили на обох. Вона повністю його. Належить йому,… а він належить їй.
   Її гола спинка так і запрошувала торкнутись губами, і залишити доріжку з поцілунків. Ця дівчина вогонь, стільки насолоди він ніколи не отримував… кохання дарує ні з чим не порівняні відчуття. Він так хотів віддати їй усього себе, задовольнити її бажання і бути ніжним, що задихався від власних неприборканих емоцій і почуттів. Ця ніч – перевернула його бачення про тілесне поєднання. Нічого кращого не може відчути людина, якщо дійсно кохає. Усе… усе зводиться лише до одного – кохання. Кохання, яке відкрило в ньому найкращу його частину. Він зараз почав жити. Дихати на повні груди і тремтіти лише від єдиного доторку коханої. Він почувався щасливим.
   Обережно встаючи, він підійшов до крісла, де лежали його піжамні штани. Одягаючи їх, він помітив сліди подарунка Дилії на своїх стегнах. Його груди знову заполонила радість і неймовірне щастя. Вона його.
   Тихо, щоб не розбудити Дилію, він навшпиньках спустився униз. Привітавшись з Синаєм, він погодував його і пішов до ванної на першому поверсі. Прийнявши швидкий душ, він попрямував до кухні, щоб приготувати каву і тости з варенням, яке дав батько Дилії.

   Обережно увійшовши до кімнати, він поставив піднос на ліжко і лагідно поцілувавши свою Пташечку у скроню, тихо промовив:
   — Доброго ранку, моя красунечко… моя Пташечко. — Олексій знову її поцілував, коли помітив, як вона усміхається.
   Дилія повільно розплющила очі, і подивившись на Олексія, - зашарівшись, згадала їхнє поєднання. Воно було дивовижним… чуттєвим та ніжним. Проте, потім це була суцільна пристрасть, про яку вона навіть не підозрювала. Це і є те, що можуть подарувати одне одному лише закохані. Він зробив її своєю, а він віддав їй себе. Вона не очікувала від себе того, що робила вночі. Її тіло просто відгукувалось на дії Олексія – і це було дивовижно. Все… все було дивовижним. Так, - їй було зараз трішки не зручно, але вона б забулась про це, як тільки Олексій захотів знову забрати її у світ насолоди,… а по його очах було видно, що він цього бажає, як вона.
   — Доброго ранку, коханий. — Дилія трішки підвелась, загорнувшись у простирадло.
   — Ніч була дивовижною. — Олексій ніжно торкнувся її вуст, але не втримався і оволодів її губами, як спраглий водою.
   Дилія важко задихала і промовила:
   — Це була казкова ніч. — Усміхнувшись, вона провела пальчиками по його вустах.
   — Я дуже-дуже сильно тебе кохаю, Диліє. Ти зробила мене щасливим. — Зізнавшись, Олексій торкнувся її обличчя долонею, а вона вмостилась на ній щічкою.
   — І я безмежно тебе кохаю. І дуже-дуже щаслива! — поцілувавши його долоню, вона усміхнулась.
   — Я приніс сніданок. Голодна? — запитав він і посунув піднос до неї.
   — Дуже! Дуже голодна! — вона зашарілась у друге.
   — Це добре. Сили тобі ще знадобляться. — Його голос трішки осів, коли він натякнув на щось дуже солодке.
   — І тобі теж. — Дилія подивилась у його очі і спокусливо усміхнулась.
   — Диліє… Диліє… що ж ти зі мною робиш?! — засміявся Олексій.
   — Те, що і ти зі мною. — Широка усмішка осяяла її розпашіле обличчя.
   — Тоді швидше їсти, а потім… потім… я закохаю свою Пташечку. — Поцілувавши її у вуста солодші за мед, він усміхнувся і підсунув до неї варення з троянд.
   Дилія радісно заплескала у долоні.

   Майже пів години минуло з тих пір, як вони почали сніданок. Сміючись, цілуючись, та насолоджуючись смачною їжею, вони розчинялись одне в одному.
   — У мене для тебе подарунок. — Він вийняв щось маленьке з кишені штанів і узявши руку Дилії у свою, промовив: — Ти мій світ. Ти це я. Немає більше нас, як окремих людей – ми одне ціле. Я хочу, щоб так було назавжди. Ти зробиш мене найщасливішим чоловіком, якщо скажеш – так! Вийдеш за мене? Станеш моєю дружиною? — на його очах виступили сльози.
   Дилія не могла нормально розгледіти каблучку, бо сльози заполонили її очі, але ж у неї все життя попереду, щоб роздивитись її. Вона не могла повірити, в те, що це все відбувається. Ще вчора вона була дівчиною, за ніч перетворилась на жінку, а через мить стане нареченою.
   — Так! Так! Так! Я згодна! Згодна! — дивлячись у вічі Олексію, вона усміхалась.
   Одягнувши їй на пальчик каблучку, яка була такою ж тендітною, як і сама Дилія, він міцно обійняв її палко поцілував. Вони тремтіли. Їх переповнювали емоції, які через роки – вони будуть згадувати і розповідати своїм дітям. Розповідати їм про те, що мають відчувати закохані люди.
   — Я обіцяю зробити тебе щасливою. Я кохаю тебе. — Він промовляв це, дивлячись їй у вічі.
  — І я обіцяю зробити тебе щасливим, бо дуже-дуже сильно тебе кохаю. — Дилія крізь сльози щастя усміхалась, як і належить нареченій.