Глава 36

Увесь день, вони пролежали у ліжку насолоджуючись одне одним. День був дивовижним, теплим, сповнений мрій та надій на майбутнє. Дилія сміялась кожного разу, коли Олексій виривав з чіпких зубів Синая їхню їжу. Їхній друг відслідковував усе, що вони їли і підкрадаючись, викрадав шматочки м’яса, або грінки. Дилія уявляла, як буде весело у їхній родині, коли з’явяться діти. Олексій тим часом мріяв, щоб її сміх – успадкували їхні крихітки.
   День замінила ніч. Палка ніч… сповнена чудес закоханих людей.

   Наступного дня Дилія та Олексій вирішили приготувати вечерю і запросити на неї батьків, і саме на ній оголосити про свої заручини.
   О сьомій годинні вечора, уся родина була в зборі. Смачна їжа, веселі жарти, купа-купа обіймів та подарунків до Нового року та Різдва і окремі обійми, які говорили «з поверненням Диліє!».
   Дочекавшись десерту, Дилія та Олексій радісно і одночасно поділились щасливою новиною. На що батьки радісно заплескали, вітаючи своїх дітей. Матусі не змогли втримати сліз чистого, безмежного щастя. Закохана пара приймала вітання і щирі обійми. Вечір подарував – віру у щасливе майбутнє.

   На третій день їхнього відпочинку у них була нова місія. Після того, як Олексій та Дилія оголосили батькам про заручини, треба було поділитись новиною і з друзями. Тож вечір вони провели у компанії, Туні з Паскуале, Дани та Кирила і Остапа з Полею. Вечеря була шалено голосною, веселою та сповнена щирих вітань.

   День за днем Дилія та Олексій набували той зв’язок, який називається «притерлися». Тіла, як і душі знали, що їм потрібно – вимагаючи, як найбільше. Тим паче, що Дилія вже на наступний день мала їхати до Лондона і вони зовсім не хотіли гаяти дорогоцінний час. Дилія зрозуміла, як важливо показувати кохання, поєднуючи тіла – у них одна душа на двох.
   Олексій відчував себе на сьомому небі від щастя, усе що він бажав – стало навіки його.

   Останній день разом перед тим, як Дилія поїде на пів року до Лондона змусив закоханих – повернутись у реальний світ. Дилія, лежачи в обіймах Олексія, промовила:
   — До речі, я буду навчатись сама… Леонард буде у Парижі проходити курси. Не зміг полишити свою Адель.
   — Як же, ти сама там будеш? — занепокоївся Олексій.
   — Раніше ти б про це мріяв. — Засміялась Дилія і Олексій підтримав її сміх.
   — Все змінилось… і я цьому дуже радий. Тим паче – ти скоро станеш пані Пономарьовою. — Він поцілував свою Пташечку у скроню.
   Дилія засяяла.
   — Так. Саме так. — Дилія притихла, а потім додала: — Знаєш… у мого тата зараз не найкращі часи, якщо він не зможе через деякий час виплатити другові за ресторан, - його у нас заберуть. Тому я маю, ще більше зусиль прикласти до навчання, щоб у майбутньому мати змогу відчинити усі двері до гарних ресторанів.
   — Диліє,… може я можу чимось допомогти? Я з радістю. — Олексій дивився їй у вічі і щиро пропонував допомогу.
   — Дякую, коханий… але тато не прийме допомоги. Ти ж знаєш, який він. Треба знайти інакший шлях, але який?
   — Щось придумаємо. Я обіцяю. — Він усміхнувся і перевертаючи свою красуню на спину, промовив: — А зараз… зараз у нас є ще дві годинки до того, як ми поїдемо у аеропорт. Тому… не можна гаяти а ні хвилини. — Його брова сексуально вигнулась, а вуста дарували посмішку.
   — Згодна. — Дилія притягнула його до себе і палко поцілувала.
   Олексій повільно розв’язав її халатик, звільняючи свою красуню від зайвого. Даруючи мільйон і один поцілунок, Олексій та Дилія – розтворились один в одному.
 

Глава 36.

    Лондон.
   Жовтень 2019 рік.
 
   Дилія намагалась тримати себе у руках, але як? Пів року… пів довгих року вони з Олексієм не бачились. Ні в неї, а ні в нього не виходило приїхати. А вже завтра вона знову буде обіймати свого коханого… свого єдиного… свого найкращого. У них неймовірно чудові стосунки. Все стало просто, зрозуміло, без ревнощів і сварок. За цих шість місяців вони багато спілкувались, листувались і розмовляли по скайпу. Але ж завтра… завтра вона відчує його… поцілує його… і порине з ним у світ – де є лише вони. Тепер їм нічого не буде заважати. Вона вільна Пташечка!
   Той біль розлуки, який поїдав її кожного дня – щезне… розтане, як сніг на сонці. Більше не буде того страху, - «а якщо він втомиться чекати?». Вона обійме його, поцілує і скаже, як кохає дивлячись у вічі. Здається, що серце вже зараз не витримає стільки радості, стільки безмежного щастя. В це просто не віриться – доки не отримаєш. А вже завтра – вона отримає свого Олексія. Вона так втомилася за цей довгий… довгий час. Здавалось сили просто покидають її з кожним днем, апатія… безпорадність… Хотілось кинути навчання і летіти до коханого, але Олексій сердився, коли чув такі слова від неї. Він підтримував її і запевняв, що вони все витримають. Так і сталось. Кохання – подолає все. 

   Львів.

   Через якихось пів години він побачить свою Пташечку, обійме її, приголубить і ніколи-ніколи не відпустить. Серце калатало у скронях, руки вологі а у горлі пересохло. О Господи! Це очікування… змушує його божеволіти. Як поводитись? Він її так давно не обіймав… не цілував… Про що він узагалі думає? За що хвилюється? Вони ж одне ціле! Він побачить її – і все, все буде як завжди. Олексій видихнув і сів на крісло в очікувані на літак Дилії.

   Пів нігтя, як і не було. Капець! Він і не гадав, що має таку дурну звичку, як гризти нігті! Це все нерви… це все очікування… За якусь мить – він побачить свою Дилію, свою Пташечку.
   Що було за ці пів року? Душа боліла, серце стискалось від того, що він не може бути поруч. Кожного дня він мав якось відволікатись, щоб не думати, - «Чи витримає Дилія розлуку?». Завжди страх того, що щось може піти не так. Він кохає її, а вона його – він це знає краще, аніж будь, що в світі. Проте: страх, розгубленість і безпорадність іноді підкрадались і навіювали дурні думки: «а що якщо вона не приїде?». Кожного дня Дилія його запевнювала, що вона скоро приїде. Їхнє кохання сильніше за будь що: відстань, час, робота… все це скоро закінчиться і вони будуть разом. Їхнє випробування добігало кінця, - а потім… потім навіки разом.
   Олексій витягнув шию і побачив її – між натовпом. О, Боже! Дай сил, щоб не знепритомніти!
   Дилія підняла голову, і побачивши Олексія, – широко усміхнулась крізь сльози. Її душа злетіла до небес. Вона побачила своє життя… свого коханого Олексія. Її серце знову здобуло спокій.
   Олексій широко усміхався, відчуваючи, як очі зволожились. Його Дилія наближалась крок за кроком. Зараз він поцілує палко-палко її вуста і повернеться до життя. Він буде пити її вуста… насолоджуватися її смаком… її губи – наче святий скрижаль.
   Дилія підійшла у притул. Олексій зустрівся з нею поглядом і ця мить закріпилась солодким, невблаганним цілунком. Їхні губи наполегливо штурмували одне одного, увесь біль розлуки був позаду. Це доводив – поцілунок. Серце нарешті дочекалось.

   Дилія лежала на плечі Олексія, проводячи пальчиками по його грудях. Нарешті вона у своєму правильному, бездоганному світі. Її кохання поруч. Вона відчуває його дихання на своїх косах після того, як відчувала його кожною частинкою тіла. Ще вчора, це все здавалось, недосяжним. Такі прості речі: як знову торкатись його… цілувати його… вдихати його аромат… чути його голос… приймати його, а вже сьогодні серце та душа – потрапляли у Рай раз за разом… і це було реальністю. Він, вона та їхнє кохання,… сьогодні це реальність. Це найголовніше, що може бути у житі.
   Олексій торкався її голої спинки і запевнював себе, що це не міраж. І це дійсно так. Дилія з великим задоволенням, ще хвилину назад – доводила, що вона справжня. Серце і душа на місці… нарешті. Він згадав, як поцілував її у аеропорту після довгої розлуки – здавалось, що усіх поцілунків замало, життя буде замало казати «я тебе кохаю». Нічого не може порівнятись з тими хвилинами спокою, впевненості, які дарують довгоочікувані обійми та цілунки. Все стає таким, яким повинно бути. Його скарб з ним. Ця незграбність у перші хвилини нагадувала перші побачення – це може подарувати лише зустріч. Це нереальні відчуття – знати, що на тебе так сильно чекали.
   Він усміхнувся, згадавши, що їхнє хвилювання та незграбність, як вітром здмухало, коли вони опинились вдома. Пристрасть, палкі цілунки і голод… суцільний голод, який робив їхні дії швидкими та божевільними. Усе здіймалось на шляху, коли вони даруючи цілунки одне одному, намагались добратись до ліжка. Він навіть не знав, що на світі може існувати стільки пристрасті. Розлука не тільки забирає, але й дає щось натомість. Це бонус – за той час, який вони не бачились. В такі секунди ти точно розумієш, як сильно кохаєш цю людину. Як бажаєш… і як багато хочеш відати.
   — Уявляєш… ми разом. Назавжди. Я більше нікуди не поїду. — Дилія вткнулась носом об шию Олексія, і вдихаючи аромат його шкіри, додала: — Ми витримали.
   — Так, моя Пташечко ми витримали. Тепер усе буде, як треба. Ми завжди будемо разом, моя кохана. — Він нахилився і ніжно поцілував її вуста, такі м’які та солодкі. Аромат її тіла став трішки інакшим. Тепер вона пахла жасмином, корицею, бажанням і ним. Він усміхнувся. — Ми змогли. Наші почуття витримали випробування. На цьому досить з нас. Ми заслужили бути разом.
   — Так, ми все змогли. Тепер жодної розлуки в нашому житті. — Вона широко усміхнулась. Її волосся впало на його обличчя.
   Він вдихнув її аромат і вона засміялась.
   — Обожнюю, як ти пахнеш. — Тихо промовив він.
   — А я твій. Я так сильно тебе кохаю. — Вона поцілувала його солоні вуста. Він був весь мокрий, після злиття їхніх душ та тіл.
   — Кохаю тебе, моя Пташечко. І зараз доведу. — Він перекинув її на спину, а Дилія тим часом заливалась сміхом, наче Пташечка.