Глава 8.

   Олексій усміхнувся їй і знову торкнувся її вуст, але це був легкий цілунок вдячності та тепла. Він нарешті зрозумів, чому Дилія так повелась у перший раз і був вдячним їй за те, що не відштовхнула його у друге. Хлопець пишався тим, що Дилія дозволила йому викрасти, забрати та пізнати її губи. Це означало лише одне – вона вирішила, що він саме той, хто достойний її першого поцілунку. Поцілунку по-дорослому.
   — Щойно, ти перевернула мій світ. — Він торкнувся її чола своїм. — Дякую, що подарувала мені свій перший поцілунок.
   — Ти зрозумів це… бо… я… — Дилія не знала, як договорити.
   — Диліє, усе було чудово! Ні, все було неперевершено! Просто у мене загальмована реакція до натяків. Я ледь усе не зіпсував. Вибач.
   Його гаряче дихання обпікало її вуста. Її знову накрила лавина сором’язливості. Чому вона мусить стидатись того, що природно?
   — Вибачаю. — Тихо засміялась вона. — Але якщо ти чогось не будеш розуміти – просто запитай.
   — Домовились. — Він знову обійняв її за талію, та обережно, ледь торкаючись почав цілувати медові вуста.
   Дилія трішки впевненіше відповіла на цілунок, а руки механічно знайшли його шию і притягнули ближче. Олексій усміхнувся їй у вуста, але у туж мить не забував віддавати та демонструвати свої почуття.
   — Олексію… Олексію… — Дилія шепотіла його ім’я всуміш з зітханнями.
   — Пташечко… — він відірвався від її набряклих губ і знову промовив: — Пташечко… Ніжна, солодка моя пташечко. — Провівши великим пальцем по її пухкенькій, набряклій губці від поцілунку, прошепотів він. — Дилія… у тебе дуже гарне ім’я. Воно щось означає? — запитав хлопець.
   — Дякую. — Її щічки знову одягли на себе червоний колір. — Так, означає.
   — Що саме?
   Олексій ніжно торкався її волосся, пестив його між пальцями і дивився у глиб шоколадних очей, чекаючи на відповідь.
   — Моє ім’я означає «Подібна серцю». —
   — Це правда. Подібне – великому, чистому та доброму серцю. — Щира усмішка осяяла його обличчя. — А от язичок виявився дуже схожим на укол шпаги, або як полум’я, яке обпікає…
   Він не встиг продовжити, бо Дилія спинила його своєю долонею, яку притулила до його губ.
   — Може досить… — вдавано насупилась дівчина. — Гарні порівняня, але невже все дійсно так, як ти описуєш?! Є щось позитивне? Чи я тільки жалю?
   — Ммм… Є щось дуже особливе у твоєму язичку… — він замовчав, бо побачив, як зніяковіла Дилія. — І до речі, мені подобається з яким запалом ти завдаєш словесні удари. Тож парирувати ти умієш. — Він обійняв її, слідкуючи власному пориву. — У тобі все позитивне.
   — Приємно це чути… але я дійсно буваю дуже норовлива, вибухова і… і…
   — Вродлива… але це не іноді, а завжди. — Олексій облизав губи і усміхнувся, дивлячись, як очі Дилії темнішають.
   — Дякую. — Тихий голосок, наче вітерець долинув до нього і її тепле дихання торкнулось його обличчя. Він знову не зміг встояти. Його губи накрили її і норовлива Дилія поступилась ніжній.

   Стоячи біля під’їзду Дилії, вони цілувались вже майже двадцять хвилин. Він почувався хлопчиськом, який краде поцілунки дівчини під вікном її батьків. Між поцілунками вони намагались віддихатись, але самі собі цього не дозволяючи, знову захоплювали один одного у вир бажання.
   — У мене завтра не так багато часу, треба готуватись до аукціону…
   — Розумію. — Дилія засмутилась, розуміючи, що завтра вони не зустрінуться.
   — Ні, ні ти не так все зрозуміла. — Він одразу додав: — Якщо ти не проти, ходімо завтра кудись погуляти… чи у ресторан… куди забажаєш. — Олексій милувався її обличчям у світлі ліхтаря.
   — Можна погуляти. — Дилія не розуміла таких питань, вона не звикла кудись сама себе запрошувати. Вона розуміла, що Олексій може дозволити собі ресторани, але… її скромність ніколи б не сказала «хочу в ресторан, кіно чи ще кудись». Якщо б він сам чітко запропонував, тоді б вона погодилась. Хлопці дивні.
   — Тоді я знаю одне чудове місце. Тобі сподобається. — Його широка усмішка говорила про те, що він згадав неймовірне місце, де буде затишно для них обох.
   — Але якщо можна… після обіду? Туня вже в нас не працює, тато лише зараз намагається знайти гідну заміну. Я мушу завтра працювати. — Тихо промовивши, вона задивилась на свої руки на його грудях.
   — Звичайно. Тоді я теж зможу встигнути закінчити усі справи, стосовно аукціону. — Він м’яко усміхнувся до неї.
   — Я мушу йти… — пересохлими губами, мовила дівчина.
   — Але, я так не хочу тебе відпускати. — Він сам здивувався, почувши свій голос. Це б мало бути думками.
   Дилія в душі раділа, стрибала та співала переможну пісеньку.
   — А я не хочу йти, але… — щічки знову запалали.
   Перед поцілунком, який мав відбутись за декілька секунд, він широко усміхнувся її словам. Їхні губи у котре злились у дивовижно-ніжному і водночас такому гарячому цілунку.

   Коли Дилія прийшла додому, на кухні сиділа матуся і чекала на прихід доньки.
   — Я вже почала хвилюватись. Ти так пізно. — Мати позіхнула і додала: — Бачу моя квіточка гарно провела час. — Жінка усміхнулась, дивлячись на сліди червоної помади, яка була скрізь – але не на губах.
   — Так, вечір був гарним. — Щиро зізналась Дилія, не зрозумівши натяк мами. — Мамусю, він неймовірний.
   — Я це вже зрозуміла. — Засміялась вона. — Але, квіточко моя… ти скоро поїдеш, як же вам бути? Він про це знає?
   Дилія похитала головою.
   — Не хочу сьогодні про це думати. Хочу лише насолоджуватись тим, що було. — Вона глибока зітхнула. — Я уперше поцілувалась. — Зашарівшись, зізналась вона в тому, що і так було видно неозброєним оком.
   — Він був ніжним? — вона м’яко усміхнулась і її очі виказували радість за доньку.
   — Так. Він був ніжний і дуже милий. Тобі він сподобається. — Радість накрила її з головою, згадуючи його прекрасні поцілунки.
   — Це добре. — Продовжуючи усміхатись, вона додала: — Я впевнена, шо твій вибір – нам з татом сподобається. А тепер нумо у ванну, а тоді спати.
   — Так, так мамусю. Біжу. — Але перед тим, як вибігти Дилія нахилилась до матері, і поцілувавши у щічку, сказала: — Люблю тебе.
   — І я тебе, моя квіточко. Сильно-сильно люблю, моя радосте. — Провівши долонею по розпущеному волоссю Дилії, відповіла ana.
   Увійшовши до ванної, Дилія була шокованою, коли поглянула на своє відображення у дзеркалі. Де її помада? Вона точно знала де – на Олексії! Ось про, що запитувала так риторично мама. Дилія зніяковіло усміхнулась.

   Дилія вляглася у ліжко після усіх ванних процедур, і усміхаючись, почала згадувати усе, що відбулось у них з Олексієм. Провівши пальчиками по своїх вустах, вона і досі відчувала смак його поцілунку. Її коси мали аромат його одеколону – вона занурилась у них, вдихаючи їхню свіжість. Вона уперше поцілувалась, тай ще як?! Це був не просто цілунок – це був шквал емоцій. Вона повністю віддалась почуттям, своїм відчуттям та умілим губам Олексія.
   Згадуючи це, вона у солодкому дурмані поринула у світ сну.

   Олексій сидів біля вікна і потягував повільно віски. Його одежа увібрала аромат Дилії – жасмин і кориця. Хлопець заплющив очі, і відкинувши голову на спинку крісла, згадував найпрекрасніший вечір, про який він боявся і мріяти ще кілька днів тому. Смачна, солодка Диліє. Він усміхнувся. Її вуста такі м’які та піддатливі. Йому подобалась думка, що він той хто викрав її перший поцілунок. Друга думка була більш відвертого характеру. Він хоче пізнати її усю. Але, хлопець добре розумів, що це буде не так швидко, як йому б хотілося.
   До його руки торкнулося щось шорстке і вологе. Він розплющив очі, розуміючи, що його уваги домагається Синай.
   — Привіт, друже. — Попестивши мордочку та вушко чотирилапого, він додав: — Сьогодні у мене був дивовижний вечір. Я закохався! Закохався у Дилію!
   Синай гавкнув у відповідь, вітаючи так свого хазяїна.
   Олексій провів по губах і усміхнувся. Подивившись на пальці, він розсміявся – на них була червона помада. Бешкетниця Дилія. Він у друге голосно засміявся, а Синай загавкав, підтримуючи сміх хазяїна.

   День проходив у шаленому темпі. Зустріч з батьком, владнання усіх справ з аукціоном, підписання паперів та зустрічі з потенційними учасниками їхнього заходу. Була майже четверта. На пів п’яту зустріч з Тунею, яка має віддати дві картини. Все відбувалось, як задумав Паскуале, Олексій же грав свою роль. Коли усі справи були завершенні, треба було братися за романтичну вечерю для них з Дилією.
   Будучу в заміському будинку, хлопець жваво гортав кулінарну книгу і гадав, що б це таке приготувати, щоб не отруїти ні себе, ні Дилію. Обравши смажену картоплю з приправами, теплий салат з червоного перцю та м’ясо на грилі – він задоволено плеснув у долоні. Робота почалась. Швидкість була божевільною, треба було встигнути усе приготувати, розставити, одягнутись і поїхати у місто за красунею, для якої це все призначалося.
  
   Дилія стояла перед дзеркалом і гадала, чи все у її гардеробі добре? Дивлячись на сині джинси, які як їй здавалось занадто тісні, жовтий светр, наче хмаринка і коричневі чобітки на невисоких підборах. Коси Дилія спочатку узяла в хвіст, а потім згадавши, що Олексію до вподоби коли вони розпущені – миттю зняла резинку. Згадавши учорашню червону помаду, яка в решті решт зробила з них акторів цирку, вона нафарбувала губи блиском.
   Мостини скрипіли під її жвавими ніжками, які ходили з одного кінця коридора в інший. Ще пів години назад, Олексій зателефонував їй і сказав, що о сьомій буде. З хвилини, на хвилину він зателефонує знову, щоб сказати, що він під під’їздом.
   Дилія підскочила, коли пролунав довгоочікуваний дзвінок і саме у цю мить з її рук телефон впав на підлогу. Шукаючи його під комодом, Дилія нервово бубоніла собі під ніс. Діставши його, вона підняла слухавку і почула теплий голос Олексія, який казав, що він чекає на неї, як і домовлялись – біля під’їзду.
   Попрощавшись з матусею, яка сміялась з її розгубленості та швидкості, Дилія пішла на своє друге побачення. Серце калатало у скронях, дихання прискорилось – вона зараз його побачить і напевно зомліє. Бажання подивитись йому у вічі, поцілувати його, - змішувалось з диким, неприборканим хвилюванням. У грудях стискало від очікування на зустріч. Невже таке сильне хвилювання завжди буде присутнє перед зустріччю? Як же сильно вона хоче побачити його! Думки цілий день кружляли довкола нього. Це очікування – доводило до божевілля, хотілось пришвидшити час, нібито спішиш на залік, щоб здати усе першій і зітхнути з полегшенням. Саме так – їй хотілось зітхнути з полегшенням, опинившись у його обіймах. Побачити у його очах теж саме, що і учора – неймовірний потяг. Зітхнути, побачивши, що він все тої ж думки про неї.
  Лише три сходинки і вона опиниться біля нього. Час зупиниться і вони разом з ним. Дилія зупинилась перед дверима. Вдихнула – видихнула. Обережно узявшись за ручку, своєю тремтячою рукою, Дилія відчинила двері. Він стояв біля автівки, з дивовижним букетом червоних троянд і широко усміхнувся, побачивши її. Швидкі кроки і він вже поруч.
   — Привіт, Диліє… це тобі. — Віддаючи букет, він нахилився, щоб поцілувати її. Його губи ніжно, без натиску торкнулися теплих пелюстків. Її аромат кожного разу дурманив і відносив у світ сходу, де тепло і пахне жасмином та корицею.
   Дилія так само ніжно відповіла на тепло його цілунку, і усміхнувшись, промовила:
   — Привіт, Олексію. Дякую за букет. Обожнюю троянди. — Дилія пірнула своїм носиком у квіти і вдихнула їхній аромат.
   — Сподіваюсь і надалі догоджати, Вам панночко. — Олексій узяв її руку і поцілував її долоньку.
    Провівши Дилію до авто, він допоміг їй сісти. Через декілька секунд, він теж сидів у машині на місці водія. Пристебнувши пасок безпеки, він почав допомагати Дилії зробити теж саме. Їхні обличчя були занадто близько, щоб не скористатись цим. Вони обоє цього безмежно хотіли, тому поцілунок був природним, як дихання. Це сталося на рівні емоцій та почуттів.
   Коли язик Олексія опинився в полоні її ротика, Дилія застогнала. Це було не миле зітхання, а бажання дорослої жінки. Їй стало дуже соромно за свої неконтрольовані сигнали, які казали «Олексію, переходь до важкої артилерії». Він так і зробив. Його поцілунок став жадібним і навіть трішки агресивним. Їхні губи сплелись, стали нерозлучні – як небо і зорі, як сонце і небо, як океан і берег. Вони намагались не зважати на здавлювання ременів безпеки, але Олексія добряче смикнуло і потягнуло назад. Хлопець невдоволено застогнав, а Дилія що сили розсміялась.
   Він насуплено подивився на неї, але не витримав і теж заполонив простір авто своїм сміхом.
   Заводячи двигун, Олексій попередив Дилію:
   — Добиратись до того місця, яке я хочу тобі показати, приблизно сорок хвилин.
   — І куди ми добираємось? — нахиливши голову на бік, запитала дівчина.
   — У мій заміський будинок. Тобі там сподобається. — Він щиро у це вірив.
   — Ти ж казав, що ми погуляємо… — Дилія трішки запанікувала. Вона наодинці з хлопцем у його заміському будинку.
   Олексій подивився на її схвильоване обличчя, і зрозумівши у чому справа, додав:
   — Диліє… я просто хочу посидіти з тобою біля річки, поїсти щось смачненьке… — Він замовчав, а потім усміхнувшись, додав: — Якщо звичайно я щось не наплутав і у мене вийшло приготувати, хоча б те, що схоже на їжу.
   — Ти сам готував? — вона чула лише від Туні, що Паскуале балує її самостійно приготовленими стравами, але щоб заради неї, хтось ось так… щось робив… ніколи. До цього часу.
   — Намагався. — Поправив він її. — Так, я продовжу свою думку. — Олексій глянув на неї, а потім знову дивився на дорогу. — Обіцяю, що буде неймовірна природа. Обіцяю, що ми будемо пізнавати одне одного. І ще обіцяю, що будуть цілунки – багато цілунків, — він додав, — якщо ти цього забажаєш, так як того бажаю я. Але на щось інше я не розраховую. Ми лише почали щось нове, тому тобі немає причин за щось хвилюватись. Усе буде відбуватись за тим часом, який потрібен тобі. Добре?
   — Добре. — Дилія почервоніла від його слів, але те, що він сказав – огорнуло її серце і їй стало спокійно.
   — Доки я тебе чекав, думав від хвилювання збожеволію. — Зізнавшись, він зрозумів, що видав сам себе. Біля неї завжди хочеться бути відвертим і говорити те, що є на думці. Чаклунка. Він згадав, як стояв біля під’їзду і перебирав пожовкле листя ногами, доки чекав на дівчину своєї мрії. Руки спітніли, у горлі пересохло, а серце стукало у темпі кролика. Він бажав лише одного, щоб вона хотіла його бачити, цілувати і чути так само, як він її. Його серце набуло спокою, після їхнього цілунку, який сказав йому про те, що вона відчуває теж саме.
   — І я. — Ніжно промовила вона.
   Їдучі до місця призначення, вони гомоніли про аукціон, про ті речі, які Олексій знаходить по різних куточках світу. Як він їх замовляє, як купує і що цікавого трапляється в його пошуках антикваріату, яка саме знахідка була найцікавішою. Дилія слухала його з відкритим ротом, дивуючись, сміючись та приголомшливо ойкаючи. Ці сорок хвилин промайнули непомітно.
   — Ми приїхали. Це мій будинок. — Він подивився попереду себе через скло.
   Дилія зробила теж саме і ахнула. Краса неймовірна! Коли вона сюди їхала, вона гадала, що побачить старенький будиночок, який буде з усіх сторін охоплений лісом, а натомість бачить – двоповерхового красеня. Єдине, що зійшлося, то це те, що він охоплений лісом – і це дивовижно. Їй завжди подобались сосни, їхній аромат, подобались прогулянки серед маленьких гілочок, які наче ковриком стелились під ноги. Дилія усміхнулась згадці про рідний Крим. Вони полюбляли з батьками ходити у ботанічні сади, гори та ліси. Аромат хвої, кедра та ялівцю і досі приходить їй у сни.
   — Він прекрасний! Не будинок, а мрія! — Дилія висловлювала свою думку по дитячому щиро і з величезним захватом.
   — Дякую, я радий, що ти такої думки. Це моє улюблене місце. — Він відчинив дверцята, вийшов з автівки і поспішив допомогти Дилії. Обійшовши Chevrolet, він зупинився з іншого боку, в одну мить двері були відчиненні, а в іншу мить він пропонував руку своїй супутниці.
   — Дякую. — Дилія чемно усміхнувшись, зустрілась з ним очима.
   — Я дуже радий, що ти так одягнулась. — Роздивляючись дівчину, підсумував він.
   Дилія червоніла кожного разу, коли опинялась біля нього, коли він робив компліменти і коли його рука торкалась її долоні. Їй було приємно, що Олексій завжди звертав увагу на те, як вона одягнена. Добре, що вона накинула наверх курточку.
   — Дякую. Я гадала, що ми прогуляємось, тому зручно одяглась. — Пояснила вона.
   — Ну, що пішли? — тримаючи за руку свою Пташечку, він повів її кам’янистою доріжкою.
   Дилія захоплювалась усім, починаючи з доріжки, і закінчуючи величезним вікном прекрасного будинку. Плитняк по якому вони ступали, здавався викладений гномами або якимись міфічними жителями лісу. Крізь сірі, руді та рожево-білі камінці, прорізалась травичка і росла папороть. Високі сосни, наче свічки тягнулись до гори, до зірок, до ліхтариків середньовічного стилю, які гарно осяювали усе довкола.
   — Тут неймовірно… неймовірно. — З захопленням повторювала вона.
   — Я дуже довго мріяв про цей будинок. — Він усміхнувся. — Мрії збуваються. — Задоволено додав він.
   Дилія затамовувала подих, наближаючись все ближче до будинку. Бежевий фасад, коричневі балки, низ з каменю таких самих кольорів, величезне вікно, і купа, купа маленьких. Старий стиль Англії. Такі будинки вона бачила у маленьких містечках: Йокшир1, графство Камбрія2 і Глостешир3.
   Дилія усміхнулась йому щирою усмішкою, але потім забрала свій погляд, наче б то дивлячись на будинок, а насправді згадала про свої мрії. Вона брехуха та боягузка, яка не може зізнатись хлопцю, що вона дуже скоро поїде звідси. Що їхній прекрасний початок відносин – може залишитись лише чудовим спогадом. Але якщо б він захотів на неї зачекати… Якщо б… Усе могло б бути… Вони б могли бути разом. Треба сьогодні ж зізнатись.
   — Про, що замислилась? — потрапивши своїм голосом у світ її роздумів, запитав він.
   Дилія знову була тут. З ним. Покинувши світ, де вона гадала про те, що йому слід знати, які у неї плани на майбутнє.
   — Про будинок. Він казковий. — Її усмішка затьмарила усі його непоставлені запитання.
   — Хочеш подивитись, який він у середині?
   — Звичайно! — очі дівчини спалахнули цікавістю.
   — Сьогодні гарний, теплий осінній день… і я подумав, можливо ти захочеш повечеряти зі мною в альтанці. Чи для тебе прохолодно? — він так бажав, щоб вона погодилась повечеряти під зорями.
   — Вау! То тут ще й альтанка є? — очі Дилії округлились і вона радісно додала: — Мені не холодно… я з радістю.
   Олексій тріумфував. Його сюрпризу судилось бути!
    Увійшовши у дім, подолавши кілька сходинок, Дилія завмерла від побаченої краси. З одного боку, прямо перед нею, наче на долоні відкривався неймовірний, казковий краєвид. Вікно, яке було від підлоги до стелі – демонструвало усі перли цього місця. Позаду будинку мерехтіла під ліхтарями і під сяйвом місяця річка, охоплена з усіх боків хвоєю, дубами та кленами. А біля неї на кладці, альтанка, про яку говорив Олексій. Дилія повернула голову у інший бік. Тепер перед нею був величезний камін з каменю, а біля нього гарні світлі крісла та диван. Невеличкий столик, на якому були осінні квіти і листя – в цей момент Дилія оцінила, який Олексій романтик. Дівчина розглядала усе. Кімната була поділена на стильну кухню, у біло-молочних кольорах і таку саму світлу вітальню. Класно тут було б готувати. Доки Олексій дивився б телевізор, який висить над каміном, вона б готувала вечерю і їм би не заважала жодна стіна. Піднявши голову, вона побачила гарну велику люстру у формі оленячих рогів, які вони скидають в шлюбний період кожну зиму. Під стінкою дерев’яні, спіральні сходи. Три пари дверей, які ведуть у кімнати і одна скляна, яка повинна привести до альтанки. Все так просторо, зі смаком, але масштаби просто вражають.
__________________________    
8 Йоркшир — історичне графство на півночі Англії з центром у місті Йорк, найбільше в країні. В наш час Йоркшир не є адміністративною одиницею. Існують окремі графства Північний Йоркшир, Південний Йоркшир, Західний Йоркшир та Східний Йоркшир. Більша частина Йоркшира зараз входить до регіону Йоркшир і Гамбер.
9 Ка́мбрія (англ. Cumbria) — графство на північному заході Англії. Площа 6810 км². Міста: Карлайл (адміністративний центр), Барроу, Кендал, Вайтгеягзен, Веркінгтон, Пенріт. Рельєф: національний парк, на території якого є найвища гора Англії — пік Скаффел (978 м), а також гора Гелвелін (950 м), озеро Віндермере, найбільше в Англії (17 км у довжину, 1,6 км у ширину), озера Дервентвотер і Уллсвотер, півострів Фурнесс. Особливості: атомні станції в Калдер Голі та Селлафільді (установка по переробці відходів).
10 Ґлостершир (англ. Gloucestershire) — церемоніальне та неметропольне графства у південно-західній Англії. Церемонільне графство Глостершир скаладається з неметропольного графства Глостершир та унітарної одиниці