Глава 15

   Ранок почався зі смачного сніданку, який приготувала Дилія ще до того, як прокинулась Туня. Гріночки, а в середині них яєчня з беконом віддавали свій аромат у всі кімнати.
   — Доброго ранку, Диліє. Чому не розбудила? — увійшовши до кухні, запитала Туня.
   — А чого я тебе мала будити?! Тітка Дилія хотіла, щоб малятко гарно відпочило. — Проходячи повз Туні, вона погладила її кругленький животик.
   Туня засміялась.
   — Як смачно пахне. — Втягнувши носом, вона усміхнулась.
   — Сідай, будемо снідати. — Поставивши тарілки на стіл, Дилія додала: — Смачного.
   — Смачного. — Туня розрізала грінку і яєчня розтеклася гарними жовтими барвами по білій тарілці. — Ти йдеш сьогодні на роботу? До речі Рустем вже знайшов нових людей, які працювали б у кафе?
   — Так, знайшов… — Дилія засумувала, ця тема їй нагадала про її від’їзд. — Управляючого та дві офіціантки. Я майже звільнилась від своїх обов’язків… Ти ж знаєш, я скоро їду.
   — Знаю. — Сумно подивившись на Дилію, вона запитала: — А Олексій… щось змінилось у вас з ним?
   — Так змінилось. — Дилія почервоніла. — Я все йому розповіла, а він сказав, що буде на мене чекати.
   — Диліє! Як я рада! — Туня зірвалась з місця і потягнула за руки Дилію, щоб та встала для міцних обіймів. Обійнявши подругу, вона трішки насупившись, промовила: — Однак, чому ти мені не розповіла, що у вас відносини, я ж тебе запитувала?!
   — Не ображайся подружко… Знаю винна. Проте, я і сама не знала, чи буде щось далі. Тому не хотіла щось напевне казати.
   Туня розуміла її, тому усміхнувшись сказала:
   — Тоді тобі треба одягатись, фарбуватись і йти до Олексія. — Вона одразу запевнила: — За мене не хвилюйся. Я посиджу, подивлюсь телевізор… висплюсь… щось поїм.
   — Ні. — Відрізала Дилія.
   — Що значить ні?! Ти підеш на побачення з Олексієм. Ви так довго не будете бачитись. Насолоджуйтесь цими днями. — Туня зітхнула. — Я знаю, про що говорю. Бережи кожну хвилину. — В її очах забриніли сльози.
   Дилія теж розчулилась.
   — Як я можу зоставити тебе тут одну?! Ні.
   — Дилія, я тебе прошу іди. Я трішки відпочину, посплю, — на її обличчі знову заграла усмішка, але і вона, і Дилія добре розуміли, що це гарно прихований сум.
   — Добре, добре. Я зустрінусь з Олексієм. — Встаючи зі столу, і забираючи брудний посуд, оголосила дівчина.
   — От і добре!
   Дилія узяла мобільний і швидко написала смс.
    Олексій.
   +3806333787977
   четвер, 8 жовтня 2018 р.
   Повідомлення:
______________________________________________________________________________    
   Доброго ранку. Ти казав, щоб я написала, як тільки буду вільна – і ось, я вільна)
______________________________________________________________________________   
   Не відпускаючи із рук телефон, Дилія вдивлялась у екран і ось від Олексія відповідь:
   Повідомлення:
______________________________________________________________________________   
   Доброго ранку, моя Пташечко. Через пів години буду. Одягайся тепліше на вулиці прохолодно. Кохаю.
______________________________________________________________________________ 
   Дилія з радісною усмішкою відповіла: 
   Повідомлення:
______________________________________________________________________________   
   Чекаю, мій коханий. Обіймаю. Кохаю.
______________________________________________________________________________   
   Дилія підплигнула від нового повідомлення, яке зовсім не очікувала.
   Повідомлення:
______________________________________________________________________________   
   Ммм… коханий. Після цих слів, я постараюсь приїхати швидше.
______________________________________________________________________________   
   Дилія усміхнулась і побігла одягатись.

   Тільки вона вийшла з під’їзду, як одразу опинилась в міцних обіймах Олексія. Він жадібно припав до її вуст, проникаючи у них язиком. Дилія у ту ж саму мить розімкнула, щільно затулені губи. Дівчина обвила шию Олексія руками і тихо зітхала, доки його руки блукали по її спині та плечах. Кожен нерв її тіла затремтів в очікувані на його подальші дії, але він відпустив її зі своїх міцних обіймів, і торкнувшись чолом до чола, промовив:
   — Я божеволію біля тебе. — Зізнався він, важко дихаючи.
   — Чому зупинився? — розгублено і зніяковівши, запитала вона.
   Олексій усміхнувся її запитанню і вона, ще більше почервоніла. Дилії відчула, як її щічки запалали, їй стало чомусь соромно. Його реакція, його посмішка і те, що він одразу не накинувся на неї, щоб поцілувати – вибило з рівноваги.
   Він простягнув руку щоб знову притиснути її тіло до себе, але вона зробила крок назад.
   — Що? Що таке? — його брови злетіли до гори.
   — Нічого. — Ображено промовила дівчина.
   — То чому ти не дозволила себе обійняти? — він розсерджено подивився на зухвалу Дилію.
   — Ну, якщо ти сам не розумієш…
   — Жінок іноді важко зрозуміти. — Видихнув Олексій.
   — Тоді просто не зважай. — Дилія обхопила себе руками, не перестаючи червоніти, але вже від злості.
   — Дилія, що це за цирк якийсь? — розгнівано запитав він.
   — Олексію, не говори зі мною таким тоном. Якщо ти не зрозумів моєї реакції, пояснювати я не буду. І не через те, що я горда, а через те, що мені вже і так соромно. — Це зізнання їй далось зовсім не легко.
   Олексій зітхнув і розслабив м’язи обличчя, зрозумівши її.
   — Я усміхнувся бо мені сподобалось, що ти виявляєш свої бажання… і я ні в якому разі не хотів, щоб ти зніяковіла. Вибач.
   — Я відчула себе, як у школі,… як не досвідчене маля, яке береться за роботу, якої не вміє. — Вона тремтіла не від холоду, а від емоцій, які охопили її тендітне тіло.
   — Мені зовсім не цього хотілось… Я не бажав засмутити тебе своєю реакцією. Моя усмішка – це приємний подив від твоїх слів. Я не хотів поставити тебе у незручне становище. Ми чоловіки примітивні, — засміявся він, — ми не думаємо так навиворіт, як ви. — У друге засміявся він. Він подивився на неї м’яким та ніжним поглядом і усміхнувся. — Повір, свою роботу ти виконуєш на сто десять відсотків. — Олексій зробив крок до неї. — Я щасливий почути від тебе, що ти хочеш моїх цілунків, так само, як я твоїх. — Він дивився на неї і бачив перед собою, маленьку, налякану, але бойову пташечку. Олексій обійняв Дилію, попри те, що вона навіть не поворухнулась і не опустила своїх рук. Затиснувши її у своїх обіймах, він нахилився і прошепотів: — Прошу, поцілуй мене.
   Дилія не очікувала цього. Піднявши на нього свої темні очі, вона не знала, як поводитись. Вона бажала понад усе на світі його цілунків, але зараз її розгубленість не давала змоги поворухнутись.
   — Куди ми їдемо? — запитала Дилія.
   — Поцілуй мене. — Знову повторив він.
   — Потім. — Її руки перестали зав’язувати вузол і вона обережно поклала свої долоні на його груди. Його серце калатало під її пальчиками.
   — Поцілуй мене. Зараз. — Наполягав Олексій.
   Дилія не могла і не хотіла упиратись ні своїм бажанням, ні його. Встаючи навшпиньки, вона торкнулась своїми губами його губ. Він задоволено та з полегшенням зітхнув, а потім різко обхопивши її обличчя своїми долонями, почав поглиблювати цілунок, вириваючи з грудей Дилії солодкі зітхання.
   Ледь дихаючи від палкого цілунку, Дилія заговорила:
   — Олексію… Я іноді не знаю, як поводитись… для мене це все нове. — Дивлячись у його зелені очі, вона глибоко зітхнула.
   — І для мене це все нове. Коли закохуєшся по-справжньому – усе нове. — Він провів по її волоссю долонею і відчув аромат жасмину і кориці.
   Дилія усміхнулась його словам.
   — То куди ми їдемо? — торкнувшись його колючої щоки, запитала вона.
   — Побачиш. — Його очі засяяли. — Тобі це сподобається.
   — Розкажи, мені так цікаво. — Заблагала вона, але Олексій похитав головою.
   — Побачиш. Поїхали. — Узявши Дилію за руку, він повів її до автівки.
   Галантно допомігши сісти своїй коханій дівчині, Олексій поспішив сісти на місце водія. Мотор замурликав і вони поїхали за місто.

   Авто зупинилось на доріжці із щебіню, яка вела до невеличкого будинку. Усе довкола було у яблуневому садку. Вийшовши з машини, Дилія вдихнула аромат осінніх яблук та трави. Рука дівчини одразу опинилась у полоні міцної долоні Олексія і вони попрямували за будинок, там було декілька ангарів і величезна огорожа довкола.
   — Поглянь он туди. — Він вказав у бік і Дилія повернула голову.
   — Стайні?! Вау! — Дилія запищала від захвату. — Я не очікувала на такій сюрприз! Це неймовірно! Ми будемо кататись на конях? — її очі благали сказати його так.
   — Звичайно. А ти умієш? — здивувався Олексій.
   — Так, умію. — Гордо сказала вона.
   — Ммм… а я гадав, що буду тебе вчити. — Зітхнувши, сказав Олексій.
   — У мого тата є друг у Криму і в нього були коні. Декілька коней за якими я іноді доглядала і звичайно каталась. — пояснила Дилія. — Проте, я вже трохи і забулась, як це. — Підбадьорливо, мовила вона до Олексія.
   — Хто навчився їздити на коні, той вже ніколи не забудиться. — Він насупився, як дитя.
   — Ти ображаєшся на те, що я вмію кататись на коні? — засміялась вона і обійнявши за шию Олексія, додала: — Я не проти, щоб ти допоміг мені забратись на коня і спуститись. — Її грайливий настрій змусив його забутись про дитяче надування губ.
   — З великим задоволенням. — Швидко поцілувавши її, він усміхнувся.
   — А ти звідки умієш кататись? Ти ж умієш? — вона подивилась йому у вічі, шукаючи підтвердження.
   — Умію. — Його руки поповзли зі спини на її талію.
   — Ммм…
   — Що? — його брови звелись на переніссі.
   — Шкода… — клацнувши язиком, вона похитала головою.
   — Що шкода? — він не розумів.
   — Шкода, а я так хотіла навчити тебе кататись. — Її сміх розлетівся довкола.
   Олексій залився сміхом, підхопивши її і покружлявши, він опустив Дилію на землю і промовив:
   — Я давно так не сміявся. От жартівниця. — Він задивився на неї, а потім ніжно забравши прядку з її плеча, поцілував у шийку. Відчувши, як вона затремтіла він ще раз поцілував в містечко, на яке так файно реагувало її тіло.
   — Привіт, друже. — Почувся з далеку голос і пара обернулась.
   — Привіт, Дене. — Махнувши йому рукою, Олексій усміхнувся, побачивши друга.
   Коли до них підійшов, статний, стрункий чоловік Дилія одразу зрозуміла, що він і є господарем цієї ферми. Його постава, так і кричала, що він вправний їздок. Його темно русі коси, були забрані у тугий хвіст, сині очі сяяли під променями ранішнього сонця, трішки довгуватий ніс – нібито у англійського аристократа і дивовижна, відкрита посмішка, усе це робило його дуже приємною людиною. Його одежа була, як у справжнього вершника: темно-сині бриджи, заправлені у чорні чоботи, синя футболка, чорний жилет. Дилія одразу захотіла побачити Олексія в такій амуніції. Йому б дуже личило. О, Аллах! Куди заводять її думки?!
   — Вітаю. — Чоловік підійшов ближче і потиснув руку Олексію.
   Олексій навзаєм міцно стиснув руку друга і промовив:
   — Знайомся Дене, це моя кохана, Дилія. — А потім повернувся до дівчини і додав: — Це Ден, мій хороший, давній друг.
   — Вітаю, Вас Диліє. Радий знайомству. — Усміхнувшись, він потиснув маленьку ручку.
   — Навзаєм. У Вас тут дуже гарно. — Вона обвела поглядом обістя.
   — Щиро дякую. Це моє життя. — Його широка усмішка говорила, що це є дійсно так. — Можна на ти?
   — Звичайно, буду рада. — Дилія усміхнулась.
   — Ну, що Дене, ми можемо на деякий час узяти коней? — запитав Олексій.
   — Звичайно. Я все вже підготував. — Усміхаючись, він промовив: — Пішли.
   Олексій міцно тримав Дилію за руку доки вони йшли за Деном до стайні.
   — Вау! Які ж вони усі гарні! — у грудях Дилії стиснулось від спогадів. Які ж були гарні часи, коли вона могла доглядала коней. Усміхнувшись до одного з жеребця, вона простягнула до нього руку і так почалось їхнє знайомство. — Я Дилія. — Тихо прошепотіла вона, коли той досліджував її долоню.
   — Його звуть Лакі. — Заговорив Ден. — Можу тобі його осідлати, бачу ви поладнали.
   — Це б було чудово! — погладивши по голові Лакі, з захватом мовила дівчина.
   — А він не дуже норовливий? — стривожено запитав Олексій.
   — Ні, він спокійний і дуже любить, коли його годують яблуками. — Засміявшись, відповів друг.
   — Зевс, вже осідланий. — Беручи за віжки, гарного, блискуче чорного коня, він вивів його з деннику і підвів до Олексія. — Тримай свого улюбленця.
   — Привіт, друже. — Похлопавши по спині Зевса, той весело заіржав у відповідь, піднімаючи голову до гори.
   Ден пішов до одного із кутів, і узявши все необхідне з кінської упряжі, повернувся щоб осідлати Лакі. Встаючи з лівого плеча Лакі, він простягнув руку і узяв з правого боку коня за перенісся, той спокійно рушив за ним з денника. Він обережно, проте швидко одягнув віжки, пітник та сідло на коня, перевірив чи все гаразд і усміхнено відав віжки у руки Дилії.
   — Привіт, привіт Лакі. — Дівчина погладила його. — Не проти якщо я сьогодні трішки з тобою покатаюсь? — торкнувшись чола коня своїм чолом, вони налагоджували контакт. Кінь тихо заіржав, даючи знати, що вона йому припала до душі.
   — Ти добре тримаєшся у сідлі? — запитав Ден, вдивляючись в обличчя Дилії.
   — Так. Дуже добре. — Її серйозний голос повинен був запевнити на сто відсотків, запитуючого чоловіка. — Я колись доглядала за конями і каталась верхи, тому я знаю, як з ними поводитись.
   — От і добре. Тоді ви можете покататись за межами ферми. Олексій знає, де є гарний садок і там є улюблені ласощі Лакі. — Він підморгнув дівчині.
   — Тоді ми рушаємо. — Узявши з рук Дилії віжки, Олексій вивів коней на двір.
   Ден вийшов разом з ними, але одразу мовив:
   — Я до праці. А вам гарної прогулянки. — Усміхнувся він на усі свої тридцять два білосніжних зуба.
   — Дякуємо. — Засяяла Дилія, уявляючи, як зараз вона сяде на коня і відчує себе вдома.
   — Дякую, друже. — Поплескавши друга по плечу, подякував Олексій.
   Ден жартома вклонився і поспішив до стайні.
   — Ну, що готова? — запитав Олексій.
   — Вже давно! — усміхаючись від наближення неймовірних емоцій, мовила Дилія.
   — Тоді… я допоможу. — Хитро усміхнувся він, і підходячи до дівчини, став позаду неї. Узявши її за талію, він почув тихий зойк і засміявся, коли трішки підштовхнув її за сіднички.
   — Олексію! — Дилія споглядала на нього з висоти коня.
   — Що? Ми ж домовлялись, що я допоможу тобі. — Знизивши весело плечима, засміявся він.
   Підійшовши до свого коня, Олексій миттю опинився верхи. Між ним та Зевсом завжди була гармонія. Вершник і кінь – вже давно подружились. Коли Олексію було важко на душі, або навпаки його душа світилась щастям – він приходив сюди і Зевс був вірним супутником у вільній подорожі садами. Ось і сьогодні, Олексій вирішив прийти сюди і привести Дилію – він був щасливий і з цим треба було поділитись із Зевсом.
   Повільними кроками алюр, вони рушили до воріт, які були відчинені і вели на доріжку у садки. Коні красувались одне перед одним у неймовірно гарних кроках, доки один із вершників не вирішив прискорити темп.
   — Нумо, Лакі! Нумо! — Дилія підштовхнула коня під боки і той набрав швидкості. 
   — Диліє! Диліє! — голос Олексія лунав у спину неслухняної вершниці. Він важко зітхнув, і не довго думаючи, теж прискорив Зевса. Майже наздогнавши Дилію, він усміхнувся її норову, коли зрозумів, що за неї не слід хвилюватись – вона дійсно вміє добре сидіти у сідлі і до того ж дуже сексуально. Вирівнявши дистанцію, Олексій усміхнувся Дилії, яка обернулась на нього і сяяла в неймовірно щасливій усмішці.
   — Вибач не втрималась. — Задихавшись крикнула вона.
   — Ти ще за це отримаєш! — попередив він.
   Вона засміялась і він підтримав її сміх. Олексій дивився на цю красуню і не міг повірити, що йому так пощастило. Її довгі коси розвіював вітер, усмішка була, наче зірка на небі, стрункі ніжки обхоплювали коня, а налита попка грайливо підіймалась і опускалась – він тихо застогнав, уявивши трішки іншу картинку і без коня.
   Дилія повільно приборкала коня і той перейшов на ходу. Олексій зробив те ж саме. Їхні коні були на одному рівні і Олексій, не витримавши, нахилився до Дилії і притиснувся до неї губами. Вона засміялась, коли Лакі приревнував і мордою штовхнув Олексія.
   — Кінь відштовхує принца. І таке буває в казці. — Засміялась дівчина.
   — А кінь знає, що таке шори? — він примружившись глянув на ревнивця. Кінь невдоволено заіржав і відвернувся. — Що все розумієш, так?
   — Ей… не дозволю… — засміялась Дилія.
   — Тоді скажи своєму ревнивцю, що я тебе цілуватиму коли мені заманеться.
   — Тихіше… — Дилія приклала пальця до вуст, — він почує. — Вона сміялась і її очі сяяли.
   — Добре… Добре, не хочу щоб і Зевс приревнував – можливо він теж твій кавалер. Не хочу, щоб мене скинули і я шкандибав до ферми пішки.
   Вони сміялись і тихо катались верхи, доки Зевс не побачив перед собою вужика і не вирішив поскакати галопом.
   — Олексію! Олексію! — налякано кричала вслід коню і його вершнику Дилія. Пустивши і свого коня галопом, Дилія побачила, як Олексій натягнув віжки і зупинив Зевса, але сам упав від такого маневру із сідла. Дилія закричала і закрила очі. — О, Аллах! О, Аллах! — відкривши очі, Дилія зупинила Лакі недалеко від коня Олексія. Злізаючи зі свого ревнивого скакуна, дівчина молилась щоб з Олексієм все було гаразд. Доки вона бігла до нього, вона почула, як він сміється і водночас зойкає.
   — Ой… ой… ой… — потираючи ногу, а потім і потилицю зойкав хлопець.
   Дилія швидко присіла навколішки біля нього.
   — Олексію… Як ти? Ти сильно забився? Покажи, де болить? — Дилія поводилась, наче квочка біля дитинча.
   — Заспокойся, не хвилюйся… — Олексій хотів підвестись, але нога сильно заболіла і він знову приземлився на траву. — Ой!
   — Олексію, у тебе напевне вивих. — Вона подивилась на його долоню і побачила кров. — О, Аллах! Олексію, у тебе кров. — Злякано говорила вона.
   — Трішки головою забився. — Він усміхнувся крізь біль.
   — Покажи. — Вона сіла позаду нього на траву, а він просто впав у її обійми.
   — Ммм, як зручно. — Вмостившись на її грудях головою та усміхаючись, він забувся про біль.
   — Навіть зараз жартуєш?! — вона насупилась. — Нічого смішного не бачу!
   — І я… Мені дійсно зручно. — Він потерся головою об її м’які перси.
   — Олексію! — Дилія розчервонілась. — Припини!
   — Це мої ліки. Ти ж не відмовиш хворому? — він примружився, а потім нахиливши її голову, вп’явся у солодкі, як мед вуста і відповідь Дилії загубилась у поцілунку. Задихаючись, вони двоє несамовито віддавались бажанню. Поцілунок набирав обертів, таких же шалених, немов кінь біжить галопом. Дилія застогнала і випрямилась, дивлячись йому у вічі. — Що? Мені вже краще. — Усміхнувся він.
   — Дивись, бо за цей поцілунок ти можеш отримати підковою по лобі. Подивись, як на тебе дивиться Лакі. — Вона вказала головою у бік, де стояли коні, які спокійно збирали з трави яблука.
   — Він зайнятий. — Облизавши губи, Олексій додав: — Він не помітить, якщо ти ще разочок мене полікуєш. — Його брова сексуально вигнулась.
   — Анестезія потім. — Вона прикрила його губи своєю долонею. — Олексію, покажи мені потилицю. — Схвильовано мовила вона.
   Він трішки підвівся і вона зойкнула, побачивши набряклість та кров.
   — Що? Ти бачиш мозок? Все так погано?
   — Не базікай дурниць! — попередила Дилія.
   — Значить все погано. — Він зітхнув і додав: — Треба писати заповіт. — Засміявшись, він узяв руку Дилії. — Скажеш нашим дітям, що я їх дуже люблю.
   — Видно ти добряче стукнувся. — Зашипіла дівчина.
   — Ой, я забувся. — Перелякано сказав хлопець.
   — Що?
   — Ми ж іще їх не зробили. У мене мало часу… не можна гаяти часу. — Він почав розстібувати куртку і говорити: — Ти хочеш дівчинку, чи хлопчика?
   — Зараз я тебе стукну! Безпритомний ти не будеш таким говірким пацієнтом.
   Олексій засміявся, але раптом у нього дійсно запаморочилось у голові.
   — Пташечко… Здається я дійсно добряче забив голову. — Олексій усміхнувся і запитав: — Скажи, а садок крутиться?
   — Ні. — Перелякавшись ні на жарт, Дилія зняла із себе шарф і перев’язала ним голову Олексію. — Як ти?
   — Усе добре. Земля вже не гойдається.
   — Що ж нам робити? — розгубленість та хвилювання узяли верх над самовладанням.
   — Нічого, нічого Пташечко. Зі мною все гаразд. — Усміхнувшись, він склав свої рукі під голову і знову влігся на ноги Дилії.
   Дівчина усміхнулась. Подивившись де коні і запевнившись, що з ними все добре, вона роздивилась все довкола. Скрізь яблуневий садок, тільки десь далеко виднівся ліс. Аромат яблук, трави і сіна, яке неподалік лежало невеличким сніпом дарувало осінню романтику.
   — Ти зможеш дістатись он туди? — вказавши на сіно, запитала вона.
   — Ммм… Диліє… Диліє…
   — Що?
   — Ти хочеш діток робити на сіні?
   — Все мовчу. — Дилія закусила губу.
   — Пішли.
   — Не піду.
   — Не хвилюйся я буду лагідним. — Сміючись, він жартував, а вона вдавано ображалась і він це знав.
   — Не хвилюйся, Лакі б’є швидко і лагідннноо. — Промурликала вона.
   Він розреготався і Дилія підхопила його сміх. Пара встала і попрямувала до запашного сіна. По дорозі Дилія встигла зірвати декілька яблук. Олексій обережно ступав на ногу, а дійшовши до стогу, гепнувся і прихопив у обійми Дилію. Вона засміялась, коли вони провалились у м’яку, але колючу перину природи.
   Цілунок за цілунком, обійми за обіймами – і так промайнули непомітно дві години.
   Врешті-решт, Олексій забрався на коня і виглядав, як індіанець: обмотана голова, а з волосся звідусіль стирчить мілка солома. Дилія теж виглядала так, наче вона побувала на сіннику. Ой! Вона дійсно побувала там в обіймах свого красеня.
   Добравшись повільно до ферми, Дилія та Олексій пояснили Дену, що сталося. Вони обробили рану і обв’язали голову бинтом. Тепер Олексій не індіанець, а єгипетська мумія. Ден споглядав на Дилію та хитро усміхався, коли вона витягала з волосся солому і кожного разу червоніла при цьому, дивлячись у дзеркало.
   Господар дому пригостив їх чаєм та пирогом, який приготувала його красуня дружина. Рудий хвіст, веснянки на маленькому носику, шкіра кольору слонової кістки, чуттєві вуста і темно зелені очі. Дівчина одягнена так само, як і її чоловік для верхової їзди, і так само виглядала дуже життєрадісною та щасливою. Видно, що Ден та його дружина Марія кохають одне одного до нестями. На це було приємно дивитись.
  Привівши себе хоч трішки до ладу у будинку Дена, вони мали йти, так, як Олексію ще треба було заїхати на роботу, а Дилію завести додому.