Глава 21

   Сховавшись за стінкою, вона одразу відповіла Олексію:
   Viber
______________________________________________________________________________   
   Не настільки я ще екстремалка!!!))) Равлики собі спокійненько випасаються))) P.S. До речі, ти вже снідав?
______________________________________________________________________________   
   Дилія огляділась чи хтось не йде. Нікого поруч не було і вона зачекала на смс від Олексія.
   Viber
______________________________________________________________________________  
   Ще ні… Але б із задоволенням зів круасанчик на ім’я Дилія* 
______________________________________________________________________________  
   Дилія засміялась, прикривши долонею губи. Солодко зітхнувши, вона згадала цілунки свого коханого. Вона раділа, що за останні дні вони з Олексієм забулись про суперечки.
   Через півтора тижня у Олексія аукціон, а потім… потім він прилетить її навідати. Дилія наче відірвалась від землі – ці думки їй надавали крила.

   Viber
_____________________________________________________________________________  
   Круасанчик – ЗГОДЕН, щоб його з’їли!!!))) Відправляю купу цілунків******** Мушу бігти до кухні. Кохаю тебе***
______________________________________________________________________________  
Відповідь прийшла через кілька секунд.
   Viber
______________________________________________________________________________  
   З’їм, ще й, як з’їм!!!)))) Цілую* Кохаю тебе, Пташечко*
______________________________________________________________________________  
   Дилія усміхнулась словам Олексія і пішла у гарному настрої вчитись французьким стравам.

   Львів.

   Олексій усміхався повідомленням Дилії. Ці дні були наче спокійний океан кохання – шторм позаду і це йому подобалось. Він зумів контролювати свої ревнощі і не згадувати про «Француа». Все ідеально.
   Хлопець сидів в своєму офісі і гадав, щоб це подарувати Дилії, коли він завітає до неї у Париж. Він тільки зараз зрозумів, що першим і останнім подарунком було дзеркало, і це все, що він встиг їй подарувати… треба це виправляти. Подарунок має бути таким, щоб вона завжди могла його тримати при собі і думати про нього.
   У кабінет постукали і наполохали його думки.
   — Увійдіть. — Мовив Олексій.
   Двері відчинились і у них з’явилась постать Меланії.
   — Привіт, красунчику. — Вона пройшла всередину кабінету спокусливо  усміхаючись. Підійшовши до стола, Меланія нахилилась та поцілувала Олексія у щічку.
   — Привіт, Мел. Яким вітром? — поцікавився хлопець і різко підвівся з крісла, коли Меланія нахабно всілась на його стіл.
   — Я принесла документи, ті що давала мені Олена. — Діставши із сумки папку з паперами, вона поклала їх на стіл. — Ось.
   — Дякую. — Усміхнувся він і запитав: — Можу ще чимось допомогти? — риторично запитав Олексій.
   — Так. Я хочу запрошення на ваш аукціон. Чула там будуть неабиякі цікавинки. Сподіваюсь не відмовиш? — закусивши пухкеньку губку, і закинувши ніжку на ніжку, запитала вона.
   — Мел, навіщо це тобі? — примружившись, Олексій підійшов до полиці і уперся об неї ліктем.
   — Дивне запитання… Ти ж знаєш, я колекціоную прикраси. Чула, що у вас цей раз – буде гарна добірка. — Демонструючи свої стрункі ніжки, Меланія кокетливо мовила: — Чекаю на запрошення… милий.
   — Обіцяй без казусів. — Промовивши це, він узяв одне із запрошень і підписавши його на її ім’я, простягнув «кішці».
   — Дякую. — Опустивши ніжки на підлогу і підвівшись, вона запитала: — До речі, як там дівчинка?
   — Не називай її так. У неї все добре.
   — Ой, ой, ой… які ж ми стали чуттєві… — засміявшись, промовила вона. — А де ж вона? Чому не чергує тебе?
   — Меланіє… — його голос став металевим. — Вона зараз навчається в Парижі, тому не поряд.
   — Ммм… як цікаво! — очі Меланії заблищали вогником, в яких можна було прочитати те, що вона в захваті від новини. — Я так розумію її не буде на аукціоні?
   — Ні, не буде.
   — А ти казав про казуси… я буду біла і пухнаста. — Торкнувшись вказівним пальцем його щоки, промурликала вона.
   — Меланіє, хочу тобі дещо пояснити… я кохаю Дилію і ми разом. Сподіваюсь, повторювати мені не доведеться? — запитав Олексій.
   Меланія скривилась від слів про кохання, нібито з’їла щось кисле
   — Ну, що ти… я все зрозуміла. — Усміхнувшись, вона запитала: — Тільки скажи, що тобі у ній так сподобалось? Ти ж напевно її навіть не скуштував.
   — Вона справжня. Її кохання до мене справжнє і вона ніколи, ніколи мене не зрадить. — Він подивився прямісінько у вічі Меланії, нагадуючи їй чому вони з нею розійшлись. — Наше інтимне життя – наша особиста річ.
   — Ага… зрозуміло… тобто річ, якої нема. — Облизавши губи, Меланія усміхнулась.
   — Мел…
   — Що? — грайливо запитала вона.
   — Знайди у собі ще ту дівчину, якою ти була колись. — Давши цю пораду, Олексій подивився на фото, там де він з Дилією. Меланія прослідкувала за його поглядом. — Я дійсно бажаю знайти тобі своє щастя.
   — Прибережи свої поради для Дилії… тобі вони, ой, як знадобляться. Тобі її ще вчити і вчити, як задовольняти твої бажання. — Вона підійшла у притул і поклала свої руки йому на шию. — Я все про тебе знаю. Знаю, що тобі до вподоби і як тобі це дати. Мене вчити не потрібно. — Усміхнулась вона, але через мить усмішка Меланії зникла, коли Олексій забрав її руки зі своєї шиї.
   — Ти знала мене… знала, що мені подобалось… тепер я інший і ти інша. Ми вже не знаємо одне одного. — Олексій додав: — Я вдячний за те, що у нас із тобою було, але тепер у кожного свій шлях.
   — Не зарікайся. — Хмикнула вона.
   — Мел, Мел… — зітхнув він.
   Телефон Олексія дав сигнал, що прийшла смс. Меланія побачила, на екрані мобільного, що це від Дилії і цю ж мить одразу промовила:
   — Ти б не міг принести мені води. — Вдавано закашлялась вона. — Я хотіла попросити в Олени, але її чомусь нема на місці.
   — Вона мала купити якість дрібнички для офісу. — Пояснив він і у туж мить запитав: — Тобі газовану чи ні?
   — Газовану. — Мило усміхнувшись, вона додала: — Дякую, милий.
   — Я зараз. — Він вийшов з кабінету.
   Меланія узяла мобільний до рук і прочитала смс:
   Viber
_____________________________________________________________________________  
   Чим займається мій коханий? Я думаю про тебе, про нас))) Я дуже скучила.
_____________________________________________________________________________  
   Меланія скривилась від цих проявів ніжності.
   І це йому до вподоби?!
   Вона швидко написала відповідь замість Олексія і задоволена собою, поклала телефон на місце.
   Двері відчинились і Меланія знову закашлялась, роблячи вигляд, що їй дійсно потрібна вода.
   — Дякую. — Беручи стакан з його рук, подякувала вона і зробила ковток.
   — На здоров’я, Мел. — Він сів у своє крісло і промовив: — Якщо у тебе більше немає до мене важливих справ, я б хотів підготувати деякі документи на аукціон.
   — Натяк зрозуміла. — Усміхаючись, Меланія поставила стакан з водою і додала: — Тоді до зустрічі на аукціоні.
   — Саме так. До зустрічі на аукціоні. Па-па, Мел.
   — Па-па, милий. — Обійшовши його стіл, вона нахилилась і поцілувала його щоку, залишивши на ній червоний відбиток від помади.
   — Мел, прошу… досить цілунків. У мене є дівчина і це їй не сподобалось би.
   — А тобі?
   — Мені до вподоби лише її цілунки. — Спокійно відповів хлопець.
   — І тут, не зарікайся. — Усміхнувшись, вона помахала йому і вийшла за двері.
   Як тільки Олексій залишився сам у кабінеті, він голосно зітхнув. Ця дівчина, ще та лисиця! Невже вона не може заспокоїтись після стількох років?!
   Олексій усміхнувся, подивившись на телефон, який ще декілька хвилин тому дав знати, що йому написала Дилія. Простягнувши руку через стіл, він взяв мобільний до рук, і увімкнувши його – очманів!
   
     Париж.

   Дилія дивилась на екран телефона і не могла повірити власним очам. Він здурів?! Олексій з неї знущається? Її очі наповнились сльозами, але швидко витерши їх рукавом, вона знову почала мішати соус.
   До кухні увійшов Леонардо і запитав:
   — Ти додавала у нього вже гірчицю?
   — Так. — Тихо не піднімаючи голови, промовила Дилія.
   — Що таке? Що сталося? — Леонардо почув в її голосі нотки гіркоти.
   — Нічого. — Ще тихіше сказала дівчина.
   Леонардо насупився і запитав:
   — Все через нього?
   — Ні. — Осілий голос її підводив.
   — Не вірю. Розказуй?! — наполягав він.
   — Леонард, нема чого розповідати… чесно. — Доки Дилія це говорила у її кишені завібрував телефон.
   Що йому ще потрібно? Дилія кипіла від злості і від образи. Вона взагалі не хотіла дивитись, що там знову написав Олексій.