Глава 23

Глава 23.

   Львів.

   Олексій дивився на себе у дзеркало і поправляв темно-синю краватку. Чорний костюм, синя сорочка та ідеально відполіровані черевики – робили завершений образ для такого урочистого свята, як весілля найкращого друга. Він важко зітхнув, згадавши учорашню розмову з Дилією про весілля Туні та Паскуале. Згадав, як засмучено звучав голос Дилії, коли вона говорила, як шкодує, що не буде присутньою на святі.
   — Ти готовий? — запитала мама, стоячи позаду сина і милуючись ним.
   — Так. — Він обернувся, і усміхнувшись промовив: — Матусю, ти просто красуня! — Олексій підійшов до мами і поцілував її у щічку. Класична вишневого кольору сукня, трішки нижче колін – робила жінку елегантно-спокусливою. — Тато щасливчик!
   — Я теж так думаю. — Підморгнувши, вона усміхнулась. — Дякую, мій милий.
   — А де тато?
   — Чекає нас у машині. — Жінка зітхнула і ніжно промовила: — Я знаю, як тобі важко, але усміхнись заради Туні і Паскуале.
   — Звичайно… звичайно. — У цю ж саму мить він широко обдарував матір усмішкою.

   Усі гості зібрались у галереї на щасливу подію – весілля двох неймовірно закоханих людей, Паскуале та Туні. Проте, однієї людини точно усім бракувало – Дилії. Олексій усміхався та щиро радів за друзів, але ні на одну мить не переставав думати, як би було чудово, щоб Дилія була на святі їх ліпших друзів.
   Олексій оглядів усіх довкола, були лише найближчі друзі та рідні: батьки Паскуале та Туні, дідусі та бабусі з обох сторін, Дана та Кирило, Остап та Поля, батьки Дилії та його і все. Така собі вечірка, а не грандіозний бал. Напевно більшого і не треба – головне це те, хто поруч з тобою стоїть біля вівтаря. Він би теж хотів скромне весілля у колі родини, тримаючи свою Дилію за руку. Олексій усміхнувся своїм думкам. Невже він думає про весілля?!
  Пролунав гарний та мелодійний голос жінки, яка закликала сісти гостей на свої місця бо скоро почнеться церемонія.
   Знайшовши своє місце, Олексій подивився на сусідній порожній стілець, який начебто чекав на його Пташечку. Подивившись у бік, він усміхнувся мамі, яка чомусь округлила очі від подиву і в ту ж мить усміхнулась.
   — Тут не зайнято? — запитала дівчина, стоячи позаду Олексія.
   Милий, рідний голос його Пташечки змусив подумати чи це не сон? Він заплющив очі лише на мить і відкривши їх, обернувся на чудодійний голос. Поглянувши знизу вверх, в його очах з’явились сльози. Олексій сам не розумів, від коли це він став таким чутливим. Хоча… Це все з появою кохання усього його життя.
   — Пташечко. — Він швидко підвівся і узяв її у полон своїх обіймів. — Кохана моя. — Шепочучи їй на вушко лагідні слова, він ще міцніше її обійняв.
   Дилія відповідала на обійми з такою ж жадібністю, як і Олексій дарував їх. Сльози запекли в оченятах, усе тіло тремтіло, а серце стукотіло у грудях, перегукуючись з серцем Олексія. Мить, коли є лише вони, їхнє кохання, їхня зустріч, ті безцінні душевні та тілесні відчуття. Торкатись одне одного – це нагорода, яке подарувало кохання.
   Губи Олексія накрили вуста Дилії, йому було байдуже до усіх, так само, як і їй. Коли вони злились у ніжному цілунку – Туня та Паскуале заплескали у долоні – гості підтримали оплесками та свистом.
   Після такого шаленства, вони неохоче припинили цілунок, але обійматись не перестали. Дилія зашарілась і навіть Олексій зніяковів, але їм сподобалась реакція та радість друзів за їхнє щастя.
   Туня помахала Дилії, а та їй у відповідь відправила повітряний поцілунок.
   Всівшись на місця, Дилія помахала своїм батькам, та усміхнувшись, привіталась з батьками Олексія.
   — Ти поряд. — Тихо промовила вона, дивлячись Олексію у вічі.
   — Я не вірю, що це все насправді. Як? Коли? Чому не сказала? — шквал запитань, але вони могли залишитись без відповіді, бо головне це те, що вона була тут… поруч з ним… не лише думками, а тут… зараз,… тримаючи його руку.
   — Туня та Паскуале купили квиток. І ми вирішили зробити сюрприз. Я прилетіла лише годину тому і одразу сюди. — Пояснили вона, усміхаючись крізь сльози. — Я не знала чи вийде приїхати, все вирішилось в останню мить.
   — Моя, Дилія… ти зі мною. — Він легко поцілував її вуста і отримав найсолодшу відповідь. — Пізніше я скуштую тебе, як слід.
   — Обіцяєш? — зашарілась вона, але все ж таки запитала.
   — Обіцяю. — Усміхнувшись, він додав: — Я кохаю тебе.
   — Я тебе більше кохаю, мій Олексію. — Широка усмішка засяяла на її обличчі.
   Почалась церемонія весілля. Усі зачаровано дивились на нареченого та наречену. Туня була у гарній білій сукні, легкій та невагомій у маленьку квіточку, яка підкреслювала нове життя, яке зародилось завдяки їхньому коханню з Паскуале. Прозорий серпанок з віночком, довкола розпущеного золотаво-рудого волосся, був наче німб над Янголом. Паскуале у чорному смокінгу, білій сорочці і чорному метелику – був, як принц із чарівної казки. Стоячи під аркою, ця пара випромінювала: кохання, вірність, турботу, відданість, дружбу – вони одне ціле. Ця пара цільні, вони розфарбували долю одне одного.
   Дилія, ще міцніше стиснула руку Олексія, коли Туню та Паскуале назвали чоловіком та дружиною. Він подивився на Дилію і усміхнувся їй.
   Коли покликали свідків засвідчити шлюб двох закоханих, Олексій та Дилія не зрозуміли одразу, що це звертаються до них. Їхні друзі обрали їх для такої важливої місії. Підійшовши до молодят, вони розписались на документах, які підтверджували дійсність цього важливого дня.
   — Вітаю, вас мої любі. — Дилія міцно обійняла Туню, а потім Паскуале.
   — Вітаю Паскуале, Туню! — Олексій також радісно обійняв друзів.
   — Дякуємо! — запищала, радіючи Туня.
   — Дякуємо, друзі! — Паскуале широко усміхнувся.
   Через мить усі гості вітали молодят і бажали їм кохання та щастя.
    Дилія та Олексій знайшли батьків. Мама та тато дівчини були у повному шоці і не могли повірити, що їхня донька тут. Обійнявши свою кровинку, і отримавши такі ж міцні обійми навзаєм, вони відпустили її до Олексія.
   — Я так скучила. — Шепотіла вона, сховавши своє обличчя у груди коханого.
   — І я, моя Пташечко... І я. — Олексій цілував її волосся, вдихаючи рідний аромат жасмину та кориці. — Відійдемо, поки ще вітають молодят?
   — Так… так. — З надією на довгоочікувану мить наодинці, промовила Дилія.
   Він узяв її за руку і повів у кабінет Паскуале. Зайшовши у середину, він зачинив за ними двері і за мить до поцілунку вони задивились одне одному у вічі. Цей погляд так багато говорив. Кохання… чисте… щире кохання – калатало у грудях та метеликами злітало у душі. Спочатку очам було дозволено насолодитись коханим обличчям, зазирнути у глиб очей, подивитись на вуста, які вони, вже за секунду будуть цілувати. Кожен нерв напружився від передчуття поєднання. Усміхнувшись, він нахилився, а Дилія встала навшпиньки, обіймаючи одне одного, як безцінний скарб, їхні губи злились у медовому та чуттєвому поцілунку. Вони затремтіли і тихий стогін обох огорнув кімнату, наповнюючи її коханням. Обійми стали більш гарячими та сміливими так само, як і цілунок. Його язик проник у ротик Дилії, увібравши голосний стогін її схвалення. Вона уся палала – здавалось, що ця розлука дала їй зрозуміти, чому настільки важливий фізичний контакт. Це не просто обійми, не просто цілунки – це і є кохання, яке хочеться дарувати та отримувати. Вона злякалась власної пристрасті, її тіло благало чогось незвіданого, чогось досі забороненого… і це було прекрасно… ні з чим не порівняно. Дилія обхопила його спину, притягуючи його ще більше до себе, відповідаючи на його поцілунок, з таким же жаром, пристрастю та неприборканою енергією. Її язик зробив свою справу так само, як і нігтики, які вчепилися об напружену спину Олексія. Він заричав їй у губи і вона відчула справжнісінький кайф, чисту насолоду від того, що діє так на Олексія.
   — Що ж ти робиш, Диліє? — відсторонившись, але все так само обпікаючи своїм диханням її вуста, шепотів він. — Що ти зі мною робиш, кохана моя?...
   — Кохаю тебе, ось що… Сильно та безмежно кохаю тебе. — Задихаючись від бажання, промовила тихо вона.
   Вона відчула, як він затремтів, борячись з самим собою.
   — Диліє… Даруй себе мені. Даруй своє кохання… завжди… завжди. — Хлопець знову накинувся на солодкі, пухкі вуста Дилії і піднявши її на руки, посадив на стіл, опинившись між стрункими ніжками.
   Дилія подивилась у низ, де її червона сукня, задерлась до непристойності на стегна, а Олексій стояв між ними. Жар вдарив у щічки, роблячи їх червоними, серце калатало у скронях, унизу живота нило… вона хотіла цього чоловіка… дуже хотіла.
   Олексій провів своїми гарячими руками по ніжках Дилії, зупинившись на стегнах і продовжив свій поцілунок, тримаючи свою руку на її потилиці. Його збудження доходило до того, що він не міг себе контролювати. У його руках жінка, яку він кохає, яку бажає,… а вона кохає і бажає його. Чуючи її зітхання, від того, що вона відчула його між своїми стегнами і відкрила для себе, щось досі не звідане, він божеволів та хотів подарувати їй цілий всесвіт свого кохання.
   — Олексію… коханий… — шепотіла вона між цілунками. — Ми на весіллі… у кабінеті… — Дилія відчула його плоть у друге, яка ще міцніше притиснулась до неї і налякала її своєю силою та розмірами. У чоловічій анатомії – вона була геть необізнана… не дурна, але необізнана.
   Олексій зупинив поцілунок, і торкнувшись її чола своїм, тихо промовив:
   — Ти маєш рацію… — усміхнувся він. — Твої і мої батьки тут.
   — Так… — ледь дихаючи, сказала вона.
   — Я тебе не налякав? — ніжно запитав Олексій.
   — Як ти міг таке подумати?! — Дилія узяла його обличчя у свої долоньки і додала: — Я так само тебе бажаю. — Зізнавшись, вона знову запалала рум’янцем.
   — Мила, моя… кохана, моя Диліє… — він цілував її носик, щічки та вуста.
   — Мій, мій Олексію… — з такою ж ніжністю та чуттєвістю вона відповідала на поцілунки коханого.
   — Твій, кохана… твій… лише твій. — Він обережно опустив її сукню до колін, чим викликав вдячну усмішку Дилії. — Я кохаю тебе, Пташечко.
   — Кохаю тебе, Олексію.
   Перед тим, як допомогти Дилії зістрибнути зі столу, він обійняв її ніжно-ніжно, пригортаючи свою Пташечку, він заспокоював свою пристрасть.
   — Пішли? — запитавши, він допоміг їй встати.
   — Дякую. — Стиснувши його долоню, вона подякувала йому і додала: — Так пішли.
   Тихо прокравшись у зал, вони разом з гостями почали сідати за стіл. Ніхто і не помітив їхню коротку відсутність.
   Вітання, тости, бажання та дзеленчання келихів заповнило святкову залу. Дилія усміхалась Туні, яка заслуговувала на своє щастя, - на щастя бути з коханим, мати сім’ю та на здійснення усіх мрій. Дівчина повернулась у бік батьків і любляче усміхнулась їм. Під столом Дилія відчула гарячу долоню свого коханого, який ласкаво погладжував її пальчики. Ідеальна мить.
   Перший танок молодят, під пісню - all of me28, викликав бурю оплесків та захвату. Це був простий танок без завчань на майстер класах, чи майстерних па, все диктувало кохання та щирість почуттів. Паскуале обережно обіймав Туню, торкаючись її животика, а вона тим часом схилила голівку на його міцне плече. За хвилинку усі приєдналися до них.
   Олексій міцно тримав в обіймах свою Пташечку, яка розчулено хнюпала носиком на його грудях. Перший спільний танок.
   Олексій поцілував її волосся і тихо почав перекладати пісню їй на вушко, хоча він добре розумів, що вона знає про що йдеться в пісні, але це були слова, які відображали його почуття до неї:
   — Тому, що все в мені
        Любить всю тебе:
        Любить кожен вигин твого тіла і кожну незграбність,
        Всі твої ідеальні недосконалості.
        Віддай мені всю себе,
        І я віддам всього себе тобі.
        Ти - мій кінець і мій початок.
        І, навіть програючи, я перемагаю,
        Тому що я віддаю тобі всього себе,
        А ти віддаєш мені всю себе. — Рухаючись у танці, він ніжно пестив її спинку, а промовивши слова з пісні, поцілував пальчики тендітної ручки.
   — Я уся твоя і моє кохання усе твоє. — Піднявши свої оченята на нього, вона ніжно торкнулася його вуст.
   Музика закінчилась, тримаючи одне одного за руку, вони попрямували за стіл.
   — Дякую за чудовий танець. — Усміхнувся він.
   — І тобі дякую. — Навзаєм усміхнувшись, промовила дівчина.
   — Диліє?
   — Що?
   — Коли тобі треба повертатись? — запитавши це, Олексій засумував.
   — Сьогодні ж вночі. — Сумно сказала вона і додала: — Я наче Попелюшка.
   — Це лише початок казки, моя Попелюшко. — Торкнувшись губами її чола, він ніжно додав: — Після аукціону, я навідаюсь до тебе.
   — Це вже точно? — схвильовано запитала вона.
   — Точно! — широка усмішка осяяла його обличчя.
   — Це найкраща новина! — Дилія стиснула його руку під столом. — Я скину тобі адресу на Вайбер.
   — Це було б доречно. — Засміявся він.
   — Тож ми побачимось, зовсім скоро. — Видихнула вона, заспокоївшись такою новиною.
   — Через тиждень… не більше. — Дивлячись у її очі, він був сповнений коханням і бачив те саме у її шоколадних очах.
   У цю саму мить, їх відволікли. Батько Дилії запитав:
   — Люба потанцюєш з татом?
   — З великим задоволенням, baba. — Радіючи змозі потанцювати з батьком, який є для неї корінням їхньої сім’ї, ліпшим другом та еталоном чоловіка, вона усміхнулась йому. Встаючи, Дилія поцілувала у щічку Олексія, він тепло усміхнувся їй.
   Вийшовши з татом до інших пар, вони закружляли у танку. Дилія була дома – поряд з батьком… вона скрізь була дома. Він так багато зробив для неї, для її щастя. Дилія поклала на його груди голову, як у дитинстві і слухала, як стукає його серце. Малою він брав її на руки і вони так само танцювали, - вона притулялась, а він тихенько шепотів, що вона найкраща донька. Є речі, які незмінні – і це є великим щастям.
   Розмовляючи про Париж, Дилія розповідала про усі приправи і страви, які встигла приготувати та скуштувати, а батько тим часом запам’ятовував, що і до чого.
   Пісня закінчилась і вони рушили до своїх місць. Подякувавши одне одному за танок, вони щиро та з любов’ю усміхнулись.
   — Диліє, сонечко… Тобі там нічого не бракує? — запитала мама.
   — У мене там все добре, Париж зустрів гарно. — Відповіла Дилія, підкреслюючи правдивість слів усмішкою.
   — Слава Аллаху! — сяючи від гарної новини, вона підвела очі до гори. Потім подивившись на доньку і Олексія, промовила: — Ви такі гарні.
   — Дякую. — Подякував Олексій і подарував усмішку Садіє.
   — Дякую, рідненька. — Промовила Дилія і її очі заблищали від радості.
   Свято Туні та Паскуале продовжувалось, огортаючи усіх щастям та любов’ю. Згодом був торт, а за ним слідувала традиція «спіймай букет». Дилія і Поля були тими самими щасливицями, які мали ловити весільний букет.
   Олексій голосно засвистів, коли його Пташечка зловила букет, тепер була його черга ловити стрічку, яку Паскуале кидав «натовпу», йому та Шерлоку. Один крок і вона його! Олексій повертів на пальці стрічку і весь зал загудів. Веселощі продовжувались, доки їхню увагу не привернули зойки Дани, яка схопилась за свій величезний животик.
__________________________
28«All Me» - пісня американського співака Джона Легенда з його четвертого студійного альбому Love in the Future (2013). Він присвячений його дружині Кріссі Тейге. «Все я» вперше вийшла в ефір на американському мейнстрім радіо в якості третьої синглу альбому 12 серпня 2013 року.