Глава 25

   Париж.

   Прибувши до Парижа, вона подзвонила Олексію, а потім батькам – розмови були короткими, вона сповістила лише про те, що все добре і завтра рано передзвонить. Була глибока ніч і їй треба було швидко сісти у таксі та їхати до Розалі. Так вона і зробила.

   Сиділа у невеликій, але затишній квартирі сексуальної француженки і розповідала в подробицях про весілля, пологи-сюрприз і про те, як вона тонула в обіймах Олексія. Через хвилину, Дилію знову охопила неймовірна туга. Вона жалілась на час, якого їй так бракувало, щоб провести з Олексієм. Її невдоволення слухала Розалі, яка в одну мить спокусливо усміхнулась і сказала:
   — Ммм, так ти майже здалась? Білий прапор підняла на пів дорозі. — Засмілась вона, підбираючи під себе босі ніжки з червоним лаком на нігтиках. — Диліє, не зупиняй себе… ти ж цього бажаєш, як і він. Ви кохаєте і це буде не просто поєднання тіл, а душ. — З цими словами, вона зітхнула і додала: — Покажи його фотокартку.
   Дилія узяла телефон до рук і показала світлину, на якій вони з Олексієм разом.
   — Ось. — Побачивши на екрані дороге обличчя, Дилія наче розквітла.
   — Beau29! — викрикнула з величезним захватом Розалі. — І ти ще тягнеш з
шаленими ночами?! Я б сама такого заманила у ліжко! — і додала: — В перший же день.
   — Розалі… Розалі… — Дилія лише усміхнулась словам француженки.
   — Завтра після роботи, ми йдемо купувати тобі сексі білизну! І це, як я казала не обговорюється! — спокусливо та грайливо її брова злетіла над сяючими очима. — Треба бути готовою.
   — Я взагалі то, ще поки нічого не планую… — щічки Дилії сором’язливо почервоніли.
   — Це і не потрібно планувати… це просто станеться. — Усмішка Розалі стала, ще спокусливішою, а очі з небесно-синіх перетворились на синє море. — Але… потрібно, щоб ця «несподіванка» сталась у гарній білизні, а не у якійсь зручненькій та тепленькій.
   — Добре! Добре! — Дилія щойно зрозуміла те, що вона погодилась з тим, що скоро у її житті будуть зміни. З дівчинки вона перетвориться на жінку. Вона сама собі не зізнавалась, що вона планує в найближчому часі подарувати себе Олексію… проте це правда, її думки саме про це. — Завтра ідемо в магазин.
   — От і добре! Люблю слухняних… і чоловіки теж. — Підморгнувши, Розалі встала в своїх коротеньких нічних шортиках, і грайливо захитавши стегнами, пішла до своєї спальні.
   Дилія сиділа на дивані і майже засинала… ні, не майже… вона просто була знесилена.
   Піднявшись з дивана, вона почимчикувала до своєї кімнати і влігшись у ліжко, одразу заснула з одним лише ім’ям у голові – Олексій.

   Львів.

   Олексій не міг всидіти на місці, ранок був напруженим. Безліч справ стосовно аукціону зробили з нього знервованого та невдоволеного «психа». Хтось забувся надіслати папери, інші не встигали оформити залу, де буде проходити захід, а останньою краплею було те, що авто з старовинними комодами та столами – застрягло у заторі. Все його нервувало. Хоча він розумів, що насправді він такий неврівноважений, бо Дилія не з ним.
   У двері постукали і він різко промовив:
   — Що?
   — Вибачте, пане… але прийшли документи, які Ви чекали. — Обережно увійшовши до кабінету свого директора, промовила нерішуче Олена.
   — Вибач, вибач Олено. Я не хотів. — Усміхнувся хлопець і зітхнув. — Усе шкереберть. — Цим самим він хотів пояснити свою неврівноважену поведінку.
   — Я все розумію. — Олена мило усміхнувшись, поклала на стіл папери. — Можливо кави?
   — Оленочко, буду вдячний, як ніколи. — Широка усмішка осяяла його обличчя.
   — Я миттю. — Олена, немов, бджілка вибігла із кабінету.
   Олексій провів долонями по волоссю і видихнувши, почав перебирати документи. У цю ж мить задзвенів телефон.
   — Алло. — Поганий настрій, як вітром здмухало.
   — Привіт, коханий. Я на хвильку, дуже запізнююсь. — Скоромовкою говорила Дилія. — Заспала… Уявляєш, вперше у житі, я проспала?!
   Олексій засміявся її швидкому поясненню, запитанню та реакції загалом.
   — Пташечка, якщо б ти була зі мною… ти б кожного разу кудись запізнювалась. — Сказавши це, його думки вже були далеко біля Дилії, а його руки роздягали її.
   Дилія почервоніла від його слів.
   — Тобі смішно?! Я запізнююсь! — засміялась вона.
   — Ні не смішно… я серйозно… були б ми разом…
   — Олексію, Олексію… думай про роботу, ти ж здається вже в офісі мав би бути? Так? — Дилія сховалась за запитаннями.
   — Диліє, Диліє… не тікай від моїх слів… бо можу покарати. — Він відчув, як його єство ожило від шалених думок.
   — Я не тікаю… — захищалась вона.
   — Тікаєш,... але я тебе Пташечко спіймаю… і ти будеш покарана. — Олексій відкинув голову на спинку крісла і подивився у вікно, намагаючись привести свій збуджений стан до ладу, але… не виходило.
   — Не будеш працювати, то я тебе покараю. — По-дитячому мовила Дилія і цим викликала смішок Олексія.
   — Кохана, я буду на це чекати. — Він голосно ковтнув, згадавши, як червона сукня Дилії піднялась до стегон. — А от ти готова?
   — До чого? — вона швидше задихала.
   — До покарання… готова? — Олексій неприховано натякав на те, що її дуже скоро чекає… ніч кохання.
   — Можливо. — Вона підхопила гру, у якій не мала досвіду, але… вона хотіла навчитись зваблювати, як доросла жінка.
   — О, Диліє… ти навіть не уявляєш, що ти зараз зробила своїми словами. — Олексій на мить заплющив очі.
   — І що ж? — посмілішавши, запитала вона, відчуваючи, як жар розлився унизу живота.
   — Ти розбудила чоловіка… і коли ми знову будемо разом, ти це відчуєш. — Облизавши пересохлі губи, відповів він.
   Дилія стиснула інстинктивно стегна, навіть не розуміючи, чого чекає від цих дій, проте її тіло добре знало, що потребує. Дівчина важко задихала від того, що відчувала у низу животика і того тепла, яке розливалось ще нижче.
   — Олексію… — вона солодко видихнула його ім’я.
   — Що, кохана? — він бажав почути її бажання та зізнання.
   — Здається… я… палаю від того, що ти говориш. — Розчервонівшись, вона все ж таки зізналась, що відчуває у цю хвилину.
   — О, Диліє… я так тебе хочу. — Олексій ледь не впав зі стільця і у мить розплющив очі, коли у двері постукали.
   — Пане, ось Ваша кава. — Увійшовши до кабінету, мовила Олена.
   — Дякую, Олено. — Він ледь привів до тями себе, та своє важке від збудження дихання.
   — На здоров’я. Ще щось? — запитала секретарка.
   — Ні, ні, дякую.
   Олена усміхнулась та вийшла, зачинивши по собі двері.
   Дилія засміялась у телефон, чуючи усе, що відбувається.
   — Попався?! — знову пролунав смішок.
   — Пташечко, тебе чекає вже два покарання. Готуйся. — Він усміхнувся своїм словам.
   — Все потім… потім. Я маю бігти. — Вона тішилась їхньою розмовою. — Кохаю тебе.
   — І я тебе кохаю, Пташечко. Гарного дня.
   — І тобі. Цілую.
   — Цілую.
   Поклавши слухавку, Олексій задоволено засміявся. Новий рівень спілкування… і відносин.

   Париж.

   Дилія не встигала на стажування бо проспала, але її вірний друг Леонард, як завжди прибув на допомогу.
   — Привіт, привіт красуне! — він відчинив дверцята перед нею і додав: — Сідай. Ти що думала, я поїду без тебе?!
   — Я гадала ти вже у ресторані. — Сідаючи у авто до Леонарда, сказала вона.
   Хлопець одразу цмокнув її у щічки, привітавшись по французьки.
   — Я вчора був на вечірці… — на його обличчі заграла усмішка від спогадів минулої ночі.
   — Зрозуміло. Теж проспав. — Засміялась Дилія.
   — Так. — Підтримавши її сміх, він натиснув на газ і вони рушили на стажування. — Як пройшло весілля?
   — Супер! Я ще й на пологи потрапила. — Усміхнено повідомила дівчина.
   — Наречена народила? — його обличчя видавало чистий шок.
   — Ні… її подруга. — Вона ніжно зітхнула, згадуючи маля та Дану. — Це було чудово.
   — Тільки не кажи, що ти все полишиш і теж… заміж… діти… — він подивився на неї, а за секунду знову перевів погляд на дорогу.
   — Якщо доля захоче, щоб було саме так – тоді…
   — Диліє, ти стільки можеш досягти, ти талановита! Тобі потрібно вивчитись, а вже потім сім’я. — його наче прорвало.
   — Заспокойся, заспокойся, я ж не завтра виходжу заміж. — Його реакція її здивувала, але водночас вона розуміла його шок. Усі б хотіли мати такий шанс, як вона. Працювати в Парижі, а потім вчитись у Лондоні, але якщо б Олексій все ж таки покликав її заміж… зараз…щоб вона обрала? Вона точно знала відповідь – Олексія.
   — Це мене заспокоїло. — Він прокашлявся і незграбно запитав: — Як там твій бойфренд?
   — Усе добре, дякую.
   — Ви і досі разом? — продовжив Леонард.
   — Звичайно! Що за запитання? — Дилія насупилась.
   — Це просто запитання… ви окремо… все могло змінитись. — Хлопець зрозумів, що не те бовкнув і дав задній хід.
   — Нічого не змінилось. Ми разом. — Спокійно мовила Дилія.
   — Я ревную. — Зупинивши авто, сказав Леонард.
   Дилія ошелешено подивилась на нього, і втративши на декілька довгих секунд мову, все дивилась і дивилась на хлопця.
________________________
29Beau – перек. з франц. – красень.